неділя, 18 квітня 2021 р.

18 квітня затвердження герба міста Києва із зображенням Архангела Михаїла.

 18 квітня 1995 року Київська міська рада прийняла рішення про повернення древнього герба міста Києва із зображенням Архангела Михаїла. Найстаріше зображення герба міста Києва в кольорі міститься в гербовнику Конрада Ґрюненберґа з 1480 року. Дослідник київських печаток Кость Антипович датував найдавнішу печатку з гербом міста приблизно 1500 роком. На ній у заокругленому щиті зображено лук зі стрілою (чи двома стрілами), який натягують дві висунуті з хмари руки. Ймовірно, такий герб символізував порубіжне значення Києва, жителі якого постійно захищалися від нападів ворогів. Герб із кушею пробув київським гербом аж до XVIII століття. Його зображення зафіксоване на міських хоругвах XVII століття, що зберігається в Трофейній колекції Військового музею Стокгольма. Хоча в пізньому середньовіччі київським міським гербом була «рука з кушею», гербом Київської землі слугував Архангел. Так, Київське воєводство в складі Речі Посполитої мало такий герб: червоний щит із зображенням срібного ангела з опущеним мечем і піхвами. В гербовнику Бартоша Папроцького 1578 р. гербом міста Києва був Св. Юрій.

1595 року герб міста міг зазнати змін. Саме тоді київський єпископ Ю. Верещинський запропонував проект адміністративної реформи Києва. Місто мало бути роздільний на три окремі самоврядні міста. Для кожного з міст Верещинський запропонував проект герба: для Подолу — витягнута з хмари рука, що тримає королівський скіпетр «замість існуючого варварського лука з двома стрілами»; для нагірної «королівської» частини міста — витягнута з хмари рука, що тримає королівський вінець; для Кудрявськой гори із замком біскупа — в пересіченому щиті вгорі митра, а внизу герб Верещинських. Проектам не призначено було здійснитися.

Після здобуття Україною незалежності герб Києва вкотре було змінено. Депутати Київради затвердили наступний опис герба міста: Архангел Михаїл символізує світлі сили, готові боронити Київ від лиха.

Постать Архангела Михаїла у білій княжій сорочці, військовому вбранні з срібним обладунком, декорованим стилізованим диском Сонця, зображено на блакитному тлі давньоруського (варязького) щита.

У правій руці Архангела Михаїла — повернутий у бік вогняний меч, символ захисту, у лівій — срібний щит у золотому облямуванні із зображенням золотого хреста, символ Світла та Християнської віри.

Темно-малиновий плащ, за давньоруською традицією, скріплений з правого боку золотою фібулою.

Білі Архангельські крила прикрашені золотими смугами.

Золотий німб — символ святості. 

У березні 2009 року робоча група при Київраді розробила проєкт нового вигляду герба столиці. У його центрі розташована постать Архістратига Михаїла, який тримає у правій руці вогненний меч, а у лівій — овальний щит із арбалетом на ньому. Проте, подальшого затвердження даний проєкт не набув.



День пам’яток історії та культури


18 квітня - День пам’яток історії та культури.

Запрошуємо всіх, разом з нами, на віртуальну екскурсію до Коростишівського каньйону - мальовничого та цікавого місця. По-перше, величезний і досі працює, по-друге, справді заворожує своїми масштабами і водою неймовірного кольору зеленої бірюзи. А ще подекуди під товщею води можна розгледіти стовбури дерев, які видаються такими давніми, наче лежать тут з часів палеоліту.


https://www.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw/featured 



пʼятниця, 16 квітня 2021 р.

Рік математичної освіти в Україні


2020/2021 навчальний рік – Рік математичної освіти в Україні.

Математика - яка вона? Складна? Цікава? Несподівана? Відповіді на ці питання ви знайдете у нашій вікторині!

https://docs.google.com/forms/d/1D1_zD5IUua8uGv_CEKrV0AwYFPyL9ADB8YvA1xEceiY/edit?fbclid=IwAR1BL8kFs__wxwzK8zLStjqslIjwtSaRJ-I3i2_nY34c4SCsNw1VE0vovWQ 



Теофіл Копистинський

 15 квітня 1844 року в м. Перемишлі (нині Польща) народився Копистинський Теофіл Дорофійович – український художник-реаліст, портретист, ілюстратор, реставратор.

Мистецьку освіту здобув Краківській школі малювання та живопису і у Віденській академії образотворчих мистецтв. Працював у Львові викладачем української академічної гімназії та жіночої школи сестер Василіянок, ілюстрував журнал «Дзвінок». Роботи митця експонувалися від 1870 року. Художник відомий своїми реставраційними роботами в костелах Кракова та Львова. Співпраця Копистинського з членами Ставропігійського інституту відігравала важливу роль у популяризації творів давніх пам’яток українського мистецтва. На замовлення Ставропігійського інституту він реставрував ікони, займався церковними розписами, готовував виставки, писав портрети. Брав участь у підготовці Археологічно-бібліографічної виставки Ставропігійського інституту 1888 р., яка присвячувалася 900-літтю хрещення України-Русі. Для археологічно-мистецької частини виставки Теофіл Копистинський відреставрував 150 ікон, які надійшли на виставку з музею Ставропігійського інституту, а також з різних церков та монастирів Галичини, приватних збірок. Окрім того представив низку ікон із власної колекції. Окремі з них він згодом подарував Ставропігійському інституту. Сьогодні вони знаходяться у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького.

Т. Копистинський підготовив перше видання каталогу виставки, котрий включає перелік предметів з науковим описом кожного з них 10 експозиційних залів.

Для галереї інституту, починаючи з 1870-х рр., художник виконав 17 портретів. Він успішно вирішив образно-художнью концепцію: дав гостру індивідуальну характеристику портретованим у контексті суспільного національного життя. Першим із портретів, створених на замовлення Ставропігійського інституту, був портрет Амвросія Яновського, відомого українського педагога.

Т. Копистинський надавав творам певної жанровості – поряд із портретованими зображав стіл або полицю з книжками, рукописами. Для вирішення образу діяча у суспільно-національному житті увиразнював взаємодію внутрішнього стану портретованого і предмет його уваги.

Показовим є портрет А. Петрушевича. Науковець зображений у профіль, погляд, спрямований далеко вперед, у руках — напіввідкрита книга.

У портреті Б. Дідицького основний промінь світла спрямований на газету, яку портретований тримає у руці. Художник підкреслив, що справою життя першого редактора газети «Слово» було її видання.

Окрім портретів провідних діячів України другої половини ХІХ ст., для галереї Ставропігійського інституту Т. Копистинський створив копії портретів відомих історичних осіб. Це портрети Петра Могили, Костантина Острозького і Петра Конашевича-Сагайдачного. Вони репродукувалися у часописах України 1880-х рр.

Художник виконав ілюстрації для журналу «Дзвінок»: «Лис Микита» І. Франка (журнал «Дзвінок»), «Пригоди Дон Кіхота» М. де Сервантеса у перекладі І. Франка (журнал «Дзвінок»); «Історії України-Руси» М. Аркаса; карикатури – для журналів «Зеркало» і «Страхопудъ».

