середу, 28 жовтня 2020 р.

Кіноматографічне знайомство до Міжнародного дня анімації - 28 жовтня!

 Кіноклуб ,,Kartonni vikna" запрошує!

Кіноматографічне знайомство до Міжнародного дня анімації - 28 жовтня!

Світлана Кульчицька - художник-мультиплікатор, бакалавр теології, режисер кіно і телебачення. Працювала як режисер відео та анімаційних сюжетів, фільмів, мульфільмів, кліпів, заставок, реклами. Фотограф. В її творчому доробку є такі мульфільми: ,,Трипільські орнаменти'', ,,Не злись'', ,,Хто чемпіон'', ,,Створення світу''. Документальні фільми ,,Несподіваний подарунок'', ,,Подія, якої могло і не бути'', ,,Наш інтернат'', ,,Діти інтернату'', ,,Ким ти будеш?'', ,,Майстер'' та багато інших. Серед художніх фільмів слід відмітити ,,Краще фото року'', ,,Із-за кохання'', ,,Результат поиска'' та ,,Виклик''.

___________________________________________________________________

Це свято з'явилося з ініціативи Міжнародної асоціації анімаційного кіно. У 2002 році французьке відділення цієї асоціації запропонувало заснувати свято на честь столітнього ювілею анімаційної технології. Анімація вперше була представлена глядачеві 28 жовтня 1892 року. Саме у цей день у 1892 році художник та винахідник з Франції Еміль Рено продемонстрував поважній паризькій публіці, котра зібралася у залі «Кабінету фантастики» музею Гревен, «светящиеся пантомимы» — рухомі зображення, відтворені на екрані (простіше кажучи — мультфільми).

З тих давніх пір анімація зазнала безліч революційних змін, а майбутнє обіцяє ще і ще.

До 110-ти річчя цієї, колись новаційної демонстрації, в 2002-му році, паризьке відділення «Міжнародної Асоціації анімаційного кіно», на знак вдячності та поваги до цього аніматора-першопроходця запропонувало заснувати нове міжнародне щорічне свято - «Міжнародний день анімації», в який аніматорами практично переважної більшості країн проводяться символічні прем’єрні покази самих різноманітних анімаційних фільмів з розряду «The best». Вдячна публіка цілий рік з нетерпінням очікує цієї дивовижної події.

Значення та внесок анімаційного кіно в розвиток і життя нашого суспільства не можна недооцінювати, адже анімація надає яскраву можливість виражати практично неосяжну, чуттєву й емоційну сутність як внутрішнього, так і оточуючого нас світу, робить істотний інформаційний вплив.

https://www.youtube.com/watch?v=5UE_YbtTHIM...

Нікколо Паганіні

 27 жовтня 1782 року в Генуї народився Нікколо Паганіні — італійський скрипаль-віртуоз, композитор та гітарист. Одна з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII-XIX століть.

Одинадцятирічним хлопчиком Паганіні вперше виступив привселюдно в Генуї. В 1797 році, після короткого періоду занять у місті Парма з А. Роллою, зробив своє перше концертне турне Ломбардією. Своєрідність манери гри, ні з чим не порівнянна легкість володіння інструментом незабаром принесли йому популярність на теренах усієї Італії. Від 1828 до 1834 років він дав сотні концертів у найбільших містах Європи, заявивши про себе як про найдивнішого віртуоза цілої епохи.

Творчий шлях Паганіні був раптово перерваний у 1838 році — причинами тому було підірване здоров'я музиканта, яке надзвичайно погіршилося, й ряд публічних скандалів, що виникли навколо його фігури. Два останні роки життя Паганіні були надзвичайно важкими. Він мав хворі суглоби, шлунок, горло. Надзвичайно важкими були сухоти, що зруйнували голосові зв'язки і у Паганіні зовсім зник голос. Він міг вести діалог лише з допомогою сина, що перекладав батьківській шепіт.

Помер маестро в Ніцці 27 травня 1840 року. Неприємності не оминали віртуоза як при житті, так і після смерті. Він і сам напустив багато туману навколо своєї особи, що спричинило появу чуток про зв'язок із чортом і нечистою силою. Після смерті Паганіні єпископ міста Ніцца, де лікувався музикант, заборонив правити заупокійну месу. Труп забальзамували і кілька разів перевозили в різні схованки. Лише наприкінці ХІХ століття папа римський скасував суворе рішення єпископа Ніцци і тіло було поховане в місті Парма.

