середа, 10 листопада 2021 р.

 10 листопада 1928 року у Києві було відкрито будинок-музей Тараса Шевченка. Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка — філія Національного музею Тараса Шевченка. Тут Т. Шевченко проживав з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року. Дерев'яний будинок зведений 1835 року в колишньому провулку «Козине болото». Це характерна дерев'яна споруда першої половини XIX століття, яка збудована за «типовим» проектом, призначеним для вузьких вулиць і провулків.

У цьому будинку Тарас Шевченко оселився після свого повернення з Седнева напровесні 1846. Разом з Тарасом Шевченком оселилися двоє його приятелів — художник Михайло Сажин та поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський.

Помешкання Тараса Григоровича складалося з невеликої кімнати, вікна якої виходили на вулицю, та майстерні, розташованої на мансарді. Шевченко разом з Михайлом Сажиним малював київські краєвиди, сподіваючись видати альбом, присвячений Києву. В цей час Т. Шевченко працював у Київській археологічній комісії і за її завданням створив серію архітектурних пейзажів у різних губерніях України.

У квітні 1846 Тарас Шевченко пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців. Влітку 1846 Т. Шевченко написав дві балади «Русалка» та «Лілея», використавши усні народні легенди і перекази. 7 листопада 1846 Тарас Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р.

У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу.

У 1946 році на подвір'ї музею було встановлено бронзовий бюст молодого Т. Г. Шевченка (скульптор Галина Львівна Петрашевич). Це сталося рівно через 100 років після того, як Тарас Шевченко вперше оселився в цьому будинку.

У 1969–1973 рр. проведено комплексну реконструкцію будинку з завданням відновити вигляд будинку часів перебування у ньому Т. Шевченка.

Нинішня експозиція в повному обсязі розкриває тему перебування Т. Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в будинку 1846 року.

Щороку музей відвідує близько 10 тисяч людей. Його сприятлива аура дозволяє відволікатися від сірого будення й поринути у світ творчого натхнення і спокою.





вівторок, 9 листопада 2021 р.

День української писемності та мови!

 9 листопада День української писемності та мови!

За православним календарем – це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця – основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі.

Адже дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-літописця аби благословив майбутніх учнів. Це й не дивно, адже преподобний здобув всесвітню славу. Принесла її праця всього життя Нестора-літописця, котрий взяв участь у літописанні Київської Русі і залишив світу неоціненний скарб – «Повість минулих літ».

Заснування Дня української мови – це лише проголошення благородної мети, а справжня настанова нам, українцям, шанувати рідне слово, любити рідну мову і вивчати її протягом усього життя!

https://docs.google.com/forms/d/1mqgA-cs3WoDJ071em27fTG_cyIi4v7p_BAsJCnwbWJo/edit



Міжнародний день піаніста!

 8 листопада - Міжнародний день піаніста!

Піаніно (італ. pianino — маленьке фортепіано) — музичний інструмент, різновид фортепіано, в якому струни, дека і механічна частина розташовані вертикально, а не горизонтально, внаслідок чого піаніно займає значно менше місця, ніж рояль.

Перше піаніно було сконструйоване у 1709 році італійцем Бортоломео Крістофорі. Але сучасну форму піаніно отримало лише в середині 19 сторіччя (чавунна рама, перехресні струни, механіка з нижнім і верхнім розташуванням демпферів). Найпоширеніші кабінетні піаніно, мають ширину корпусу по клавіатурі 1450–1500 мм і висоту близько 1250–1400 мм, та мають діапазон в 7 октав.

Приблизно з кінця XX століття в європейських містах з'явилася традиція «вуличних піаніно» — піаніно, які розташовуються посеред вулиць і площ, аби на них міг зіграти кожен охочий. В останні роки популярність вуличних піаніно значною мірою завдячує ініціативі британського художника Люка Джеррема (Luke Jerram), який у 2008 році встановив посеред вулиці піаніно із надписом «Play Me, I'm Yours» (англ. "Зіграй, я твоє"), заохочуючи таким чином мешканців та гостей міста зіграти на ньому. До 2014 року близько 1200 подібних піаніно з'явилися на вулицях 43 міст США, Європи, Австралії, а також в Ханчжоу (Китай).

В Україні вуличне піаніно вперше з'явилося у Львові 21 червня 2013 року з нагоди Дня Міжнародного дня Музики інструмент подарував місту музикант Маркіян Мацех.

У часи Євромайдану вуличні піаніно з'явилися і в центрі Києва на територіях, контрольованих протестувальниками. Так, 7 грудня піаніно, пофарбоване в кольори українського та європейського прапорів, з'являлося перед кордоном міліції біля адміністрації Президента. Пізніше це піаніно було евакуйовано до будівлі КМДА. Згодом інструментів в центрі Києва стало декілька, одне з них було на барикадах на вулиці Грушевського.

Найвидатніші піаністи в історії – Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Артур Рубінштейн, Святослав Ріхтер, Йосип Гофман і Володимир Горовиць.

Доля одного з відомих піаністів XX сторіччя Владислава Шпільмана в роки Другої світової війни лягла в основу сценарію, за яким було знято легендарний фільм «Піаніст».



День визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, День пам’яті про полеглих.

   6 листопада – День визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, День пам’яті про полеглих.

Довгим і небезпечним був шлях до визволення Києва. Він проліг через окопи і партизанські ліси, через підпілля і застінки гестапо, через розпач і віру, через смерть і безсмертя.

У вересні 1943 року про близьке визволення столиці зі зверненням до киян, була підписана листівка багатьма представниками української інтелігенції: президентом Академії наук України О. Богомольцем, академіками М. Калиновичем, Є. Патоном, поетами і письменниками О. Корнійчуком, П. Тичиною, М. Рильським, М. Бажаном, В. Сосюрою, Ю. Яновським, А. Малишком, О. Довженком та іншими. «Ви чуєте? Гармати гримлять, — йшлося у зверненні. — На береги сивого Дніпра виходять воїни-визволителі. Війська стоїть на порозі Києва. — І далі: — Ми чуємо цей клич, що лине із розтерзаних грудей Києва. Ми поспішаємо до тебе, наше рідне місто…»

Микола Бажан в «Київських етюдах» «На лівому березі Дніпра» писав:

«Туману мляві, мерехтливі смуги,

Повільно коливаючись пливли,

І видно стало кручі та яруги

З-за тихої дніпровської імли…

Як меч блищав в тьмі чорних крутоярів

Потік Дніпра. І меч забагрянів,

І меч піднісся. Перший залп ударив…»

Київ звільнили в результаті Київської наступальної операції, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року і була складовою частиною Битви за Дніпро – однієї з наймасштабніших і найкровопролитніших воєнних операцій у світовій історії.

6 листопада 1943 року війська Першого Українського фронту та Перша Чехословацька бригада з закарпатськими українцями увійшли до столиці України, форсувавши з боями Дніпро.

В журналі "Україна" за листопад—грудень 1943 року було надруковано "Київські вірші" М. Рильського: "Це ти, мій Києве квітчастий, моє життя, моя любов! Я знаю, що не міг ти впасти, що смертю смерть ти поборов! Забудь же швидше сон жахливий, звернись лицем у майбуття, возсяй алмазом серед ниви! Убивцям — смерть, тобі — життя!"