неділя, 31 січня 2021 р.

Міжнародний день ювеліра

 31 січня – Міжнародний день ювеліра.

Офіційно його почали святкувати у 2008 році, після проведення конкурсу для молодих і ювелірів-початківців у Ташкенті.

Багато хто з нас любить коштовності. Купувати, дарувати, іноді просто розглядати. При цьому найчастіше робота тих людей, які створюють коштовності, йде на другий план.

Слово "ювелір" походить із тюркської мови та означає "той, хто вміє гравірувати". Професія ювеліра - одна з найдавніших у світі. Намиста з різних черепашок, намиста з іклів, камінчики з діркою на шкіряній смужці - усе це приклади прикрас, які створювалися людьми ще в глибоку давнину.

Згадаймо кілька найвідоміших імен.

У першу чергу, звичайно ж, Карл Фаберже. Засновник "ювелірної" династії. Найбільш впізнавані його роботи - це великодні ювелірні яйця.

Чарльз Тіффані. Засновник американської компанії Tiffani. Творець першого каталогу прикрас для продажу в роздріб.

Луї-Франсуа Картьє. Став знаменитим завдяки сміливим ідеям в абстрактному і футуристичному стилях.

Батьківщиною ювелірного мистецтва вважається Стародавня Греція. Саме там зародилася різьба по каменю, а також з'явилися прикраси, виконані з дорогоцінних матеріалів.

Цей день - можливість привітати й гідно оцінити роботу людей, які роблять наш світ трохи прекрасніше.



пʼятниця, 29 січня 2021 р.

День пам'яті героїв Крут

 29 січня - День пам'яті героїв Крут- пам'ятна дата, коли згадують загиблих у бою, що відбувся 1918 року на залізничній станції Крути між 400 тис. загоном Червоної Гвардії та підрозділом київських курсантів і студентів, який налічував лише близько 400 бійців. 

Оборонці української державності намагалися зупинити наступ ворога на Київ. Після кількагодинного бою 27 українських бійців потрапили у полон і були страчені, зазнавши страшних тортур. 

Героїв поховали у Києві на Аскольдовій могилі. 

Більше інформації ви зможете отримати познайомившись з книжками нашої виставки у бібліотеці.



четвер, 28 січня 2021 р.

Леонід Каденюк

 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області в сім'ї сільських вчителів народився перший і єдиний космонавт незалежної України Леонід Каденюк. Стати космонавтом він хотів з самого дитинства. Зрештою, у той час про цю престижну професію мріяло чимало людей, адже юність Леоніда припала на період розвитку космічної сфери, коли всі захоплювалися Юрієм Гагаріним.

Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Каденюк вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків. Там він здобув диплом льотчика-інженера.

Щоб потрапити до льотного училища, Каденюку довелось дописати собі один рік. Туди приймали з 17 років, а йому було ще 16. Так, під час проходження комісії у районному центрі зізнався комісару, що для вступу не вистачає одного року. Після вмовлянь той подзвонив у РАГС і попросив виписати нову метрику. "Може коли-небудь ми будемо зустрічати його на космодромі з квітами. Давайте допоможемо цій молодій людині", — сказав комісар у телефон.

Якщо порахувати загальну кількість часу, який космонавт провів у небі, цей показник перевищить 2 400 годин. Тобто, Каденюк відпрацював в небі 100 повних діб без посадки.

Літав на понад 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — винищувачів, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.

Для підготовки до польоту в космос необхідні значні кошти. Але політ Каденюка відбувся за домовленістю президентів України і США, Леоніда Кучми і Біла Клінтона, і тоді Україна не заплатила ані копійки. За тиждень до старту, аби запобігти інфекційним захворюванням, для екіпажу, який з Каденюком летів у космос, було введено особливий режим — карантин. Він передбачає виключення можливості перебування астронавтів у громадських місцях та будь-яких сторонніх контактів.

Для сигналу пробудження під час польоту на "Колумбії" Каденюк обрав Гімн України, який прозвучав у космосі двічі. Також під час цього польоту вперше у космосі побували герб і прапор України. Також Каденюк взяв у космос портрет Тараса Шевченка та "Кобзар", який він згодом подарував Національному музею Тараса Шевченка в Каневі. Багаторазовий транспортний космічний корабель NASA "Колумбія", на якому літав Каденюк, використовувався для зйомок американського фільму "Армагедон" (1998 року).

З 1998 року був генералом-майором Збройних Сил України, заступником Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України з питань авіації і космонавтики. У 2002 році Каденюк також став народним депутатом України. У парламенті він виконував обов'язки заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань нацбезпеки та оборони.