Віртуоз добре знався на музичних інструментах. Він мав колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Аматі, Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці. Окремо виділяв Паганіні скрипку роботи Гварнері, яку по заповіту отримало рідне місто музиканта — Генуя. Уславлений інструмент хтось влучно назвав «Удова Паганіні». По заповіту музиканта «Удова Паганіні» передана у власність міста Генуя.







 26 жовтня 1726 року у Лондоні вийшов друком перший том сатиричного роману ірландського письменника Джонатана Свіфта «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів».

______________________________________________________________________

Джонатан Свіфт народився в 1667 році в Дубліні в протестантській сім'ї дрібного суддівського чиновника. Після закінчення школи він поступив у Трініті-коледж місцевого університету, який закінчив у 1686 році зі ступенем бакалавра.

У 1724 році Джонатан Свіфт почав роботу над «Мандрами Гулівера», перший том якого вийшов 26 жовтня 1726 року в Лондоні. Цього ж року вийшов другий том, а наступного — ще два. Написана як сатира на правлячу партію вігів, за наказом Свіфта рукопис кілька разів переписувався, щоб неможливо було встановити авторство, а видавець Бенджамін Мот, побоюючись кримінального переслідування, самовільно вилучив, скоротив та змінив ряд сцен і самовільно додав компліментарні королеві Анні пасажі. Практично зразу «Мандри Гулівера» стали надзвичайно популярними (наклад першого тому був проданий за тиждень), кілька разів перевидавались і були перекладені німецькою, фламандською та французькою.

Заживши ще прижиттєвої слави, в 1727 і 1735 роках Свіфт видав збірники свої праць, став почесним громадянином Дубліна, проте після смерті близьких друзів почав страждати психічними розладами, а в 1742-у пережив інсульт, внаслідок чого втратив мову і став частково паралізованим. Помер Джонатан Свіфт через три роки у віці 77-х років. Основну частину свого статку він заповів на заснування лікарні для душевнохворих при соборі Святого Патріка в Дубліні, яка відкрилась в 1757-у й існує досі.



,,О живом''

 Отримали чудовий подарунок книгу ,,О живом'' - одним із ілюстраторів є талановита Анастасія Журавльова.  Книга  перекладена двома  мовами - німецькою та англійською. В ній представлена поезія кохання, філософська лірика авторів, які волею долі є вимушеними переселенцями. 

Анастасія також є одним із ілюстраторів книги до 100-річчя В.Сухомлинського, яка перекладена грецькою мовою. Являється автором та ілюстратором книги ,,Листи до дорослих''. У Львові вийшла книга з її творами ,,Жінки України''. Одна з ілюстраторів книги ,,Планета кішок''.

Дякуємо Анастасії за подарунок і бажаємо подальшої успішної творчої дороги та здійсненні мрій!










Письменник – ювіляр! Джанні Родарі – 100!

23 жовтня 1920 року м. Оменья, Італія, народився Джанні Родарі - італійський письменник, журналіст. Найбільше визнання отримав завдяки казкам та книжкам для дітей. Твори Джанні Родарі перекладені багатьма мовами світу.

У дитинстві мріяв стати художником, потім захоплювався музикою, а пізніше мріяв стати винахідником іграшок. І не звичайних, а зовсім нових, неймовірних, які б змогли бути цікавими дуже довго. Джанні три роки присвятив грі на скрипці. Грошей на навчання не було, тому Родарі навчався в духовній семінарії, так як учнів там й годували, і одягали. У 17 років почав викладати в початкових класах місцевих сільських шкіл. Йому подобалося працювати з дітьми, придумувати для своїх учнів забавні і повчальні історії. В Італії Джанні Родарі довгий час залишався невідомий як письменник, та й сам себе він сприймав лише як журналіста. У 1967 році літератора визнали найкращим письменником Італії, а в 1970-му він отримав найпрестижнішу премію Ханса Крістіана Андерсена і став всесвітньо відомий. Як писав Джанні Родарі в своїй єдиній книжці для дорослих ( «Граматика фантазії»), «в дійсність можна увійти з головного входу, а можна влізти в неї – і це куди забавніше – через кватирку». Сам він так завжди і робив. За казками Джанні Родарі знято кілька картин і створено більше десятка мультфільмів. В останні роки свого життя, він вже нічого не писав, але продовжував активно займатися просвітницькою роботою серед дітей.