До творів Т. Копистинського належать також: серія «Діячі української культури»; живопис – «Вид Перемишля», «Коломийки», «Сліпець з поводирем», «Курна хата», «У селянській хаті», «Українські дівчата», «О. Довбуш», «Нічний краєвид», «Гуцул», «Гуцулка», «Сон русалки (Алегорія відродження України)»; портрети – «Старець», «Жіночий портрет», «Автопортрет», «Далматинка», тощо.

Роботи митця зберігаються у Львові (Національний музей, Історичний музей, Музеї історії релігії), в експозиції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.

Помер Теофіл Дорофійович Копистинський 5 липня 1916 року у Львові.






Абрагам Ортеліус

 Абрагам Ортеліус – фламандський географ та картограф народився 4-14 квітня 1527 року в м. Антверпені (Габсбурзькі Нідерланди). В 1570 році в Антерпені він підготував та видав перший в світі географічний атлас сучасного типу «Видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum).

Ортеліус визначався дипломатичністю, розумом, доброзичливістю. Вів успішний бізнес антикварату, книг та карт. Будучи членом Гільдії Святого Луки, познайомився зі всіма відомими художниками та художниками Антверпена. Багато подорожував в справах та задля задоволення і все життя залишався неодруженим. Цікавився класичною історією, нумізматикою, природознавством. У нього була велика приватна колекція та бібліотека.

Перший у світі географічний атлас складався з 53 мап великого формату. Ортеліус використовував найкращі зразки доступні в Європі, завдяки зв’язкам з багатьма картографами та вченими. На звороті кожного аркуша було надруковано опис відображеної області. Публікації були підготовлені латинською, німецькою, французькою, голандською, іспанською, англійською та італійською мовами. Атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця XVI – початку XVII cт. У розвитку картографії зіграв важливу роль.

В мапі «Europam, Sive Celticam Veterem», опублікованої в атласі «Theatrum Orbis Terrarum», 1595 року, українські землі позначені як Scytіa. Окрім свого світового атласу Ортеліус створив Парегон, атлас класичної історії.

Помер 28 червня 1598 року в Антверпені.






вівторок, 13 квітня 2021 р.

Луї-Ернест Барріа

 13 квітня 180 років від дня народження Барріа Луї-Ернеста – французького скульптора.

Народився Луї-Ернест Барріа 1841 р. в Парижі, батько був художником-керамістом, старший брат Фелікс Барріа – відомим художником. Луї Ернест починав творчість як живописець, потім зайнявся скульптурою під керівництвом П’єра-Жюля Кавельє. В 1858 р. був прийнятий у Вищу національну школу витончених мистецтв в Парижі. В 1865 р. Барріа отримав Римську премію Французької академії та відправився в Рим. Повернувшись в Париж, став самим яскравим скульптором французької школи. Брав участь в оформленні Паризької Опери і Hôtel de la Paiva на Єлисейських Полях. Роботи митця з мармуру виконані в романтичному стилі. Скульптура митця, статуя з білого мармуру «Природа відкривається перед наукою», створювалась до важливої події відкриття медичної школи в Бордо. Вона заслужила море захоплених відгуків, як серед знавців мистецтва так і серед медиків. Витончена статуя виразно і точно демонструє дослідницьке та поважне ставлення до природи. Завдяки успіху білої «Природи» Барріа приступив до створення кольорової статуї. Це прекрасний зразок мармурової скульптури – «La Nature se dévoilant à la Science», руки французького майстра Луї-Ернеста Барріа. Вона була виконана з різнокольорових каменів: декілька сортів природного мармуру та напівдорогоцінні мінерали. Статуя призначалась для окраси св’яткових сходів Національної Консерваторії в Парижі.

Найбільш відомі твори Луї Ернеста Барріа: Статуя Вергілія, Анрі Реньо, Жорж Клерен, Природа відкривається перед наукою, Оборона Парижа, Портрет Г. Еффель, Моцарт дитячого віку, Пісня та музика, Електрика та інші.

В 1878 р. Барріа став кавалером ордена Почесного легіону, офіцером у 1881 р. і командором в 1900 р. У 1900-1903 рр. він служив у Раді національних музеїв. Помер Луї-Ернест Барріа 4 лютого 1905 р. в своєму будинку в Парижі.








Правова година ,,Керуй впевнено’’.

 На виконання Міської цільової програми підвищення організації та безпеки дорожнього руху в м. Києві до 2022 року «БЕЗПЕКА НА ДОРОЗІ» до вашої уваги правова година ,,Керуй впевнено’’.

Нові правила дорожнього руху: про що варто знати водію в 2021 році.

🚔Зміняться правила перевезення дітей.

Раніше обмеження були встановлені для дітей, зріст яких менше 145 см, і для дітей до 12 років. Тепер вікове обмеження з правил прибрали і використання дитячих утримуючих систем в автомобілі є обов'язковим під час перевезення дітей, зріст яких менше 145 см. Норма не стосується регулярних та нерегулярних пасажирських автобусних перевезень, за умови дотримання встановлених обмежень швидкості. Норма вже набула чинності. При її недотриманні водій буде оштрафований на 510 гривень.

🚔Керування у нетверезому стані. За керування автомобілем чи будь-яким іншим транспортним засобом нетверезим (в стані алкогольного, наркотичного сп’яніння або під дією лікарських препаратів, що знижують увагу) штраф 17 тисяч гривень за перше порушення та 34 тисячі за повторне. Крім того, з’явиться ще кілька варіантів покарання за повторне порушення: адміністративний арешт на 10 діб, або й штраф та арешт одночасно. За повторне порушення — штраф 2000 НМДГ (34000 грн) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк 10 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки;

🚔Перевищення швидкості та ненадання переваги. Для порушників швидкісного обмеження також підготували новий штраф у розмірі 680 гривень. А якщо швидкість водія була більша на 50 км від дозволеної швидкості, то штраф вже буде 3400 гривень. Тим, хто порушив правила переваги оперативним службам загрожує штраф 680 гривень.

🚔Непристебнутий пасок безпеки чи відсутній шолом. Збільшать штрафи і за непристебнуті паски безпеки в авто або не вдягнені шоломи у водія та пасажира мотоцикла. Раніше штрафи були такі:

— 51 гривня за перше порушення

— 170 грн за друге

— 255 гривень за 2 порушення на рік.

Тепер же хочуть штрафувати за перше і повторне порушення на 510 гривень, а за 2 таких порушення протягом року — на 680 гривень.

🚔Залишення місця ДТП. Той, хто потрапив в аварію, але поїхав з місця дорожньо-транспортної пригоди, може заплатити штраф 3400 гривень.

🚔Повноваження поліцейських та е-зміни.

В разі, якщо поліцейський подав сигнал про зупинку авто, водій зобов’язаний:

зупинити авто там, де не заборонено Правилами дорожнього руху;

тримати руки в полі зору правоохоронця;

не виходити з автомобіля без дозволу правоохоронця

на вимогу представника правоохоронного органу водій має: передати або пред’явити у своїх руках для перевірки посвідчення водія, увімкнути аварійну сигналізацію, вийти з машини чи встати з мотоцикла;

під час зупинки на вимогу поліцейського потрібно знаходитись на своєму місці і нікуди не рухатись допоки він не дозволить.

Дотримайтесь правил і поважайте один одного!




Всесвітній день авіації і космонавтики

 12 квітня відзначається Всесвітній день авіації і космонавтики.

У цей день в 1961 р. Гагарін Ю. О. на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів.

