Пісні, які знає кожен українець!
29 липня 1999 року перестало битись серце гордості української музичної культури Анатолія Солов'яненка.
Йому аплодували міланська “Ла Скала” та нью-йоркський “Метрополітен-опера”. Від Італії до Канади, від США та Японії до Австралії – практично всюди є шанувальники його таланту і виконавської майстерності. А проте далеко не всі знають, що “український соловейко”, визнаний свого часу одним з найкращих тенорів світу, первісно мав не так вже й багато шансів досягти вершин співочого мистецтва.
Музика для Анатолія була незмінним супутником життя. Унікальним тембром голосу вирізнявся його батько (шахтар із дідів-прадідів) – у нього був драматичний тенор. Проте коли хлопець поділився з ним мріями про кар’єру співака, голова родини сказав: “Спершу оволодій професією, а потім співай”. Тож коли спроба вступити до Ленінградської консерваторії провалилася, залишалося прислухатися до батькових слів: Анатолій Солов’яненко став студентом Донецького політехнічного інституту, а улюбленою справою займався в художній самодіяльності. Інтерес до оперної класики прийшов до нього пізніше, коли він познайомився з відомим українським оперним співаком Олександром Коробейченко, що розпізнав у молодому Солов'яненко талант оперного артиста. З 1950 року Анатолій Борисович брав у нього уроки співу.
У 1962 році співак був прийнятий стажером у Державний академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченко. Незабаром перемога в конкурсі молодих вокалістів дала йому право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала". З 1963 року під керівництвом відомого маестро Барра пізнавав школу італійського бельканто. Протягом трьох років (1963-1965) талановитий українець розвивав смак, удосконалював культуру виконання, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який усе більше і більше кристалізувався як ліричний тенор. В сезоні 1977/1978 років він брав участь у 12 спектаклях "Метрополітен-опера", США. За 30 років роботи в Національному театрі опери і балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).
Солов’яненко часто гастролював світом. В Австралії його називали “владикою” і підкреслювали, що “голос Солов’яненка має магічне забарвлення”. Він виступав у Новій Зеландії, Бразилії, Аргентині, США, Канаді, Монголії та Японії, Німеччині, Бельгії, у Болгарії й на Кубі.
Анатолій Солов’яненко помер 29 липня 1999 року, не доживши двох місяців до свого 67-річчя. Вдова Солов’яненка так згадує про його останні дні: “Ніщо не пророкувало страшної біди. Чоловік був бадьорим і підтягнутим… Ділився враженнями про недавні виступи в Канаді та США, розповідав про майбутні гастролі в Італії (на 8 серпня у нас вже були квитки), про підготовку турне із сольними концертами містами України.
Його поховали в Козині, недалеко від заміського будинку співака. “Йому були чужі метушня, помпезність. Нам одразу запропонували місце на Байковому кладовищі, але я завжди знала, що спокій він знаходив лише на дачі в Козині. Тепер Анатолій Борисович лежить під високою сосною, у чудовому, спокійному місці”, – пояснює вдова.
На честь Анатолія Солов’яненка названо малу планету 6755. А у десяти містах України вулиці названі його ім’ям: у рідному Донецьку та містах Слов’янську, Краматорську, Покровську, Лимані на Донеччині, Білій Церкві та смт Козин на Київщині, у Каховці на Херсонщині й у м. Костопіль Рівненської області, а також у Світловодську Кіровоградської області.
Немає коментарів:
Дописати коментар