Все життя письменника проникнуте турботою про дітей, про їх здоров’я, про їх майбутнє. Діти усього світу знають і люблять його твори: „Книга філастроке ”(1950), „Книга веселих віршів ”(1950), „Пригоди Цибуліно ”(1951), „Подорож Голубої Стріли ”(1954), „Джельсаміно в Країні брехунів”(1958), „Вірші в небі і на землі”(1960), „Казки по телефону ”(1962), „Торт у небі ”(1966), „Граматика фантазії ”(1973) тощо.

Джанні Родарі, цей талановитий письменник, якого знають і люблять у всьому світі, прожив лише 60 років. 14 квітня 1980 року після невдалої операції, Джанні Родарі несподівано помер. Телеграму із співчуттям його сім’ї прислав сам президент Італії.



четвер, 22 жовтня 2020 р.

Борис Ілліч Олійник

 22 жовтня 1935 року в с.Зачепилівка , нині Полтавської області народився Борис Ілліч Олійник— український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, у 1987—2017 роках голова Українського фонду культури. Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України (до 2016 р.). Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — заступник голови Ради національностей Верховної Ради СРСР). У 1980—1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури.

У 1991 та 2010—2016 роках голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1958 році.

Борис Олійник — автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами.

Олійник став лауреатом чисельних премій, в тому числі державної імені Шевченка, імені Вернадського та премії імені Шолохова.

2012 року кандидатуру Олійника висували на здобуття Нобелівської премії з літератури.


Пилип Орлик

 21 жовтня 1672 року, на території нинішньої Білорусі в сім’ї родовитої литовської шляхти чеського походження народився Пилип Орлик – український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Автор першої у світі конституції сучасного вигляду.

Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. Саме за його рекомендацією молодий Орлик став секретарем канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.

Києво-Могилянську академію Пилип Орлик закінчив у 1694 році. Навчався відмінно, проявив поетичний талант та талант ораторства, цікавився філософією й літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами.

З 1702 (за іншими джерелами — з 1706) року був Генеральним писарем та довіреною особою Івана Мазепи. 1708 року взяв участь у виступі Гетьмана Івана Мазепи проти Петра I.

Після Полтавської битви емігрував до Османської імперії.

За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тисячі запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обрали 5 квітня 1710-го року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також османського султана і шведського короля Карла ХІІ.

Основними пріоритетами зовнішньої політики Пилип Орлик уважав: необхідність шведської протекції з гарантією незалежності й територіальної цілісності України, встановлення міцного миру та військового союзу з Кримським ханством.

У 1711 та 1712 роках двічі намагався збройною боротьбою здійснити свої права на рідній землі. В 1714 році був із Карлом ХІІ у Молдовському князівстві, а потім разом із ним переїхав до Шведської імперії, де перебував аж до 1720 року. У 1720 році через Німеччину, Чехію, Шлезьк прибув до Речі Посполитої, де пробув до березня 1722 року. З Речі Посполитої виїхав до Османської імперії, де затримався якийсь час у Хотині над Дністром, потім у Серезі, врешті зупинився в Салоніках та прожив тут до 1738 року. А згодом, побувавши якийсь час у Чернівцях, Каушанах та в Букарешті, переїхав до Ясс (колишня столиця Молдовського князівства), де й помер у 1742 році.

Конституція Пилипа Орлика – «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» – це договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, укладений 5 квітня 1710 року, який передбачав ратифікацію шведським королем Карлом XII.

