Олег Ольжич

 21 липня 1907 року у Житомирі народився Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) - український поет, археолог і політичний діяч.

 Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її обробив. Коли 1919-го його батько виїхав у Будапешт як аташе з питань культури УНР, сім’я жила впроголодь. Олег часто ходив в далекі села вимінювати за різні речі картоплю і борошно. І якщо все проходило вдало, то потім у сніг і холод ніс на плечах важкий мішок. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі. Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Перш ніж стати поетом, мав славу відомого археолога. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею в Празі, брав участь у експедиціях. А його дослідження друкувалися в спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Олег Ольжич  знав дев'ять мов. Був високий і сором'язливий. Дівчата дуже цікавились ним — але не закохувалися. Працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

Першим друкованим твором Ольжича стала дитяча оповідь «Рудько» (1928), де описуються пригоди півня Рудька та інших мешканців подвір’я. Цього Рудька Олег намалював у п’ятирічному віці.

 У листах Олександр Олесь називав сина «довгоногим Лелеченькою». Псевдонімом Лелека Олег Кандиба підписув свої перші твори.

В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змусили його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Друзі називали її Калинкою. Знайшов на Турківщині, в Карпатах, православну церкву в селі Яблінка Вижня, 2 серпня 1943 року пара обвінчалася. Вони з Катериною заприсяглися не повідомляти про своє вінчання нікому до кінця війни. Після одруження бачилися таємно, жили порізно. Удавали незнайомих між собою, коли доводилося разом зустрітися на людях. Гестапо заарештувало Ольжича 25 травня 1944-го на квартирі у Львові. Його відправили в концтабір Заксенхаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!». Помер в ніч на 10 червня від тортур на черговому допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.

Вже після його смерті, 31 липня, народився син, названий на честь батька Олегом.