Цього ж дня світова громадськість відзначає і Міжнародний день польоту людини в космос. Рішення було ухвалене 2011 року на 65–ій сесії Генеральної Асамблеї ООН і було присвячено 50-й річниці першого польоту людини в космос.

В Україні цей День має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України» і закріплений Указом Президента України 1997р., його святкування відповідно проводиться щорічно 12 квітня.

Свого часу українські науковці зробили величезний внесок у розвиток союзної космонавтики. Численні українські наукові установи, конструкторські бюро, промислові підприємства були причетні до багатьох найважливіших космічних перемог.

До української космонавтики привертають увагу й досягнення першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка – першого і наразі єдиного космонавта України, котрий здійснив політ у космос.

У 1997 році він узяв участь в експедиції міжнародного екіпажу на борту американського шатлу «Колумбія». Тоді в рамках наукової програми дослідники провели низку експериментів із вивчення впливу мікрогравітації на процеси росту й розвитку рослин.

Леонід Костянтинович Каденюк (28.01.1951—31.01.2018) — льотчик-випробувач 1-го класу, Герой України, генерал-майор ВПС України, народний депутат України IV-го скликання, Народний Посол України, кандидат технічних наук, член Міжнародного філософсько-космологічного товариства, член Наглядової ради НТУ «ХПІ».

Після закінчення середньої школи зі срібною медаллю вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків. У серпні 1976 року був відібраний до загону космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран». У 1995 році став членом групи космонавтів Національного космічного агентства України. Пройшов підготовку до космічного польоту в NASA на американському космічному кораблі багаторазового використання як фахівець з корисного навантаження.

19 листопада — 5 грудня 1997 року здійснив свій знаменитий космічний політ в якості спеціаліста з корисного навантаження на американському космічному кораблі-шатлі «Колумбія». Під час польоту виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського дослідження з трьома видами рослин: ріпа, соя і мох. Основна мета проведення експериментів — вивчення впливу стану невагомості на фотосинтетичний апарат рослин. Крім цих досліджень в космічному польоті виконувалися експерименти Інституту системних досліджень людини з тематики «Людина і стан невагомості».

Саме завдяки Каденюкові український гімн прозвучав у відкритому космосі.

Леонід Каденюк – автор п’яти наукових робіт. У 2017 році видав книгу «Місія — Космос». В Україні знімають фільм “Місія – Космос” – розповідь про втілення мрії Леоніда Каденюка і про той шлях, які привели його від порога скромної хати в невеликому українському селі в Чернівецькій області до сходинок космічного корабля.

В основу документальної картини лягла книга Леоніда Каденюка “Місія-Космос”. Прем’єра фільму “Місія – Космос” запланована на 2021 р.

Леонід Каденюк радив українцям оцінювати здобутки національної ракетно-космічної галузі належним чином. «Ви знаєте, мене часто запитують: навіщо літати в космос? Я відповідаю дуже просто: для того, аби покращити життя на планеті Земля».

Саме завдяки Каденюку, на космічну орбіту вперше в історії був доставлений прапор України, а також музика Дмитра Гнатюка, Софії Ротару та Назарія Яремчука. Також Каденюк взяв з собою на орбіту портрет Тараса Шевченка та примірник «Кобзаря».

Помер 31 січня 2018 року в Києві під час традиційної ранкової пробіжки. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw



Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

 11 квітня — Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1991 року. 11 квітня 1945 року в'язні Бухенвальда підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців і вийшли на свободу.

Концтабір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 року. За 8 років близько 239 тис. осіб були в’язнями Бухенвальда. Спочатку це були німецькі політв’язні, пізніше, в роки Другої світової війни, представники багатьох інших національностей. Багато ув’язнених загинуло вже в період будівництва табору, яке велося без використання механізмів.

Централізована система фашистських концтаборів призначалася для фізичного знищення цілих народів, в першу чергу слов’янських.

Концтабори оснащувалися душогубками, газовими камерами та іншими засобами масового винищення людей, крематоріями. Були створені табори смерті, де ліквідація в’язнів йшла безперервним і прискореним темпом, де ув’язнені жили не більше трьох – шести місяців: там розповсюджувався наказ про «умертвіння роботою».

Всього ж в Бухенвальді замучено 56 тис. ув’язнених 18 національностей. Особливо багато ув’язнених загинуло у філії Бухенвальда Дора, де в підземних приміщеннях виготовлялися ракетні установки «Фау». Табір був розташований поблизу міста Нордхаузен в Німеччині.

Крім Бухенвальда існували й інші концтабори: Освенцім, Майданек, Маутхаузен, Штутгоф, Заксенхаузен, Треблінка. Усього нацисти збудували більше 14 тис. концтаборів. З 18 млн громадян країн Європи, що пройшли через табори різного призначення, в тому числі і концтабори, було знищено понад 11 млн чоловік.

На Заході діяли переважно трудові концтабори, в Східній Європі, зокрема на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті, призначені для масового знищення населення.

У концтаборах проводилося велика кількість медичних експериментів над людьми. Особливо жорстокі експерименти Йозефа Менгеле над дітьми в концтаборі Аушвіц. В інших найбільших таборах (Дахау, Бухенвальд) проводилися експерименти з гіпотермією –людей на три години поміщали в холодну воду з льодом, проводилися експерименти з різними інфекційними хворобами, отрутами, газами.

Незадовго до кінця війни нацисти докладали чимало зусиль для приховування злочинів. Німці починали масово переводити ув’язнених з таборів — здебільшого пішки. Ці переходи отримали назву «марші смерті».

Всього на 15 січня 1945 року в німецьких концтаборах перебувало 714 211 ув’язнених. За підрахунками німецького історика Мартіна Брошата, третина з них загинула під час «маршів смерті». Найбільші – з Освенцима, Дахау, Бухенвальду.

В місті Києві були розташовані концтабори «Сирецький», «Бабин Яр» та «Дарницький».

В цей день Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли крізь жахіття фашистських катівень. Шана загиблим і тим, хто вижив у тому пеклі, подібне більше ніколи не повинно повторитися в людській історії.




субота, 10 квітня 2021 р.

Нові надходження нашої бібліотеки!

 Нові надходження нашої бібліотеки!

Одна з новинок книжкового простору - Марія Морозенко ,,Доросла зима''.

.....Коли в країні війна, і в рідному місті з'являються переселенці, а у класі новенька з Криму. Коли життя засипає ніби снігом, нескінченістю запитань і тривог - тоді приходить доросла зима. Пора, коли ти перестаєш бути дитиною, переживаючи дорослі проблеми, дорослу відповідальність і, звісно, дорослу закоханість.



Жан- Поль Бельмондо

 9 квітня 1933 року у Франції народився актор театру і кіно Жан- Поль Бельмондо. Закінчив Вищу національну консерваторію драматичного мистецтва. Після закінчення розпочав професійну кар'єру на сцені .Кінодебют актора відбувся в 1957 році в фільмі "Мольєр". Але всесвітню славу йому принесла роль в фільмі "На останньому диханні".

Бельмондо був один із самих успішних акторів Франції. Він заснував компанію для створення власних фільмів. В інтерв'ю одного з журналів Бельмондо сказав :"Хоча я знявся в 95 фільмах і зіграв 40 театральних ролей на зйомках я був щасливий". Найкращі ролі актора це: " Женщина есть женщина", "Вор", "Сирена с Мисисипи", "Стависки", " Доктор Пополь". За головну роль у фільмі "Баловень судьби" Бельмондо отримав національну премію "Сезар". Фільмографія артиста налічує багато кадрів присвячених творчості французьких кінематографістів. Але Жан-Поль з'являється також і в документальних творах які присвячені його життєвому шляху.