Конституція Пилипа Орлика – документ великої значущості в історії українського державотворення, перша українська та одна з перших європейських конституцій. Конституція обмежувала привілеї гетьмана та старшини, вирівнювала козаків у правах, зберігаючи при цьому окремий статус запорожців. Окрім того, передбачала політичну незалежність України від Московії та розбудову незалежної української Церкви. Конституція вперше запропонувала розподіл влади на окремі гілки. Законодавча влада – Генеральна Рада, до якої мали входити генеральна та полкова старшина, представники козацьких полків (генеральні радники) і Запорозької Січі. Генеральна Рада мала скликатися тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. Впродовж часу «між сесіями» повноваження Генеральної Ради виконували гетьман і Рада генеральної старшини – вища виконавча влада. Суд за Конституцією мав бути незалежний. Уперше Орлик застосовує поняття «вільний народ», тобто населення конкретної території, яке має самоврядні права.

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 1720-1733, частково його видали 1938 року та повністю у 2013 році.

Пилип Орлик написав також поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693), «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі (1695), а на честь полковника Івана Обидовського – «Гіппомен сарматський» (1698).

До останніх своїх днів великий гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, привертав увагу європейських володарів до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами.



понеділок, 19 жовтня 2020 р.

 Кіноклуб ,,Kartonni vikna" запрошує! 

Знайомтеся, а ось і наша героїня. Чудова, талановита красуня - Анастасія Журавльова!

https://www.youtube.com/watch?v=Ou1qtlKSRzA&feature=youtu.be&fbclid=IwAR1BZl_ObLCiyq1H7DTij1I6RTnpVFmQHmqdum8ztb4w19DXk5Zs4-9rXnE



,,Світ чудовий''

 ,,Гордість України'' в нашій бібліотеці та вперше в Києві!

Запрошуємо на презентацію художньої виставки юного таланту з м. Маріуполя Анастасії Журавльової - ,,Світ чудовий''. Анастасія є володарем нагороди Диво дитина - найбільш творча дитина року, це одна з престижних нагород в Україні для дітей до 13 років. За ескізом Анастасії була створена двохметрова металева скульптура "Закохані будиночки", яка прикрашає місто Маріуполь.

У 2017 році в Парижі отримала Гран-Прі на конкурсі ,,Діти проти війни''.

,,....А зараз, я просто творю, живу та насолоджуюсь...Що значить у моєму житті малювання? Мабуть, ВСЕ! Це моє життя. Це мій світ. Це моє єднання з оточуючими. Малювання - це я!

(Анастасія Журавльова)

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw















Поет українського малярства!

19 жовтня 1854 року народився художник харківської пейзажної школи Сергій Васильківський. Його полотна надзвичайно ліричні, але основна тема картин – історія та побут українців. Розвиток цього жанру припав саме на період Емського і Валуєвських указів, які забороняли будь-які прояви українського. Першим вчителем із художнього малювання став Дмитро Безперчий, який колись був кріпаком, знайомим Тараса Шевченка й учнем Карла Брюллова. Саме Дмитро готував Васильківського до вступу в приватну школу малювання Марії Раєвської-Іванової. Січень 1879-го став переломним у творчості молодого художника – він перевівся у пейзажний клас. Його вчителями стали Михайло Клодт та Володимир Орловський, який був духовним батьком для українців, що навчалися в академії. Грошей у Васильківського не було, родичі матеріально не допомагали, тож йому доводилося копіювати картини на продаж. Жити теж було ніде, тому академія виділила йому місце на горищі, яке називали “казьонкою”. Там він жив із такими ж малозабезпеченими студентами, які в майбутньому стануть видатними художниками. Потім вони часто згадували, як із голоду з’їли сімейну реліквію Васильківських – старовинну ікону, намальовану на в’яленій камбалі.

У 1879 році Сергій отримав свою першу винагороду – малу срібну медаль за етюд з натури, а за два роки ще одну. У 1883-му Васильківський написав перші серйозні роботи, серед яких “Весна на Україні”, “Влітку”, “Кам’яна балка”, “На околиці”. Ці полотна дозволили художнику експонуватися на Великій Всеросійській академічній художній виставці. До каталогу найкращих картин потрапило одразу три його роботи.

Картини Сергія привертали все більше уваги, а критика давала найсхвальніші відгуки. Замовлення сипалися з усіх боків, навіть члени царської родини замовляли роботи майстру.

Харківський період творчості був надзвичайно плідним для майстра, його картини визнали взірцем українського пейзажу.

У 1895-му Васильківський разом з іменитими художниками (Бекетов, Уваров, Безперчий) розробив новий статут художньої школи у Харкові. Заснував художній гурток і архітектурно-мистецький відділ при ньому.