Є автором п'яти наукових праць. У 2017 році презентував свою книгу про політ у космос "Місія — космос". Леонід Костянтинович володар таких нагород як: Орден «За заслуги» III ступеня (12 квітня 2011 год) за внесок в створення і впровадження космічних систем і їх технологій; Орден «За мужність» I ступеня (19 січня 1998 рік) за мужність і героїзм, проведення досліджень на борту космічного корабля «Колумбія»; Іменна вогнепальна зброя (25 січня 2001 рік) за заслуги у забезпеченні обороноздатності України

Національний банк України 26 листопада 2020 року випустив нову сувенірну неплатіжну банкноту, присвячену Герою України, першому космонавту незалежної України Леоніду Каденюку. "Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України" – це перша українська сувенірна банкнота з вертикальним дизайном.

Раптово помер 31 січня 2018 року під час традиційної ранкової пробіжки в районі Царського Села в Києві, ще до приїзду карети швидкої допомоги. За попередньою інформацією Леонід Костянтинович помер від серцевого нападу. Похований на Байковому кладовищі у Києві.



середа, 27 січня 2021 р.

Іван Гончар

 27 січня виповнюється 110 років від дня народження Івана Гончара - український скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1989). Навчаючись у 4-му класі, здобув 1-ше місце на районній художній виставці. У 1927 році до його села приїхав музикант і фольклорист Максим Коросташ, який, дізнавшись про талановитого хлопця, взяв його під свою опіку, допоміг поступити в Київську художньо-індустріальну школу й оселив у своїй квартирі на Гоголівській вулиці. У цей час І. Гончар мав змогу зустрічатися з музикознавцем Климентієм Квіткою та письменницею Оленою Пчілкою. У 1930 — закінчив Київську художньо-промислову школу (майстерня В.Климова).

Як скульптор виступив у 1930-х роках роботою «Шевченко у дяка». За участь у Другій світовій війні, яку закінчив у Берліні, отримав орден Вітчизняної війни II ступеня, медалі «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною». По закінченні війни йому вдалося попрацювати у Віденській академії мистецтв, поїздити містами Європи, замальовуючи її архітектурне обличчя.

Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічні композиції, портрети — чітко окреслені характери. Зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва. Створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, спорудженому на виділеній Спілкою художників УРСР землі — неподалік від Києво-Печерської лаври.

Експонати для музею збирав під час імпровізованих експедицій Україною. Колекція налічує 7 тисяч предметів: ікони, народний одяг, дерев'яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, вироби з металу. Окремий масив колекції становлять 20 тисяч архівних світлин із різних регіонів України.

Музей було відкрито для загального огляду 1959 року. На основі своєї збірки І. Гончар уклав альбом «Україна й українці» — певну місцевість ілюстрував фотографіями характерних типажів місцевих мешканців, замальовками церков і жител, зразками вишивки, ткацтва, гончарства. Все це супроводили підписи, зроблені каліграфічним почерком. З цієї праці утворилося 18 томів унікальних даних.

З 1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара засновано Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» — державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад.








Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

,,Голокост - гірка сторінка в історії людства'' - історична година.

https://www.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



неділя, 24 січня 2021 р.

Олександр Ірванець

 24 січня 1961 року у Львові народився Олександр Ірванець - український поет, прозаїк, драматург і перекладач. Виріс у Рівному. 1980 року закінчив Дубенське педагогічне училище. Після – вчителював. Автор книг віршів «Вогнище на дощі» (1987) і «Тінь великого класика» та інші вірші» (1991), «Вірші останнього десятиліття» (2001).

Окремі вірші було перекладено англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською, російською мовами. Роман «Рівне/Ровно» було перекладено польською мовою і вже двічі видано в Польщі. 17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. Підскарбій Бу-Ба-Бу.

Перекладає з білоруської, польської та англійської мов. У перекладах Ірванця побачили світ книжки Василя Бикова «Ходільці: оповідання» (2005), Уладзімера Арлова «Реквієм для бензопилки» (2005), Яноша Гловацького «Четверта сестра».

Лауреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) 1995 року. Стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина) 1995 року. Член жюрі театрального фестивалю «Боннер Бієнналє» 2000 та 2002 років.

П’єси Олександра Ірванця ставилися у Німеччині, Україні та Польщі.

2001-го збірка драматургії «Recording i inne utwory» в перекладах Пшемислава Томанка вийшла у краківському видавництві «Ksiegarnia Akademicka». З початку 2000-х працює в драматургії та прозі. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. П’єси Олександра Ірванця були поставлені у різних країнах, зокрема у Німеччині, Україні та Польщі.

Відомий Facebook-блоґер.

Книги Олександра Ірванця можна взяти в нашій бібліотеці, замовивши по тел. 275-95-76.




День ручного письма (День почерку)

23 січня – День ручного письма (День почерку)

Це свято покликане нагадати всім про важливість ручного письма, несправедливо забутого сьогодні через велику кількість цифрової та друкованої інформації. Щорічно у всьому світі прийнято відзначати День почерку, який також називається Днем ручного письма. Це свято було засноване, щоб нагадувати людству про таке унікальне явище, як ручну писемність. Люди повинні розуміти, що почерк кожної людини є по-справжньому неповторним.