У 2001 році Жан-Поль Бельмондо переніс інсульт і довго відновлювався після нього. Всі ці роки він міг ходити, лише спираючись на тростину. Проте актор ще не сказав свого останнього слова - в 2008 році він знову з'явився на екранах у фільмі «Людина і собака».

https://www.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw





Всесвітній день антикваріату

 9 квітня — Всесвітній день антикваріату. Під поняття «антикваріат» потрапляють предмети давнини, які являють собою історичну чи художню цінність. Сам термін походить від латинського слова «старовинний». У більшості країн прийнято вважати, що такі реліквії повинні мати вік, не молодший за 60 років. У кожній країні визначення терміну «антикваріат» може бути різним, але прийнято вважати, що такі реліквії повинні мати вік, не молодший за 100 років.

До антикварних книг належать книги, видані в період від початку друкарства до 1850 р. Це цінні культурні об’єкти, їх колекціонують, перевидають як подарункові видання, продають на аукціонах.

Найбільш відомі міжнародні аукціони «Сотбі» SOTHEBY'S (Нью–Йорк, США), «Крісті»«Christie's» (Лондон, Велика Британія). В Україні також проводяться аукціони, є магазини зі старовинними картинами, меблями, статуетками та іншим товаром. Майже в кожному невеликому місті України, є дві-три антикварні крамниці, у великих містах - до десяти. У Києві їх 20. Для антикварних предметів людство створило музеї, де кожен може побачити матеріальні свідчення давніх епох. Також антикваріат є предметом купівлі, продажу та колекціонування. З плином часу ці речі стають ще більш цінними, тому заможні люди часто використовують їх в якості інвестиції. Практика колекціонування артефактів — майже ровесниця цивілізації. Ще древні єгиптяни та греки добре усвідомлювали значення речей, і особливо предметів мистецтва, як особливої цінності. Від інкрустованих дорогоцінними камінням золотих виробів у гробницях фараонів до бронзових скульптур в грецьких храмах — все це вважалося свідченням високого статусу власника.

Римляни успадкували цю традицію — їхня імперія мала високий рівень виробництва зброї, інструментів, скульптур, прикрас, посуду. До того ж, зберігалися кращі речі не тільки місцевого походження, а й цінні трофеї, загарбані в завойованих країнах.

Щодо України, то серед відомих колекцій антикваріату XIX століття найчастіше згадують зібрання картин підприємця-цукрозаводчика Івана Терещенка, якому завдячує своєю базою Київська картинна галерея. Також видатною вважається колекція подружжя Ханенків, яка складалася з картин, ікон, кераміки, порцеляни, килимів, предметів народного мистецтва та інших цінних унікальних речей.

В 1990-х роках, після здобуття незалежності Україною, антикварний ринок в країні активізувався. З’явилися періодичні видання, присвячені цьому захопленню, клуби колекціонерів, антикварні галереї та крамниці. Популярністю серед любителів користуються старовинні меблі, монети, посуд, прикраси. І хоч попит на антикваріат не є стабільним і традиційно знижується в кризові періоди, проте для професійних антикварів це добра нагода придбати унікальну річ за невисокою ціною.





пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

Михайло Коссак

 8 квітня 1874 р. народився Михайло Андрійович Коссак – український композитор, диригент, музикознавець, музичний педагог. Один з організаторів запису українських народних пісень, творів Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка на платівки.

Майбутній композитор виріс поблизу Чорткова, в родині дяка Андрія Коссака, який був диригентом самодіяльного хору.

Михайло здобув освіту освіту у Львівській консерваторії, водночас працював хористом у львівській оперетковій трупі, потім перейшов працювати в Народний театр товариства “Руська бесіда” (згодом “Українська бесіда”). В австро-угорської армії, під час першої світової війни, Михайло служив військовим диригентом, потім потрапив у полон. Після укладення Брестського миру Коссак був звільнений і його друг Микола Садовий запросив його до Києва у свій театр на посаду диригента. Вдумливим і працездатним керівником музичної частини зарекомендував себе диригент Михайло Коссак. 1 грудня 1934 року Коссака знову зарахували на роботу в інститут. Але влітку 1935 року інститут закрили. Михайло став піаністом-акомпаніатором місцевого кінотеатру. 26 грудня 1937 р. Михайла Коссака заарештували. Через чотири дні засудили Коссака до розстрілу. 2 січня 1938 року вирок виконали.

В творчому доробку Михайла Коссака: інструментовку опери «Роксолана» Д. Січинського, написана музика до багатьох вистав, зокрема разом з режисером Й. Стадником вперше на українській сцені поставили «Продану наречену» Бедржиха Сметани, «Гальку» Станіслава Монюшка, «Енея на мандрівці» Ярослава Лопатинського, «Євгенія Онєгіна» Петра Чайковського, «Фауста» Шарля Ґуно, «Кармен» Жоржа Бізе, «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, «Травіату» Джузеппе Верді та деякі опери Миколи Лисенка, Жана Оффенбаха, Франца Легара. Він автор музики до вистав «Вій», «Циганка Аза», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Лісова пісня», романсів, маршів, п'єс для скрипки, обробок народних пісень.

"Ой у лузі червона калина" одна з найпоширеніших на сьогодні як в Україні, так і далеко за її межами, де тільки проживають українці, фольклоризованих стрілецьких пісень. Відомі музичні обробки цієї пісні Михайла Коссака 1913 р.

"Ой у лузі червона калина" - пісня українських повстанців. Пісню ілюстровано кадрами з фільму «Залізна сотня».

https://www.youtube.com/watch?v=9RQ5yUuwxVU



Культура і традиції циган

 ТОП цікавих фактів у нашій вікторині!


https://docs.google.com/forms/d/1FMrc98q9ysM5ZYPXytQXDwoFuar8dtVyTVW18IUKYzc/edit?fbclid=IwAR04w7KjGZ0qLqVnsLRipsMUy8SEgfV8GT8ALozehLSk_l5SPNygWPIJm9g

Міжнародний день ромів

 Мистецький клуб ,,Аrt - Fest" знайомить!

Петя Чорний - ромський співак, музикант і композитор.

8 квітня - Міжнародний день ромів — міжнародне свято ромського народу. Це свято, започатковане 1971 року, має на меті привернути увагу до самобутньої культури ромського народу. За даними перепису 2001 року, чисельність ромської спільноти в Україні становить близько 48 тис. осіб, проте ромські НУО називають кількість від 150 до 400 тис. Найбільші ромські громади мешкають у Закарпатській та Одеській областях.

В Україні роми стикаються з низкою соціально-економічних проблем: низький рівень освіченості, високий рівень безробіття (понад 54% ромів не мають роботи), низький рівень пенсійного забезпечення (лише 3,5% ромів отримують пенсії). З часів Незалежності України Уряд докладає великих зусиль для допомоги представникам ромської національної меншини в інтеграційних процесах, дотриманні їх прав. В Україні діють всесвітньовідомі художні, творчі ромські колективи, щороку проходить ромський джаз-фестиваль, по всій країні відбуваються святкування Міжнародного ромського дня та інші культурно-просвітницькі заходи.