У 1900 році Сергій Іванович організував свою першу персональну виставку, на якій експонувалося понад 120 полотен майстра. У 1910-1911 роках Васильківський написав відомий портрет Шевченка, а також був членом журі конкурсу на проєкт пам’ятника Шевченкові 1911 року.

Він помер 8 жовтня 1917 року. Похований у Харкові поруч із батьками. Перед смертю художник заповів усі свої роботи, а це понад 1340 картин, Музею Слобідської України. А кошти митець віддав на створення у Харкові великого національного художнього музею.

Творча спадщина художника налічує понад три тисячі творів, але на жаль, більша частина його робіт втрачена під час німецько-радянської війни.


Всесвітній день хліба!

 6 жовтня - Всесвітній день хліба! Свято було засновано у 2006 році з ініціативи Міжнародного союзу пекарів і пекарів-кондитерів.Вибір дати обумовлений тим, що 16 жовтня 1945 року була створена Продовольча та сільськогосподарська організація ООН, яка займалася вирішенням проблем у розвитку сільського господарства та його виробництва.

Цікаві факти про хліб:

1. Історія хліба налічує кілька тисячоліть. Згідно з науковими дослідженнями, перші хлібні вироби виникли близько 8 тисяч років тому. Зовні вони виглядали як коржі, та готувалися з крупи і води та випікалися на розпеченому камінні.

2. Перший дріжджовий хліб навчилися робити в Єгипті (за легендою це сталося, через недогляд раба, який готував тісто - воно підкиснуло й, аби уникнути покарання, він усе ж таки ризикнув спекти коржі. З'ясувалося, що вони вийшли пишнішими, рум'янішими та й смачнішими, ніж з прісного тіста).

3. Існувала пряма залежність між ступенем свіжості хліба та соціальним статусом його споживачів. Так, королівська родина їла хліб свіжоспечений, білий. Вчорашній хліб призначався для знаті. Хліб дводенної випічки - для дрібної шляхти. Хліб триденний отримували ченці та студенти, а хлібом, випеченим чотири дні тому, харчувалися ремісники.

4. В Україні завжди віддавали перевагу житньому хлібу, а пшеничний випікали на великі свята – Різдво, Паску, весілля.

5. В десятому столітті у Візантійській імперії пекарі, які постачали населення хлібом, звільнялися від усіх податків і повинностей. Це потрібно було для того, щоб кожен житель міг в будь-який момент отримати хліб.

6. Перший в світі Музей хліба з'явився в 1955 році в місті Ульм (Німеччина). В одному з колишніх комор фабриканта Віллі Ейслі була відкрита для відвідувачів постійна експозиція, котра відтоді постійно поповнювалася і оновлювалася. У колекції музею хліба зібрано більше 18 тисяч експонатів, що розповідають про історію вирощування зерна, про вдосконалення знарядь праці хліборобів, мельників і пекарів, про значення хліба в історії людства.

7. В 1266-му році в Англії був прийнятий закон, який регулював масу хлібобулочних виробів, а також їх вартість і оплату роботи пекарів. Дивно те, що він проіснував цілих 600 років! Так, тільки в 2008-му році уряд дозволив випікати хліб, який важить менше 600 грамів!

8. З одного зернятка отримуємо приблизно 20 міліграмів борошна, для випікання одного буханця потрібно борошна з приблизно 10 тисяч зернят.

9. Сумарний об'єм води, яка використовується для вирощення пшениці та виготовлення однієї буханки хліба понад 1600 літрів.

10. Кожен день у світі люди з’їдають близько 9 мільйонів буханок хліба!

Люди різних національностей завжди дбайливо і трепетно ​​ставилися до хліба як до свого годувальника. Йому відводилося найпочесніше місце на столі, він був і залишається символом життя. А в колишні часи хліб був і головною ознакою достатку в родині і благополуччя в домі.



неділю, 18 жовтня 2020 р.