Ініціатором свята виступила Асоціація виробників пишучих інструментів. Асоціацією був проголошений день, коли він почав святкуватися, а саме 23-го січня. Цікаво, що саме в цей день, в 1737 році з'явився на світ відомий американський діяч Джон Хенкок, який розписався першим на Декларації Незалежності. Мистецтво ручного письма активно розвивалося протягом багатьох тисяч років. Багато мислителів намагалися зрозуміти, як пов'язаний характер з тим, як саме людина викладає думки на папері. Сьогодні вчені кажуть про сім ключових характеристик почерку, які можна використовувати для створення портрета людини. Мова йде про: розмір букв, нахил, форму, напрямок, силу натиску на пишучий інструмент, характер написання слів, загальна оцінка почерку.

Почерк - важливе знаряддя, яке використовують сучасні криміналісти. Фахівцям, які займаються науковою експертизою, повинно бути відомо про різноманітні стилі написання. Зрозуміло, вони витрачають багато часу на вивчення всіх характеристик почерку для точного визначення особистості людини, яка писала документ.

У цей день пропонується така цікава акція: люди по всьому світу відкладають свої технологічні пристрої, щоб написати власноруч листи друзям, родичам.

Пам'ятайте про те, що стандартне текстове повідомлення у телефоні може просто забутися, загубитися, бути проігнорованим. При цьому паперовий документ, написаний унікальним, тільки вам характерним почерком, залишиться у близької людини як добра пам'ять!

А як давно Ви писали листа власноруч?

Свої історії пишіть в коментарях.



Анатолій Мокренко

 22 січня 1933 року в смт. Терни на Харківщині народився Анатолій Мокренко - Народний артист України, народний артист СРСР, лауреат Державної національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. З 1968 року - соліст Київського оперного театру. У 1991 - 1999 роках - генеральний директор і художній керівник Національної опери України ім.Т.Г.Шевченка. Викладав у Національній музичній академії ім. П.І.Чайковського.

Надзвичайно плідним у житті і творчості митця став період роботи в Державному академічному театрі опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка: з 1968 року як соліст, а з 1991 по 1999 рр. – генеральний директор і художній керівник. В його репертуарі понад 40 провідних партій для баритона вітчизняної та зарубіжної оперної класики. Серед них – Султан («Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського), Микола («Наталка Полтавка» Миколи Лисенка), Остап («Тарас Бульба» Миколи Лисенка), Онєгін («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського), Тугар Вовк («Золотий обруч» Бориса Лятошинського).

Багато зробив Анатолій Юрійович і для нашої естради. У його репертуарі – велика кількість творів українських композиторів та народні пісні. Особливе місце у творчості співака займають пісні Олександра Білаша.

Це неймовірно, але лише за часів незалежності співак нарешті видав свої перші альбоми – компакт-диски «Анатолій Мокренко виконує пісні Олександра Білаша» та «Марії».

Співак багато записувався на радіо і телебачення. Виступав на оперних і концертних сценах США, Франції, Німеччини, Англії, Іспанії, Швеції, Канади та інших країн світу. Брав участь у зйомках кількох кінофільмів, серед яких «Тигролови» за Іваном Багряним, «Чорна рада», «Поет і княжна» та інші.

У 1991–1999 роках Анатолій Мокренко був генеральним директором і художнім керівником Національної опери України. Це були нелегкі часи. Тоді по півроку не отримували зарплату, неодноразово театр був на грані розпуску. І в тому, що театр вдалося зберегти велика заслуга Анатолія Мокренка.

Анатолій Юрійович упродовж багатьох років – активний громадський діяч. Ще в 70-ті очолював Київське міжобласне відділення Українського театрального товариства, був депутатом Київської міської ради; у роки національного пробудження – один із фундаторів Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, член колегії Міністерства культури України, член президії Товариства «Україна», член ради Товариства «Просвіта», член Національної ради Конгресу української інтелігенції; очолював також відділ культури Інституту МОН України (2001-2003) тощо.

Найважливішим рушієм розвитку таланту артиста, митця був і є український патріотизм. Він переконливо, з гордістю говорить: «Я сповідую патріотизм». Це справді девіз його життя і діяльності. Любов до рідного народу, шана до його історії, духовних, естетичних надбань, стали в його житті та професійному зростанні тією високою зорею, яка ніколи не гасла і не тьмяніла, а розгоралася все яскравіше.

Багато сил, енергії і сердечного запалу віддав митець справі прилучення дітей та юнацтва до співу, як голова міжнародних, республіканських і регіональних конкурсів вокалістів у Донецьку, Хмельницькому, Криму, Шостці, Лебедині. За його ініціативи, починаючи з 2002 року, щорічно відбувається обласний фестиваль-конкурс шкільних хорових колективів «Співаймо разом!» у селі Терни – на його малій батьківщині. Це єдине в Україні подібне творче змагання.