За традицією цього дня запалюють мільйони свічок як символ єдності ромського народу, а тисячі яскравих вінків спускають на воду: це символізує нелегку долю народу – вічного блукальця без історичної батьківщини.

________________________________________________________________________________

Петя Чорний - ромський співак, музикант і композитор. Професійна трудова діяльність артиста почалася в 16 років в батьківському ансамблі «Циганські наспіви» в Чернігівській філармонії, де артист брав основну базу свого професіоналізму, де працювали кращі зірки циганського артистичного мистецтва. Після закінчення одинадцятого класу заочно вступив у Київську консерваторію за фахом «Хоровий диригент». Мати була знаменитою виконавицею старовинних циганських романсів, тато – художній керівник циганського ансамблю «Циганські наспіви».



Митці українського театру

 7 квітня народилися видатні митці українського театру – Василько Василь Степанович (1893–1972 рр.) – режисер і художній керівник Одеського українського театру, актор, педагог, театрознавець, народний артист, засновник Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві.

Шиманська Станіслава Михайлівна (1920–2015 рр.) – популярна акторка Одеського українського академічного театру ім. В. Василька, заслужена артистка України, педагог актриса, старійшина колективу «васильківців», заслужена артистка України.

Внесок кожного з них у розвиток національного театру України значний. Станіслава Шиманська і Василь Василько співпрацювали саме в Одесі, в перші повоєнні роки, коли Василько вкотре повернувся в Одесу, а Шиманська стала одною з провідних актрис Українського театру.

Василь Степанович Василько (справжнє прізвище Миляєв) – народився в с. Бурти, нині Черкаської області.

Театр увійшов у життя Василька рано і назавжди, тісно пов’язавши його долю з історією національної театральної культури. Ще будучи гімназистом у Києві Василь Миляєв брав найактивнішу участь у аматорських виставах. Восени 1911 р. Миляєв потрапив за лаштунки театру М. Садовського, у якому й почалася його професійна театральна діяльність.

Успіх В. Васильку принесла втілена ним на сцені театру «Березіль» вистава

М. Старицького «За двома зайцями» (1925 р.). Він став одним з найпопулярніших режисерів України, роботи якого відзначалися яскравою театральною формою. Його запрошували художнім керівником до новостворених українських театрів в Одесі, Харкові, Донецьку, Чернівцях. У Чернівецькому театрі режисер уперше здійснив інсценізацію творів О. Кобилянської «Земля» та «У неділю рано зілля копала…», які обійшли мало не всі театри України, були поставлені у США та Канаді.

В особі В. Василька новітній український театр мав, після Леся Курбаса, найяскравішого режисера-педагога.

Від 18 березня 1972 р., працював у м. Одеса.

Василь Степанович очолював Мандрівний театр «Каменярі». Працював художнім керівником та директором у Чернівецькому музично-драматичному театрі. На його честь на Театральні площі Чернівців на Алеї слави встановлено зірку. Пішов з життя 18 березня 1972 року в Одесі.

Шиманська Станіслава Михайлівна – зірка театру. За 75 років сценічної діяльності зіграла понад двісті ролей. старійшина колективу «васильківців». Створила багатожанрову галерею сценічних образів. Закінчила драматичне відділення Одеського театрального училища.

Вперше Станіслава Михайлівна вийшла на професійну сцену в передвоєнні роки, а після війни повернулася в Одесу з Іжевська, де півтора роки працювала в театрі оперети. Їй запропонували зіграти роль Наталки в Одеському українському театрі, так як обидві виконавиці ролі Наталки занедужали. І Шиманська без репетицій рівно о сьомій вечора вийшла на сцену в ролі Наталки. В Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Василька Станіслава Михайлівна створила багатожанрову галерею сценічних образів. Актриса грала жінок різних національностей та різних за світосприйняттям. Грала у виставах за творами західноєвропейської драматургії, в постановках сучасної драматургії, в різних жанрах, у виставах різних режисерів. Наділяла своїх героїнь неповторністю, своєю яскравою індивідуальністю.

В молоді роки Станіслава грала чи не всіх ліричних та лірико-драматичних героїнь українського репертуару: Наталку в народній опері-драмі І. Котляревського «Наталка Полтавка» з музикою М. Лисенка, Марусю у виставі «Маруся Богуславка» за п’єсою М. Старицького, Уляну в комедії «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, Панночку у виставі «Вій» за М. Гоголем, Параску у виставі «97» за однойменною п’єсою М.Куліша, тітоньку Руце у виставі «Птахи нашої молодості» за п’єсою І. Друце, та інші. Померла 16 червня 2015 р. в Одесі.







середа, 7 квітня 2021 р.

Олександр Богомазов

 7 квітня 1880 року народився український художник представник художнього авангарду Олександр Богомазов, якого називали українським "Пікассо". Олександр Костянтинович Богомазов увійшов до історії українського мистецтва як один з фундаторів національного кубофутуризму. Він був і видатним художником, і талановитим педагогом, вісім років викладав в Інституті пластичних мистецтв, який з 1924 року було переіменовано в Київський художній інститут. На особливу увагу заслуговує теоретична діяльність О. Богомазова. У 1914-у році в селищі Боярка неподалік від Києва художник написав трактат “Живопис та елементи’”. Познайомившись Із цим рукописом, французський дослідник А. Наков назвав його “пророчим”, проте ця унікальна праця досі не опублікована. Звертаючись до елементів живопису – лінії, форми, живописної маси, середовища тощо, Богомазов оперує цими поняттями, розуміючи їх в динаміці, аналізуючи малярство як складну систему, що постійно змінюється, живе за своїми внутрішніми законами. Цілеспрямованість, самостійність мислення і сила духу завжди були невід’ємними рисами характеру О. Богомазова.

Богомазов завжди був прив’язаний до родини, сімейного вогнища, майже нікуди не виїжджав. Здійснив лише кілька далеких мандрів. У 1911-у році за завданням газети “Киевская мысль” поїхав до Фінляндії, звідки привіз велику серію нових творів. Улітку 1908 року Олександр вирушає до Криму спільно зі своїми друзями Грищенком та Денисовим. Там вони разом мешкають в Алупці, поблизу Воронцовського палацу. У цей час можна прослідкувати як змінюється манера Богомазова у кримських акварелях та який поштовх це дасть йому в майбутніх роботах. З 1922 року і до самої смерті у 1930-му від загострення туберкульозу, який здобув ще в роки революцій, Олександр Богомазов викладав у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Після його смерті було створено Громадський комітет зі збору коштів та увічнення його пам’яті, але всі зібрані комітетом кошти були передані на будівництво літака «За Владу Рад» і на культурну роботу в колгоспі за місцем народження художника. Вдова художника разом з неповнолітньою дочкою залишилася без засобів до існування, але ніхто цим не поцікавився. З радянського мистецтва його ім’я було практично викреслене.

Нині Олександр Богомазов є одним із найвідоміших художників-авангардистів світового рівня. У 1991 році в Тулузі відбулася його персональна виставка, до якої було видано каталог французькою мовою. Нині його твори експонуються в музеях і приватних колекціях Лондона, Нью-Йорка, Венеції, Цюріха, Токіо, Сан-Франциско, Загреба та інших міст світу.