День захисника України у шпиталі

 Вже котрий рік поспіль, 14 жовтня в День захисника України, ми відвідуємо Головний військовий клінічний госпіталь м. Києва. Не став вийнятком і цей рік. З дотриманням всіх карантинних правил громадська ініціатива ,,Недільний обід у шпиталі'' у складі Марія Морозенко, пані Олена,  Олена Гаджилова  Леся Іванівна Дорош Київська середня загальноосвітня школа 279 ім. П.Григоренка передали святкові подарунки, малюнки, смаколики та фрукти, домашній запашний пиріг нашим захисникам, які перебувають на лікуванні у госпіталі. В свою чергу, отримавши подарунки, бійці надіслали фото, на якому  вони висловлюють свою вдячність та чекають на нові зустрічі. 

Перший ,,Недільний обід'' в нових умовах заплановано на 25 жовтня. 

P.S. Також радо нас зустріла наша нова підопічна - маленька руда білочка, яка теж отримала частування).






,,Бібліотека очима дітей''.

 Наші щасливі та усміхненні учасники виставки ,,Бібліотека очима дітей''. 

Нагороди знайшли своїх героїв! В комплекті, окрім грамоти, чудові книжки Evgenia Pirog та Наталії Любиченко, сувенірні олівці для подальшого мистецького життя. 

Надихнувшись успіхом в одній виставці - юні таланти вже готують іншу) Яку саме? Поки секрет, а згодом ми покажемо!






Народознавча година ,,Свято покрови''

 Народознавча година ,,Свято покрови''

Величне свято Покрови Пресвятої Богородиці належить до неперехідних, тобто має сталу дату святкування. Кожного року православні християни відзначають його 14 жовтня. Покрову відзначається ще одне важливе свято – День захисника України.

У народі цей день ще називають Третьою Пречистою.

Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці своїм корінням сягає в глибоку старовину – від подій далекого 910 року в Константинополі.

Так, за переказами, Константинополю того року загрожувала небезпека, адже місто було взято в облогу противниками. В один із днів людям, які молилися у Влахернському храмі за визволення від ворогів, з’явилася Матір Божа, йдучи в повітрі осяяна небесним світлом та в оточенні ангелів і святих.Богородиця помолилася разом із віруючими, після чого зняла зі своєї голови блискуче покривало (його ще називають омофором) і простягнула його над усіма людьми, що перебували в церкві. Тим самим Богоматір взяла народ під свою опіку, а її покров захистив вірян від ворогів видимих і невидимих: війська противника відступили й місто було врятовано.

Тож, можна сказати, що Покрова – це захист.

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



Вікторина ,,Ми всі козацького роду''.

 Про славних козаків Війська Запорізького складалися народні легенди, думи, пісні. Звідки ж взялася узялася ця безстрашна армія? На південь, за пороги Дніпра, до диких степів йшов волелюбний народ. Поселенці отримали назву ,,козаки'', що означало ,,вільні люди''. У ХVІ ст. князь Дмитро Вишневецький, на прізвицько Байда, побудував Січ за Дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця, де і влаштувалося славне братство.

Перевірити свої знання та отримати нові пропонуємо до вашої уваги вікторину ,,Ми всі козацького роду''.

 https://docs.google.com/forms/d/1ChMqssUTs27TXG174-tl914xt8RRUQ196BzT33UZZEM/edit?fbclid=IwAR2gig1PSz35vai_xSij3bLr0qQ9tp0SUEVAZRKPua7j9b4gG-8QIQtb3_o




День захисника України

 14 жовтня в Україні візначається одне з найбільш шанованих свят - Покрова пресвятої Богородиці. Під опікою Божої Матері завжди перебували українські козаки, тому 14 жовтня святкували ще й День українського козацтва. Цього дня вибирали нового отамана. Козаки дуже щиро і урочисто відзначали це свято, вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і тому в Україні воно отримало ще одну назву - Козацька Покрова. Саме цього дня, починаючи з 2015 року, в Україні відзначається День захисника України (День захисників Вітчизни). Назва цього свята в народі говорить сама за себе. В цей день ми приєднуємося до привітань на адресу всіх захисників нашої Вітчизни!

Бажаємо їм благополуччя і сил, здоров'я і щастя! Мирного неба і смачного хліба!

Малюнки, які з усією любов’ю та вдячністю підготували учні школи № 279 імені П. Григоренка, в найближчий час будуть передані у військовий шпиталь.

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



неділю, 11 жовтня 2020 р.