За мистецькі і творчі здобутки А. Ю. Мокренко удостоєний звання народного артиста України (1973) і народного артиста СРСР (1976); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979) та Державної премії Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі (1973). Серед його високих нагород – орден Дружби народів (1982), орден Ярослава Мудрого (1995), орден рівноапостольного Володимира Великого (1998), Почесні грамоти Верховної Ради України та інші відзнаки.

Помер 24 березня 2020 року у Києві.



День Соборності

 22 січня 1919 року в морозний день на Софіївському майдані в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель, тобто об'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної республіки. Відтоді Україна стала єдиною. Акт возз'єднання,  злуки двох Україн був знаком одвічного прагнення українцями єдності. Також цього дня згадують підписання Четвертого Універсалу Центральної Ради. Це сталося роком раніше – 22 січня 1918 року. Цим документом проголошувалася повна незалежність УНР. 

Минув 71 рік і 22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши живий ланцюг  від Києва до Львова - на згадку про проголошення Акту Злуки. Живий ланцюг через всю Україну! Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року.



вівторок, 19 січня 2021 р.

Хрещення Господнє

 Сьогодні, 19 січня, українці відзначають завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу - Хрещення Господнє. За церковним календарем - Хрещення Господнє або ж Йордан, Водохреща, Богоявлення. Це третє та завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу у православних та греко-католицьких християн.

Це свято встановлене в пам’ять про подію, коли Іван-Хреститель у водах річки Йордан хрестив Ісуса. При цьому на Спасителя відбулося зішестя Святого Духа у вигляді голуба.

У той же момент з неба долинув Божественний голос: «Це є Мій улюблений Син, у ньому моє благовоління». Звідси й інша назва свята — Богоявлення, тобто день, коли Бог з’явився відразу в трьох іпостасях. Ісус, який зійшов у річку, взяв на себе весь тягар смерті та гріхів. Тим самим він зробив воду символом життя. У цей день вода отримує від Господа особливу благодатну силу, вона здатна очистити людину, відродити її до нового життя і вдосконалювати.

Напередодні Водохреща православними християнами святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці. На вечерю цього дня подають пісні страви: вареники з картоплею або капустою, гречані млинці на олії, кутя, узвар.

З нагоди свята люди пірнають у водойми. За повір'ям, якщо скупатися на Водохреща, то не будете впродовж року хворіти, адже у цей день вода набуває цілющої сили. Також традиційно люди освячують воду та приносять її до оселі.



понеділок, 18 січня 2021 р.

Іван Труш

 18 січня 1869 року народився Іван Труш – відомий український художник-імпресіоніст, майстер пейзажу та портрету, основоположник реалістичного напряму в українському живописі, громадський та культурний діяч, мистецтвознавець, редактор, видавець.

Народився у невеликому селі Висоцьку на Львівщині у незаможній селянській сім’ї. З перших років навчання у початковій школі у хлопця проявились здібності до малювання. Середню освіту здобував у Бродівській гімназії, де під час навчання остаточно вирішив обрати професію художника.

Творчий спадок геніального художника Івана Труша вражає: після 42 років невтомної праці він залишив близько 6000 етюдів, із них понад 360 портретів відомих митців. У 1899 році Іван Іванович влаштував першу персональну виставку, під час якої було показано 38 його робіт. Майже всі картини були розкуплені в перші дні експозиції. Будучи близьким товаришем із Іваном Франком, Іван Іванович намалював 10 портретів Каменяра. Фактично всі портрети, які репродукуються у сучасних підручниках, належать пензлю Труша.

У 1904 році митець разом із Михайлом Грушевським заснував «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки», яке об’єднувало науковців, письменників та митців з усіх українських земель. Наступного року була організована перша спільна виставка творів київських та львівських художників «Вистава українських артистів».

Цікавим є факт, що відома українська поетеса Леся Українка вперше в житті позувала для портрета саме Івану Трушу у 1900 році. До цього моменту її ніхто не малював з натури, тому що через хворобу Лесі було важко позувати. Саме Леся Українка познайомила Івана Труша зі своєю двоюрідною сестрою Аріадною Драгомановою, яка через 4 роки після знайомства стала його дружиною. Художник не мав учнів та школи, а останні 10 років свого життя провів у тиші, адже оглух та спілкувався з рідними за допомогою записок.

Пейзажі Труша, пройняті хвилюючою любов`ю до природи рідного краю, поетичні сцени з гуцульського життя, глибоко психологічні портрети видатних сучасників художника є дорогоцінним вкладом в історію українського образотворчого мистецтва. Творче піднесення початку 1900-х років позначилося в біографії Івана Труша не тільки рядом прекрасних портретів, але й великою кількістю чудових пейзажів. Київ і архітектурні пам`ятники, широкі простори Дніпра, природа Криму на багато років визначають одну з головних тем Труша як пейзажиста.