Благовіщення

 7 квітня православний світ святкує Благовіщення (повна назва - Благовіщення Пресвятої Богородиці). Воно третє за важливістю після Різдва та Пасхи. Благовіщення розшифровується, як “блага звістка”. Свято призначене події повідомлення архангелом Гавриїлом Діві Марії про Її обраність Господом на землі.

Діву Марію батьки посвятили Богу і у трирічному віці відвели до храму й залишили її там на виховання. До свого повноліття (до 15 років) Марія жила у храмі, навчаючись рукоділля, грамоти, читаючи Святі книжки. Настав день, коли вона за звичаєм мала залишити храм. Священики храму вибирали для своїх вихованок обручників, які надалі опікувалися ними. Марії обрали Йосифа — столяра, жителя Назарету, людину, відому своїм благочестям і порядністю. Марія покинула храм і жила в домі Йосифа, зберігаючи невинність і займаючись домашнім господарством. Євангеліє від Луки розповідає, що до Діви Марії, зарученої з Йосифом, явився ангел Гавриїл і повідомив, що вона зачне, і народить сина Божого, якого назве Ісус.

Символом Благовіщення є біла лілія. В язичництві вона була символом родючості і любові, християнство додало лілії значення непорочності, чистоти і святості.

Цього дня відбувається святкова літургія, яка часто завершується хресним ходом та красивою традицією - випускати у небо білих голубів. Голуб - символ Святого Духа.

Головний колір богослужіння на Благовіщення - голубий, його ще звуть Богородичним.

На Благовіщення дозволяється їсти рибу та випити трошки богослужебного вина - Кагору. Бажано сповідатися та причаститися, це вважається благословенням.



вівторок, 6 квітня 2021 р.

Спортивна вікторина

 6 квітня 1894р. у місті Афіни розпочалися І Олімпійські ігри сучасності. 

Саме Олімпійські ігри стали першими в історії людства масштабними спортивними заходами. Забуті на багато століть, вони в підсумку були відроджені, ставши ще більш насиченим, ще складніше і цікавіше. Зараз для спортсменів по всьому світу участь у них є межею мрій.

До вашої уваги цікава спортивна вікторина, яка і перевірить ваші знання про Олімпійські ігри.

Отож, вперед!

https://learningapps.org/display?v=pgoachdy321&fbclid=IwAR20HgP6MrHG-pLvjUU4BDx8YsmSoCayjVL9A5pEAreVLbshQmnz54BsjqE



Міжнародний день спорту на благо розвитку та миру

 6 квітня - Міжнародний день спорту.

Офіційна назва Дня - Міжнародний день спорту на благо розвитку та миру - ключове формулювання цієї міжнародної події, яке підкреслює важливість і необхідність цього виду загальнолюдської діяльності для всіх нас, для суспільства, держави. Здоровий спосіб життя, фізична і інтелектуальна активність є запорукою нашого загального процвітання і благополуччя.

Цей день обраний не випадково. Власне 6 квітня 1894р. у місті Афіни розпочалися І Олімпійські ігри сучасності.

Міжнародний олімпійський комітет (МОК) в статусі постійного спостерігача в ООН підтримав цю ініціативу, так як він високо оцінює її потенціал для визнання ролі та внеску спортивних організацій в соціальні зміни та розвиток суспільства.

Спорт не зважаючи на максимальний накал зусиль і емоцій, однозначно є абсолютно мирною і корисною діяльністю, яка об’єднує нації та народи навколо єдиної спільної мети – здорове майбутнє суспільства.

Відомо, що на сьогодні майже два мільярди людей у світі є недостатньо фізично активними. Фізично активні діти на 15% частіше вступають до вишів, а фізично активні підлітки менш схильні до куріння, вживання наркотиків, ризикованої сексуальної поведінки і як результат – ранньої небажаної вагітності. У дитини з активними мамою і татом у два рази більше шансів вирости теж активною людиною. Недостатня фізична активність є причиною 6% усіх випадків захворювань серцево-судинної системи, 7% випадків захворювань цукровим діабетом 2-го типу і 10% випадків раку грудей і раку товстої кишки. Інвестиції в спорт, включно з часом, обладнанням і приміщенням, втричі більш рентабельні, ніж затрати, пов’язанні з медичним обслуговуванням.

Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує кожній людині присвячувати заняттям спортом і фізкультури 150 хвилин в тиждень при помірному навантаженні або 75 хвилин в тиждень при інтенсивному навантаженні. У Всесвітній організації охорони здоров’я також є кілька рекомендацій щодо занять спортом без спеціального обладнання і в обмеженому просторі. Існує безліч безкоштовних онлайн-програм для людей будь-якого віку.

У Міжнародний день спорту на благо розвитку та миру, треба бути активними, залишатися здоровими й демонструвати солідарність в цей період фізичного і соціального дистанціювання. Цей командний дух допоможе нам всім разом подолати нинішні проблеми.

Фізкультура і спорт – невіддільна частина національної культури й здоров’я України. Фізичні вправи здавна були звичними в побуті українського народу. Святкові народні ігри, їзда верхи, кулачні бої, плавання, біг, веслування, підняття ваги мали величезну популярність. Свого часу саме з них виросла система фізичної підготовки запорізьких козаків, які вирізнялися неабиякою силою, влучністю та витривалістю.

Україна щороку активно долучається до відзначення цього свята, розуміючи, що спорт має унікальну силу для того, щоб сприяти об’єднанню людей навколо миру, дружби та розвитку.

Здоровий спосіб життя, фізична та інтелектуальна активність є запорукою нашого загального процвітання і добробуту!




Микола Рокицький

 6 квітня виповнюється 120 років від дня народження Рокицького Миколи Андрійовича – видатного українського живописця, монументаліста. Микола Рокицький народився в селі Заріччя, яке розташоване поблизу м. Володимира-Волинського. Талановитий юнак навчався у Володимир-Волинській чоловічій гімназії. На фасаді нині встановлена меморіальна дошка з барельєфом художника. У селі Заріччя є вулиця з іменем Миколи Рокицького. Згодом з приязню художник згадував про свого шкільного вчителя малювання, який помітив його талант і заохочував розвивати здібності. В 1920–1927 рр. навчався у Київському художньому інституті. Його наставником був професор Михайло Бойчук. З 1924 р. Рокицький брав участь у республіканських та міжнародних виставках, працював разом зі студентами майстерні М. Бойчука над розписами Київського кооперативного інституту. Бойчук та бойчукісти – провідна художня школа доби «Розстріляного відродження», одна з вершин вітчизняного модернізму. 1937 року М. Бойчука та багатьох його учнів було піддано репресіям і страчено. Микола Рокицький дивом уникнув фізичного знищення, часто змінював місце роботи і жив у постійному страху.

Ще будучи студентом Микола Андрійович викладав малювання у Київській трудовій експериментальній школі №61 ім. І. Франка. У новому приміщенні школи Рокицькому дали майстерню, де він і створив свою знамениту роботу «Під яблунею» 1928 р. В цій роботі художник відобразив взаємозв’язок поколінь. Картина Миколи Рокицького «Під яблунею» зберігається у Львівському національному музеї ім. А. Шептицького.

Рокицький один з найкращих майстрів пензля портретної фрески – кожне обличчя неповторне. В його роботах також індустріальні та сільські пейзажі, історико-революційні теми. Він брав участь у розписах Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі під керівництвом Бойчука. Микола Андрійович автор фресок “Селянський санаторій”, “Відпочинок”, “Наука” (у співавторстві з О. Мизіним), “Свято врожаю” (у співавторстві з К. Гвоздиком, О. Мизіним, М. Шехтманом).