Міжнародний день дівчаток

 ,В кожній жінці живе маленька маленька дівчинка'' - вікторина з цікавими фактами про дівчаток, які можуть стати відкриттям для багатьох чоловіків та і самих жінок)

11 жовтня відзначається Міжнародний день дівчаток.

І нехай кожний день дарує всім дівчаткам шоколадний настрій і щасливу посмішку, нехай завжди знаходиться цікаве заняття.




четвер, 8 жовтня 2020 р.

,,Майстер карбованого слова''

 До 116 річниці від дня народження Миколи Платоновича Бажана (9.10.1904 - 23.11.1983)- запрошуємо на віртуальну екскурсію оновленою меморіальною кімнатою імені Миколи Бажана в нашій бібліотеці.

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



середу, 7 жовтня 2020 р.

Анімаційний відеокліп дуету Zapaska на слова Миколи Бажана ,,Запитайся''!

 Кіноклуб ,,Kartonni vikna" запрошує!

Анімаційний відеокліп дуету Zapaska на слова Миколи Бажана ,,Запитайся''!

9 жовтня 1904 року народився Микола Платонович Бажан - ім'я якого, вже 35 років з гордістю носить наша бібліотека.

До вашої уваги відеокліп дуету Zapaska на слова Миколи Бажана ,,Запитайся'', який став переможцем Міжнародного фестивалю анімації Anibar, який проходить в Косов.

Дует Zapaska – один з найяскравіших явищ нової української музики. У 2009-му дует зібрали в Кам`янець-Подільському Павло Нечитайло (екс-«Пропала Грамота») та Яна Шпачинська (екс-«ЧЕЧЕ»). Музиканти грають інді-поп (або, за власним виразом, shy pop) з використанням живих інструментів та електронних семплів. Як дует Zapaska випустили альбоми KONTUR (2014) та POMALU (2016).

Композиції Zapaska створюють в режимі Live-looping — за допомогою зациклювання та міксування музичних фраз. Дует є одним із найвідоміших за кордоном вітчизняних гуртів.

Більшість пісень – авторський матеріал і лише одна – “Запитайся”, створена на вірш Миколи Бажана.

«Щодо змісту цікаво виходить: пісня на слова Миколи Бажана (там використаний фрагмент його вірша «На луг лягло благословіння снігу»), наш Паша додав приспів «Запитайся, звідки у нього мужність – дізнайся, як позбутися всіх страхів» – ці рядки змінили русло оригінального вірша, почалася історія про мужнього героя. А Олег розвинув тему, закладену в метафорі «кристалик зведений блаженними руками», перевівши все у філософську площину людини і її сутності. Нам дуже подобаються такі ігри зі змістом», – розповіла Cultprostir учасниця гурту Яна Шпачинська.

Дует активно концертує по клубах та фестивалях України і зарубіжжя.

___________________________________________________________________

Микола Бажан - український поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ, громадський діяч. Академік Академії наук УРСР (з 1951), Заслужений діяч науки України (з 1966), заслужений діяч мистецтв Грузії (з 1964), народний поет Узбекистану. Герой Соціалістичної Праці (1974).

Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань (1946—1962) і Верховної Ради УРСР 2-го та 6—10-го скликань (1947—1951, 1963—1983). Член ЦК КПУ в 1952—1983 роках. У 1943—1946 роках працював заступником голови Ради народних комісарів УРСР, з 1946 року по 12 вересня 1949 року — заступником голови Ради міністрів УРСР.

У 1953—1959 роках — голова правління Спілки письменників України. Під час хрущовської відлиги 2 липня 1956 року порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників Василя Бобинського, Григорія Епіка, Івана Кириленка, Олекси Слісаренка, Давида Гофштейна, Івана Кулика, Миколи Куліша, Олекси Влизька, Дмитра Загула, Сергія Пилипенка, Василя Чечвянського, Бориса Антоненка-Давидовича.

У 1958—1983 роках — головний редактор Головної редакції «Української радянської енциклопедії». За ініціативою і під керівництвом М. П. Бажана видана «Українська радянська енциклопедія» в 17 (1959—1965) і 12 (1977—1985) томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1—6, 1966—1968), «Шевченківський словник» (1978) (у 1989—2013 роках видавництво «Українська енциклопедія», створене на базі ГР УРЕ, носило ім'я Миколи Бажана).