неділя, 17 січня 2021 р.

Інформаційна хвилинка ,,Великий настоятель''

 Інформаційна хвилинка ,,Великий настоятель'' - до 275 річчя від дня смерті Атанасія Шептицького - єпископа Української Греко-Католицької Церкви.

 https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



«Кіборги. Герої не вмирають»

 Кіноклуб ,,Kartonni vikna" запрошує!

«Кіборги. Герої не вмирають» — український повнометражний художній фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі.

Кінострічка є одним з переможців 8-го конкурсного відбору Держкіно та отримала державну фінансову підтримку на 50 % собівартості — майже 24 мільйони гривень. Загальна вартість кінофільму оцінюється в майже 48 мільйонів гривень.

______________________________________________________________________

В Україні 16 січня відзначається День пам'яті захисників Донецького аеропорту, яких назвали «кіборгами». Цей меморіальний день було встановлено за ініціативою українських військових, які 242 дні вели оборону Донецького аеропорту. Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і закінчилися після повного руйнування обох терміналів і диспетчерської вежі аеропорту. В обороні також брали участь волонтери і медики. У Донецькому аеропорту та селищі Піски впродовж цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних та 93-ї окремої механізованої бригад, 57-ї окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші. У період з 18 до 21 січня 2015 року внаслідок підриву російськими гібридними силами нового терміналу загинули 58 «кіборгів», і 21 січня військове командування вирішило відвести українських військовослужбовців з повністю зруйнованої і непридатної для оборони будівлі.

Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських військових, поранені понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, частину – посмертно.

https://www.youtube.com/watch?v=Qp3iRQHDC24



Агатангел Кримський

 15 січня виповнюється 150 років від дня народження Агатангела Кримського, українського історика, славіста і сходознавця, письменника та перекладача, одного з фундаторів першої української Академії наук. Агатангел Кримський відомий як один із найвизначніших світових дослідників сходу. Автор численних наукових праць з історії культури арабських країн, ґрунтовно вивчав історію ісламу, письменство, літературу та театри Сходу. Як сказав влучно сказав, останній учень А. Кримського Омелян Пріцак, що Агатангел Юхимович є "найкращим кримським подарунком Україні". Був кримським татарином. І хоча він не мав і краплини української крові, все ж присвятив своє життя українській науці та культурі. Вчений брав активну участь в українському національному житті кінця XIX століття, листувався з відомими діячами української культури.

За однією із версій (яку, до речі, підтримував сам Агатангел Юхимович) його рід походив із Бахчисараю й перебував у родинному зв’язку з кримським ханом. У 1696 році після конфлікту з ханом прадід Кримського вимушений був втекти з Бахчисараю й поселитись на території сучасної Білорусі. Там прийняв православ’я і його "охрестили" Кримським.

Дослідники досі б'ються, рахуючи, скількома мовами володів Агатангел Кримський. А він сам жартома відповідав: "Легше буде сказати, яких я мов не знаю". Цифра коливається від 60 до 100. У три роки він умів читати, у п'ять пішов до училище в Звенигородці, куди переїхала сім'я, далі – навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до відомої Колегії Ґалаґана. За цей час опановує французьку, німецьку, англійську, польську, грецьку, італійську, турецьку, латину. Тут же він знайомиться і з такими відомими постатями, як Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Леся Українка, які дуже вплинули на молодого Агатангела.

До речі, Леся Українка присвятила свою драму "В катакомбах" "шановному побратимові А. Кримському". Не маючи щастя в особистому житті, Кримський лишався самітником. Дослідники, вивчаючи їхнє листування, говорять про не звичайні дружні стосунки, а таємне кохання Агатангела до відомої літераторки. Згадують також і вірш, який Павло Тичина присвятив Кримському на 60-ліття, в якому прямо говорилося про "вічно мрійну Лесю Українку".

Під час правління гетьманату Скоропадського 1918 року Кримський повертається до Києва, де дістає посаду вченого секретаря новоствореної Української Академії Наук, а фактично нею й керує.

Агатангел Кримський скаржився, що "нічого не може забути". Можливо, в цьому теж полягав великий секрет його феноменальної працездатності.

У 1905 році Агатангел Кримський здійснив видання перекладу Корану російською мовою й опублікував його з численними науковими коментарями. Поміж тогочасною інтелігенцією було престижно вивчати Коран по Кримському.

Мовою не лише свого спілкування, а і наукової та творчої праці Агатангел Кримський свідомо обирає українську мову. У часи Російської імперії це було неприйнятно. Але Агатангел все одно говорив українською і французькою.