З початком сталінських репресій писав картини для тематичних декоративних килимів, гобеленів, фресок і вітражів.

З 1927 по 1940 рр. викладав мистецтво в Київському художньому інституті. З роками Рокицький перейшов від монументалізму до плакатності, однак в його роботах відчувається школа Бойчука – в композиційних побудовах, закруглених лінія, площинному трактування простору.

З початком Другої світової війни художник пішов добровольцем на фронт, потрапив у полон і перебував в концтаборі, втік з нього до Києва. Здоров’я Миколи Андрійовича було підірване, і він помер 11 лютого 1944 р. Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві.



понеділок, 5 квітня 2021 р.

Фрагонар Жан Оноре

 5 квітня 1732 р. в місті Грасс народився Фрагонар Жан Оноре. Батько Фрагонара був купцем, що торгував парфумами, в тому числі і в Парижі.

Хлопчик навчався у юриста в нотаріальній конторі. Однак нотаріус запропонував пристроїти його в учні до художника Буше. Він замітив його захоплення малюванням портретів клієнтів. У Буше Фрагонар декорував інтер'єри за ескізами майстра і виконував картони для мануфактури гобеленів. У 1752 р. отримав Велику Римську премію. До Риму вирушив у 1756 р., так як навчався в Королівській школі патронованих учнів, щоб отримати академічну освіту, необхідну для поїздки в Італію.

Королівська академія мистецтв прийняла його в свої члени у 1765 р. за картину «Смерть Кореза», яка знаходиться в Луврському музеї в Парижі.

За пропозицією багатого купця Бержере Фрагонар відправився з ним у подорож по Західній Європі. Бержере навіть дозволив художнику узяти з собою дружину з дочкою. Вони відвідали Рим, Неаполь, Флоренцію, Венецію, Відень, Прагу, Дрезден, Франкфурт, Мангейм і повернулись в Париж. Коли настав час віддати малюнки Бержере як компенсацію за подорожні витрати і подякувати за подорож, Фрагонар відмовився. Бержере вирішив справу в суді. Фрагонар програв судовий процес – його його авторитет вперше понизився.

Примхливе мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця XVIII ст. Фрагонар був співцем легковажних сюжетів і не був потрібен революції як художник померлого рококо, але став потрібен як знавець шедеврів мистецтва, як експерт. Фрагонар звозив до Національного музею (тепер Лувр) покинуті витвори мистецтва садиб аристократів. Історики мистецтва вдячні Фрагонару за малюнки старих майстрів, бо первісну колекцію малюнків Лувра зібрав саме Фрагонар.

Художник створив понад 550 картин, декілька тисяч малюнків та 35 офортів.

В Луврському музеї зберігаються відомі роботи Фрагонара: «Урок музики», «Пастораль», «Купальниці», «Спляча німфа», «Амур, що знімає сорочку з красуні», «Молода читачка» і «Натхнення» та інші, також в музеї Ермітаж та в різних приватних колекціях.

У центрі Парижа знаходиться найвідоміший у світі музей парфумів «Фрагонар», названий на честь французького живописця і гравера Жана Оноре Фрагонара. Приміщення з кришталевими люстрами, старовинними меблями і картинами художника Жана Оноре Фрагонара.



Ирина Власенко

 Одним з кращих поповнень та подарунком нашій бібліотеці є книги Ирина Власенко! Дякуємо пані Ірині за чудову нагоду для наших читачів долучитись до якісного та цікавого читання! Всі книги вже знайшли свого читача!

Ірина Власенко - українська письменниця, дипломантка Міжнародного конкурсу «Коронація слова» (2017, 2019), лауреатка Державної премії ім. М.В. Гоголя (2019). Пише статті на «жіночі» і морально-етичні теми: про психологію стосунків, кохання, виховання, історії відомих особистостей. І стає відомою і улюбленою авторкою мережевих жіночих ресурсів, чиї часом провокативні статті викликають жваві обговорення у читацької аудиторії. У 2017 році рукопис роману «Чужі скарби» отримав Спеціальну відзнаку за розкриття суспільної проблеми від Київського університету імені Б. Грінченка на «Коронації слова». У 2018 році у видавництві «VIVAT» вийшла однойменна книга. А 2019 року цей роман став лауреатом Державної премії імені М. В. Гоголя. У 2019 диплом «Коронації слова» отримав рукопис роману Ірини Власенко «Всередині яблука».

Живе та працює в місті Києві.



субота, 3 квітня 2021 р.

Всеукраїнський Тиждень дитячого читання

 Щороку у дні весняних канікул проходить Всеукраїнський тиждень дитячого читання– час, сповнений дивовижного книжкового розмаїття, свято тих, хто творить книгу, і тих, хто любить читати, дні веселих пригод і літературних відкриттів.

У незалежній Україні Всеукраїнський тиждень дитячої та юнацької книги було засновано 22 лютого 1993 року, а з 2009 року – має назву Всеукраїнський Тиждень дитячого читання.

Цікавий факт:

27 квітня у США розпочалося святкування Тижня дитячої книжки (Children’s Book Week). У США це подія національного масштабу, яка покликана привертати увагу до дитячої літератури й читання. Історія відзначання Тижня дитячої книжки починається з 1913-го року, коли бібліотекар американської бойскаутської організації Франклін К. Метьюз ініціював інформаційно-просвітницьку мандрівку штатами Америки, присвячену дитячій літературі, яку на той час ледь виокремлювали із загалу. Його пропозиція започаткувати Тиждень дитячої книжки на національному рівні мала на меті привернення уваги до наявних зразків літератури для дітей, жвавого обговорення її особливостей і потреб, пропагування грамотності та втіхи від читання серед дітей та юнацтва.

У листопаді 1919-го року було відзначено перший Тиждень дитячої книжки в США. 1944-го року організація заходів до Тижня дитячої книжки стала обов’язком новоствореної Ради дитячої книжки. Нині всіма офіційними складовими події опікується її спеціальний відділ під назвою «Кожна дитина – читач».

Долучився до читання і динозаврик - читайлик, який мешкає на нашій ,,Дитячій планеті’’ і є улюбленцем нашої дитячої читацької аудиторії.

Поради батькам, як заохотити дитину до читання:

📚Зберігайте книги всюди

📚Створіть культуру читання вдома, щоб читання стало природною частиною вашого дня

📚Створіть куточок для читання

📚Читайте вголос

📚Читайте разом

📚Зверніть увагу на комікси чи графічні романи

📚Використовуйте інші форми читання

📚Купуйте книги на тематику, яка цікава вашим дітям

📚Ходіть у книжкові магазини разом





Ганс Крістіан Андерсен

 2 квітня 1805 р. в Оденсе народився Ганс Крістіан Андерсен – данський письменник, казкар, автор всесвітньо відомих казок «Непохитний олов’яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка», Дівчинка з сірниками», «Принцеса на горошині» та інших.

Казки Андерсена перекладені більш ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.

Дослідники життя та творчості Андерсена, зокрема Ганс Крістіан Андерсен Центр, зуміли віднайти чималий пласт творінь данського письменника: 212 казок, 28 саг, 6 романів, 6 «іншої прози», 51 п'єсу, 25 подорожніх книжок, 4 біографії, 6 автобіографічних публікацій, 42 статті, листи та інші речі, 7 сатирично-гумористичних оповідок, 8 поем, 1024 вірші.