У 1970 році на запит Нобелівського комітету Гарвардський університет висунув кандидатуру Бажана на здобуття Нобелівської премії. Втім, Бажан відмовився (можливо, пам'ятаючи про долю Бориса Пастернака та його Нобелівської премії).

Помер 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 2). Автори надгробного пам'ятника — скульптор Іван Макогон, архітектор Олег Стукалов.

https://www.youtube.com/watch?v=DhTshoYHU0Y


вівторок, 6 жовтня 2020 р.

інформаційна хвилинка - ,,Інклюзивність і ми''.

 В рамках програми підтримки та просування читання і книги «BOOKS FOREVER» до вашої уваги інформаційна хвилинка на тему ,,Інклюзивність і ми''. 

Інклюзивна література– це література, орієнтована на формування позитивного сприйняття інвалідності та особистої різноманітності. Вона  допомагає зробити соціально привабливим героя з інвалідністю, стає профілактикою байдужості, черствості, жорстокості. І з кожним роком таких книжок стає дедалі більше. Це література, яка розповідає про осіб з інвалідністю, формуючи у читачів позитивне сприйняття стану таких людей (книжки, які фокусують інтерес читача на загальнолюдських якостях та можливостях літературних героїв з інвалідністю; які покликані зробити спілкування з такими людьми обопільно цікавим та комфортним).  Спрямована на сприйняття особистої різноманітності та література для дітей з особливими освітніми потребами ( книжки шрифтом Брайля, з використанням піктограм, тактильні, книжки-картинки та ін.).

Сам термін «інклюзивна література» нещодавно ввела в Україні письменниця, доцентка кафедри видавничої справи Київського університету імені Бориса Грінченка Олена Осмоловська. На її думку, в Європі вже давно є така практика. І замість навішування ярликів це толерантний та зручний підхід. Спочатку, зібравши творчих однодумців, вона почала писати на цю тему та пропагувати аналогічні твори. А згодом її приємно здивувало, що видавці почали позначати так книги. Тож це означає, що така література має свого читача.

До вашої уваги інклюзивна література в нашій бібліотеці. 



неділю, 4 жовтня 2020 р.

Люко Дашвар


3 жовтня 1957 року в Херсоні народилася Люко Дашвар (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова) - українська письменниця. На додачу до своєї письменницької діяльності, до 2006 року займалася журналістикою, а після 2006 — також почала займатися написанням сценаріїв для телебачення.
Лауреат літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 за «Молоко з кров'ю» стала дипломантом конкурсу, а 2009-го її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців».
Псевдонім Люко Дашвар письменниця вигадала, зібравши склади і літери імен дорогих для неї людей. Першу книжку «Село не люди» 2007 письменниця подала на конкурс «Коронація слова», а оскільки конкурс анонімний, надісланий рукопис треба було підписати псевдо й так виникла «Люко Дашвар».
Книги Люко Дашвар займають почесне місце в читацькому житті наших користувачів.












Іван Багряний

 2 жовтня 1906р. в м. Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра народився Іван Багряний. Справжнє ім'я: Лозов'ягін Іва́н Па́влович.

Навчався у вищій початковій школі, вірші почав писати ще у 2 класі. Навчаючись у школі, був редактором шкільного журналу надія. З 1920р. навчався у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. У 1924р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг». У 1925р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети».

Тоді під псевдонімом Багряний друкував поезії й оповідання в журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях» та «Плужанин». Його прийняли до організації МАРС. У 1929р. з’явилася збірка поезій «До меж заказаних» У 1930р. з’являється історичний роман у віршах «Скелька» 16 квітня 1932р. заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну діяльність, рік тримали під слідством, потім засудили на 5 років заслання і вивезли на Далекий Схід. У 1937 тікає на Україну. 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі 2 роки і 7 місяців. Про це написав у романі “Сад Гетсиманський” 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН. Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково вря­тувався. 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини, залишивши дружину з дітьми вдома. У 1946р. кількома мовами за кордоном надруковано його памфлет «Чому я не хочу вертати на «родіну»?

Помер на 57-му році життя 25 серпня 1963р. Похований у місті Новий Ульм.