Кримського разом з багатьма іншими представниками інтелігенції у холодних вагонах, відправляють до Казахстану. Є кілька версій його смерті. За однією з них, Агатангел Юхимович помер у кустанайській лікарні, що "славилася" своїм суворим режимом. Проте є сумніви стосовно його факту, адже досі невідоме місце його поховання. Можливо, професор так і не доїхав до Кустанаю й загинув у дорозі, як Л. Старицька-Черняхівська, О. Стешенко, І. Черкаський.

1957 року його було реабілітовано.

Агатангел Кримський вважається одним із найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки. Нині ім'я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. В Україні ж Інститут сходознавства НАН України носить його ім'я.

12 Січня 2021 року введена в обіг монета Агатангел Кримський номіналом 2 грн.







четвер, 14 січня 2021 р.

14 січня - День Василя.

 14 січня - День Василя.

День пам’яті святителя Василя Великого — це не тільки велике церковне свято, а й день, який пов’язаний з народними звичаями. Свято Василя щорічно відзначається 14 січня. Святитель Василь Великий, поряд із святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна користувався особливим шануванням в нашому народі. Святитель Василій Великий був людиною великих знань, тож до нього звертаються люди, чия діяльність пов’язана з просвітництвом — вчителі, викладачі вишів, наукові працівники. За старих часів з цього дня, 14 січня, починався відлік нового року. Вранці у день святого Василя хлопці ходять від хати до хати і посівають, щоб наступний рік був щедрим на урожай. Доброю прикметою вважається, якщо в цей ранок на поріг будинку першим ступить чоловік — на щастя. Якщо жінка — чекати клопоту. Саме тому 14 січня посівають хлопці. А ось щедрувати можуть як хлопці, так і дівчата. Посівають житом або пшеницею, не горохом (бо горох — ці сльози Божої матері), не пшоном і гречкою (бо це передвіщає, що весь добробут в домі з'їдять миші). Весь день на святого Василя відбуваються веселі народні гуляння: молодь перевдягається в головних персонажів свята — козу, циган, журавля, ведмедя, кота тощо — і ходять по домівках з піснями та жартами. На Василя у хлопців був другий шанс попросити руки і серця тієї, хто раніше відмовив їм. Також свято Святого Василя збігалося з щорічною традицією у дівчат — гадати на майбутнє і судженого.

Це свято вважається сприятливим періодом для молитов. Люди вірять, що Господь у цей день прислухається до прохань людей. Вони просять у молитвах про щастя, здоров'я та благополуччя для себе та близьких людей.



ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, МЕЛАНКИ ТА СТАРИЙ НОВИЙ РІК!

 13 січня - ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, МЕЛАНКИ ТА СТАРИЙ НОВИЙ РІК!

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), – Щедрий Вечір. Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки. Цього дня наші предки започаткували традицію водити «Меланку». Дівчата обирали найкращу з-поміж себе і одягали її «молодою»: вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убиралася за молодого (жупан, шапка, шаровари, чоботи) й звалася Василем. Уся дівоча ватага іменується дружками. Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходили – щедрували під вікном. На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання. Окрім того, цього дня відбуваєтья одна з найдавніших різдвяних містерій, що збереглася до наших днів і відбувається у щедрий вечір, – «водіння кози».

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У надвечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка…

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан – напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це – «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.

Напередодні Нового року за старим стилем незаміжні дівчата ворожать на судженого, з яким вони проведуть усе своє життя. У прагненні дізнатися про своє майбутнє наші прабабусі нерідко вдавалися навіть до допомоги нечистої сили, викликали духів покійних, спілкувалися з відьмами і чаклунами. Саме в ці святочні вечори, на Старий Новий рік, проводяться найцікавіші, страшні й веселі, колективні й одиночні ворожіння. Вважається, що в цей час, як і в ніч на Андрія, ворожіння найточніші.

Одним із найпоширеніших є ворожіння на варениках. У начинці господарочки ховають ґудзики, квасолинки, цукор, нитки, перець та монети. Якщо оберете вареник з квасолею – це до поповнення в родині, ґудзики – до обновки, цукор – до солодкого життя, перець – до гострих новин, нитка – на дорогу. Також, щоб дізнатися, хто першою вийде заміж, дівчата годують кішку варениками. Чий вареник кішка з’їсть першим, та перша і піде під вінець.

Поширеним є ворожіння, коли дівчина, яка хоче вийти заміж, після опівночі повинна вийти на вулицю і спитати ім’я у чоловіка, який їй зустрінеться першим. Згідно з ворожінням, саме так зватимуть її майбутнього чоловіка. Варто також і роздивитися обличчя незнайомця, адже вважається, майбутній наречений матиме ту ж красу, що й опитаний.

Дівчатам, які бажають дізнатися про своє майбутнє сімейне життя, можуть “підслухати” у сусідів свою долю. Той, що ворожить, йде під чужі вікна і підслуховує будь-яку розмову. Залежно від того, хто говорив: молодий або старий, тверезий або п’яний, і чи була розмова веселою або неприємною, той, що ворожить, передрікає собі чоловіка молодого або старого, непитущого або п’яницю, і життя веселе і безтурботне, або важке і неприємне.