Андерсен — відомий своїми неймовірно цікавими, повчальними, добрими і веселими, а, іноді, сумними казками. Діти всього світу зачитувалися ними. При цьому вони вчилися любити, товаришувати, довіряти і, найголовніше, вірити в диво та беззаперечну перемогу добра. Його твори пройняті соціальним оптимізмом і щирою вірою в краще майбутнє людства.

Однак, характер у казкаря був кепський і полохливий: він боявся пограбувань, собак, втрати паспорта, боявся загинути у вогні та отруєння. Він жахався найменшої подряпини, а назви хвороб викликали у нього тремтіння.

Влітку 1872 Андерсен упав з ліжка й дуже забився. Він не одужав після цієї травми, і помер 4 серпня 1875 р.

Уже до смерті казкаря розпочалося планування встановлення йому пам'ятника, який зараз стоїть на площі перед ратушею у Копенгагені.

За видатний внесок у дитячу літературу найкращим письменникам і художникам-ілюстраторам дитячої книги вручають премію імені Г. К. Андерсена. Лауреатів оголошують один раз на два роки. Премія вручається 2 квітня, в день народження видатного данського казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Для авторів дитячої літератури премія Андерсена є найпрестижнішою міжнародною нагородою. Часто її називають Малою Нобелівською премією.

З 1956 року Міжнародною радою з дитячої книги (IBBY) присуджується Золота медаль Ганса Християна Андерсена — вища міжнародна нагорода в сучасній літературі. Цією медаллю нагороджуються письменники, а з 1966 року – художники, за внесок у дитячу літературу.

Бібліотека ім. М. Бажана пропонує зі своєї скарбнички книгу Г. К. Андерсена «Казки».



Всесвітній День розповсюдження знань про аутизм

 Щорічно 2 квітня відзначається Всесвітній День розповсюдження знань про аутизм. Цей день встановлений Генеральною асамблеєю ООН 18 грудня 2007 р.

Аутизм - це не вирок, це всього лише діагноз, своєчасне визначення якого в більшості випадків допомагає вчасно розпочати процеси реабілітації і адаптації. Мета цього дня – інформувати суспільство про проблеми аутичних дітей, наголосити про необхідність допомагати людям, що страждають від невиліковного захворювання та підвищувати рівень їх життя.

Найвідомішим символом Дня є стрічка із зображенням різнокольорових частинок пазла, яку громадські організації, що присвячують свою діяльність цій проблемі, закликають одягати 2 квітня на знак обізнаності та уваги.

Ще один символ WAAD – блакитний колір, тож блакитні речі згодяться замість стрічки. Діагностувати ризик розвитку аутизму можна вже в 1,5 річному віці дитини за допомогою спеціального скринінгового тесту.

Люди з аутизмом можуть бути надзвичайно обдарованими, проте їм потрібно набагато більше часу, щоб навчитися чомусь дуже простому. До 6 років мозок дитини активно засвоює інформацію. І якщо намагатися розвивати «дитину дощу» до цього віку зусиллями психологів, арт-терапевтів, логопедів, то з часом таку дитину можна адаптувати до соціального життя.

На що батькам потрібно звернути увагу:

📌Порушення мови. Частина дітей не розмовляють зовсім, інші відстають від своїх однолітків у мовному розвитку. У віці до 12 місяців не агукають, не виявляють активно радості при наближенні мами або когось із близьких; видають одні й ті ж звуки, в 2 роки у них вкрай бідний словниковий запас (близько 15 слів), до 3 років вони майже не здатні комбінувати слова. Такі діти часто повторюють почуті десь слова і фрази, придумують власні слова (неологізми) і не користуються мовою для спілкування.

📌Відсутність емоційного контакту з людьми В першу чергу – з батьками. Малюки не дивляться людям в очі, не тягнуться до батьків на руки, не посміхаються, часто чинять опір спробам взяти їх на руки, приголубити. Вони не відрізняють батьків від інших людей, не помічають, що до них хтось звертається.

📌Усамітнення. Дитина з аутизмом відчуває сильний дискомфорт серед інших людей, а з часом – тривогу. Вони не завжди грають з однолітками, не розуміють емоцій інших людей і тому віддають перевагу усамітненню, яке захищає їх від сильних переживань з приводу складнощів спілкування.

📌Напади агресії. Будь-яка невдача може викликати у дитини спалах гніву, спровокувати істерику, фізичну атаку. Агресія у дітей-аутистів може бути спрямована на інших і на самих себе, останнє зафіксовано у 30% хворих.

📌Слабкий інтерес до іграшок. Наприклад, дитина не катає машинку, а годинами крутить її колесо.

📌Стереотипність поведінки, страх змін. Діти-аутисти схильні здійснювати одні й ті ж дії протягом довгого часу: повторювати одне і те ж слово, бігати по колу, розгойдуватися з боку в бік, дивитися на обертові об'єкти, вертіти щось тощо.

📌Не хоче, щоби її торкалися, обіймали, гладили по голові.

Дорослі «люди дощу»:

📌Часто говорять про себе в третій особі, не використовують звернень і особових займенників.

📌При розмові не дивляться в обличчя співрозмовнику, або зовсім відвертаються від нього.

📌Мають неемоційну мову, яка нагадує автовідповідач, складається з коротких речень або повторень однотипних фраз чи слів.

📌Можуть перервати розмову і піти, оскільки втратили інтерес до розмови.

📌Можуть без причини і недоречно сміятися.

📌Часто не мають навичок самообслуговування (аутист може не вмиватися, не їсти, не переодягатися). Якщо ж вони це роблять, то доводять все до крайньої педантичності, створюють певні ритуали в своїх діях.

📌Повторюють рухи (махи руками, хитання головою, піднімання плечей тощо).

📌Можуть страждати від незрозумілих нападів паніки, гніву, злості.

📌Інколи виконують агресивні дії, спрямовані проти самого себе.

📌Мають високу сенсорну чутливість: напади паніки через різкі і гучні звуки, яскраве світло тощо.



четвер, 1 квітня 2021 р.

День сміху і жартів

 У світі 1 квітня відзначається День сміху і жартів.

Цей день, як його ще називають, День дурника, відомий із XVII століття, «батьками-засновниками» вважають англійців.

Понад триста років тому відомий англійський письменник і антиквар Джон Обрі, який збирав не лише старі цінні речі, а й усілякі кумедні історії, чутки, плітки та лондонські анекдоти, вперше згадав про «Свято дурників». За кілька років гурт молодих лондонців квітневого ранку запрошував містян до Тауера – мовляв, там відбувається цікаве й незабутнє видовище – миття левів.

Є версія, що спочатку 1 квітня святкувалося в Індії та Стародавньому Римі як день весняного рівнодення, з нагоди якого влаштовували гуляння з жартами і витівками — цим люди намагалися задобрити весняні капризи природи жартами і розіграшами. На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише оманливим відлунням.

В Україні День сміху з’явився приблизно наприкінці XVIII століття, а остаточно затвердився у ХІХ ст. Його, як і новорічне свято, «завезли» іноземці. Тодішня преса рясніла першоквітневими жартами – здебільшого досить невинними.

На початку XVIII ст. свято називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком

Традиція розігрувати цього дня рідних, друзів та колег збереглася і донині.