Зі святом!





 13 січня 1906 року вийшла перша щоденна українська громадсько-політична і культурно-просвітницька газета ,,Громадська думка’’. Видавцями були Є. Чикаленко, В. Симиренко В. Леонтович. Редактори: В. Леонтович, Ф. Матушевський, Б. Грінченко. Безпосереднім продовженням (після закриття «Громадської думки») стала газета «Рада

Проіснувала газета ,,Громадська думка’’ до серпня 1906 року, нині зберігається у відділі газетних фондів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Газета створена була задля того, аби виразно й гучно піднести свій голос в "оборону потреб і прав українського народу його рідною мовою", щоб цей народ "зайняв своє місце в сім`ї культурних народів цілого світу". У редакційній статті першого номера особливо підкреслювалася думка: "Всі умови життя нашого: політичні, економічні й культурні – повинні служити тільки до того, щоб людям дати щастя, щоб кожна особа людська й жила справді людським життям та забезпечено було людське право кожному, хто тепер тих прав позбавлений" (1905. – 31 груд.). Газета прагнула завоювати міцні позиції серед українських читачів, бути "органом всієї України", трибуном справедливим і щирим, аби подавати якомога повний образ не тільки суспільно-політичного, а й духовно-культурного життя українців у всьому світі, дотримуючись засад поступовості й демократизму. З перших номерів редакція взяла курс на висвітлення права народу на освіту, навчання рідною мовою, економічну незалежність, духовний розвиток, автономію України.

В діяльності редколегії щоденника стало важливим акцентування уваги на інформаційних жанрах – про злободенні факти, важливу діяльність різних установ, політичних партій, громадських об'єднань тощо. Багато місця відводилося поточному громадсько-політичному та культурному життю Києва.

Газета привертала увагу гостротою публікацій, в яких містилася критика існуючого ладу. Успішно публікувалися фейлетони. Щоб зацікавити широкі кола читачів, газета прагнула утримувати "неймовірний" тираж у п'ять тисяч примірників. "Громадська думка" розповідала читачам про життя і проблеми різних політичних партій та організацій

Газета була закрита після проведеного обшуку 18 серпня 1906 року за наказом губернатора. Є. Чикаленко намагався врятувати видання: він подав клопотання про відновлення виходу газети, але дозволу не отримав. У вересні 1906 р. замість «Громадської думки» почала виходити газета «Рада», котра стала координаційним центром українського національно-визвольного руху Наддніпрянщини.



вівторок, 12 січня 2021 р.


 

Сергій Йосипович Параджанов

 Кіноклуб ,,Kartonni vikna" знайомить!

9 січня 1924 року в Тбілісі народився Сергій Йосипович Параджанов — український та вірменський кінорежисер. Один із представників хвилі «українського поетичного кіно». Започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму, хоча за життя ці твори перебували в андеграунді, і на виставках з'явились лише після смерті художника.

У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році - Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

Сергій Параджанов став творцем візитівки українського поетичного кіно – фільму “Тіні забутих предків”. Картина отримала 39 міжнародних нагород та 24 гран-прі на кінофестивалях. Нею захоплювався весь світ та згодом картина стала класикою світового кіно того періоду. Вже у 2010 році відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав “Тіні забутих предків” найкращою картиною у світі.

Стрічка отримала 28 міжнародних нагород. 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшла до Книги рекордів Гіннесса. Для зйомок фільму режисер вирішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах в синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним.

Будучи під арештом Параджанов збирав усілякий непотріб – газетні вирізки, ґудзики, шнурки, дроти, висушені рослини – і з цього творив. Наприклад, він створив букет із дроту і шкарпеток, який на 8 березня подарував Лілі Брік – господині одного з найвідоміших в XX столітті літературно-художніх салонів, музи радянського поета Володимира Маяковського. Жінка подарунок оцінила і навіть берегла у вазі, яку свого часу подарував Маяковський. Коли у режисера забрали олівці, то він почав збирати кришки від молочних пляшок. На них видавлював цвяхом портрети відомих людей – Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Петра І тощо. Потім заливав фольгу смолою і виходили «талери Параджанова». Декілька з них навіть надсилали на психіатричну експертизу, але замість бажаних для тодішньої влади підтверджень, що Параджанов «неадекватний», отримували повідомлення: «Неймовірно талановитий».

У 1988 році Сергій Параджанов дав своє останнє інтерв’ю... українською мовою. Розповідав про київську прем'єру фільму «Ашик-Керіб», а в кінці бесіди сказав: «Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому його розумію я: не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського!».





Різдвяний ангел.

 Різдвяний ангел - символ і вісник свята.  У таку ніч у Вифлеємі в Палестині народився Ісус Христос. Люди дізналися про появу на світ незвичайного немовляти від Ангела. З тих пір Ангела приніс цю благу звістку всім людям землі називають Різдвяним. Різдвяний янгол - справжній символ Нового року і Різдва! Ангелів дарують близьким людям, як знак доброти і любові. Стало доброю традицією прикрашати свій будинок фігурками ангелів в Новорічні свята, для того, щоб вони принесли в дім щастя і тепло!

В Україні, в давнину ангелів виготовляли із соломи. Спробуйте і ви разом із народним  майстром Національної спілки майстрів народного мистецтва України, керівника підліткового клубу ,,Ровесник'', переможцем  Міжнародного проекту-конкурсу ,,Тарас Шевченко єднає народи'' в номінації ,,Мій Шевченко в художньо-прикладному втіленні'' – Юлією Петруньок.

Зі святом!

https://www.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



Народознавча година «Різдвяна зоря»!

 Народознавча година «Різдвяна зоря»!

Різдво є одним із головних християнських свят. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Один із найдавніших українських звичаїв — Вертеп. Історія вертепу в Україні бере свій початок, як мінімум, з XVII століття. Перед Різдвом 6 січня традиційно святкують Святий вечір, обов’язковим атрибутом якого є 12 пісних страв на столі. Існують дві версії трактування цього числа: за однією — це кількість апостолів, а за іншою — кількість місяців у одному році.

На території Київської Русі Різдво почали святкувати у Х столітті, незадовго після хрещення. Проте всі свята у той час цілеспрямовано змішували із звичними народу — язичницькими святами. Так сталось із Різдвом — яке припадало на давнє свято Коляда.

Західна традиція класти подарунки дітям на Різдво у панчохи перед комином — теж мала б бути близькою по духу українцям. Адже вона бере свою історію не від Санти, а від святого Миколая — який є дуже шанованим у нашій країні. За легендою, він допоміг родині, у якій батько хотів видати заміж своїх доньок за чужих людей, аби врятувати їх від бідності. Святий Миколай підкинув їм через комин три мішечки з монетами, які впали прямісінько у панчохи, що сушились причепленими під комином.

Одна із найдавніших сімейних традицій у переддень Різдва — після застілля з родиною нести вечерю хрещеним батькам. Брали кутю та інші страви і йшли в гості на декілька годин, але потім обов’язково вертались додому аби зустріти ранок Різдва з сім’єю. Після обіду вже могли навідати бабусь та дідусів, що живуть окремо або інших родичів.

Здавна повелося, що зустрічати Різдво годиться в святковому одязі, виставляти на стіл найгарніший посуд та стелити найновішу скатертину. А спізнитись до святкового столу було дуже поганою прикметою: будеш блукати десь на чужині весь наступний рік. Вранці 7 січня українці вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують «Славімо його!». У цей день люди зазвичай відвідують церкву, а також ходять в гості до родичів і друзів. У перший день Різдва закінчується піст, тож українці сідають за вже по-справжньому святковий стіл та колядують.

І найпрекрасніша традиція — колядки. У різних регіонах України вони відмінні, як і час для колядування — десь прийнято колядувати уже на Святвечір, а десь уже на Різдво та навіть наступний день. Адже це триденне свято.



6 січня - Святий вечір

 6 січня - Святий вечір - сімейне торжество!

Святий вечір, Святвечір, Багатий вечір, Багата Кутя - це назви великого християнського свята, що проводиться ввечері, напередодні Різдва. Православні християни святкують його шостого січня. Весь день і вечір шостого січня не прийнято було йти з дому, ходити в гості, не можна нічого позичати. Вся родина повинна бути разом, а якщо хто до цього виїжджав з дому, то намагався до свята обов'язково повернутися. Перед початком Святої Вечері господар виголошував молитву, потім накладав кутю в нову макітру, додавав до неї мед і тертий мак, ставив макітру з кутею на стіл поряд з Книш та короваєм.

У наш час традиції Святого Вечора дотримуються більшістю людей і в селах, і в містах. Не всі ритуали пам'ятаються, але основні звичаї - зустрічати свято всією родиною, з хорошими думками і побажаннями, з подарунками та частуваннями, як і раніше живуть і шануються українським народом.

https://www.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw/featured



вівторок, 5 січня 2021 р.

Вітаємо Галину Яблонську.

 Мистецький клуб ,,Аrt - Fest" вітає!

Щиро вітаємо з Днем народження Галину Гілярівну Яблонську - українську акторку героїчного плану, громадську діячку. Народна артистка УРСР. Член Національної спілки театральних діячів України, актриса Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка, володарка театральної премії родини А. М. Бучми «Бронек», Президент Міжнародної Ліги «Матері і сестри — молоді України», художній керівник Героїчного театру «Пам'ять», авторка та фундатор міжнародного проекту-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи».

Всього буває у житті –

І злети, і падіння.

І треба все пройти

В ім’я прозріння.

(Галина Яблонська)