неділя, 28 червня 2020 р.

Сердюк Олександр

Сердюк Олександр Іванович - український актор театру та кіно, режисер, педагог, народний артист, лауреат Державних премій. Батько актора Леся Сердюка. Був обдарованим і впізнаваним: створені ним образи героїчного та характерного плану надовго запам’яталися багатьом глядачам. 
Народився 27 червня 1900 р. в с. Бзів, нині Баришівський район на Київщині, в селянські родині. Освіту здобув 1919 р. в Державному музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. У 1919-1922 рр. працював у театрі ім.Т. Шевченка, 1922-1934 рр. - в театрі «Березіль» Леся Курбаса. Був мистецьким керівником Харківського театру ім.Т. Шевченка. Від 1958 р. - професор Харківського театрального інституту, нині Університет мистецтв. Очолював кафедру майстерності актора. Під його керівництвом кафедра продовжувала навчати та виховувати акторів у найкращих традиціях класичного та новітнього українського театру, оздобленого красою та поетичністю, проникненням у саму суть явних і потаємних людських почуттів та пристрастей.
Серед найкращих ролей О. Сердюка - Барон («Жакерія», за П. Меріме), граф Шарль («Євгенія Ґранде» за О. Бальзаком), Клавдій («Гамлет» В. Шекспіра); Сава Чалий (в однойменній драмі І. Карпенка-Карого), Мокій («Мина Мазайло» М. Куліша), Командор («Камінний господар» Л. Українки), Богун  («Богдан Хмельницький» О. Корнійчука).
Відомі кіноролі О. Сердюка: Семен Неживий («Коліївщина»), Назар  («Назар Стодоля»), Андрій («Запорожець за Дунаєм») та багато інших.
Помер О. І. Сердюк  14 грудня 1988 р. в Харкові. Похований на міському кладовищі в Харкові.
Йому присвячено фільми: «Зустріч із собою» (1968, Харківська студія телебачення), «Харків Леся Сердюка» (1995, телестудія «Ніка-Арс»).
,,Запорожець за Дунаєм''

пʼятниця, 26 червня 2020 р.

Міжнародний день боротьби з наркоманією.

26 червня - Міжнародний день боротьби з наркоманією.
У вирішенні цієї проблеми повинна бути зацікавлена кожна людина, а Міжнародний день боротьби з наркоманією допомагає інформувати громадськість про це.
Сьомого грудня 1987 року Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення щороку 26 червня відзначатимуть всесвітній день боротьби з наркоманією. Поштовхом для цього став виступ Генерального секретаря на Міжнародному семінарі по боротьбі з наркоманією. Учасники ООН поставили за мету створити незалежне від вживання наркотиків суспільство і в той же день склали план майбутніх заходів по боротьбі з наркоманією.
Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як „стан епізодичного або хронічного отруєння”, викликаний багаторазовим введенням наркотику. Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії, як хворобі, два стани — залежність та звикання.
Наркоманія — це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності й смерті в молодому віці.
Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70% це наркомани).
Сьогодні назріла необхідність створення загальної всесвітньої програми, яка б функціонувала як перешкода для міжнародного наркобізнесу. Це і є головною метою боротьби з наркоманією. Саме ООН виступила в ролі координатора та ідеолога антинаркомании. Організація об’єднаних націй спільно з представниками різних країн сприяє зменшенню впливу наркотичних засобів на генофонд.
Однією з основних проблем боротьби з наркоманією є вживання токсичних засобів дітьми та підлітками. Вражають масштаби розгорнутої катастрофи, а також їх наслідки. Заради дози наркотиків безліч наркоманів переступають закон, а близько 75% дівчат стають повіями і часто заражаються СНІДом також наркоманія є однією з причин виникнення раку
.

Віртуальна екскурсія до шедеврів Гауді!

Віртуальна екскурсія до шедеврів Гауді!
25 червня 1852 року в невеличкому іспанському містечку Реус народився Антоніо Гауді. Повне ім'я іспанця, який здивував світ фантастичною форми будівлями, - Антоні Пласід Гільем Гауді-і-Корнет. Антоніо Гауді. Йому  вдалося перевернути уявлення сучасників про архітектуру ХХ століття. Обтічні, химерні форми проектованих їм будинків назавжди змінили обличчя Барселони і проголосили про народження каталонського модерну, що нагадує людству про нерозривний зв'язок з природою.
Найвідоміші споруди Гауді:
Ліхтарі на Королівській площі
Це перший проект молодого Гауді, який лише роком раніше отримав звання архітектора. Легенда свідчить, що під час вручення диплома директор сказав: «Не знаю, кому ми вручаємо диплом – генію чи божевільному». 
Будинок Вісенс
У 1878 р. молодий підприємець Мануель Вісенс замовив будинок, але відклав будівництво на 5 років. Це було порятунком для Гауді, який просто не знав, що робити – майданчик під будівництво був досить вузьким. Тому будинок вийшов дуже простим. Щоб прикрасити його,  Гауді розігнав усю свою фантазію і заодно прорекламував кераміку Вінсенса. Замовник був задоволений.
 Будинок Бальо
Місцева назва будівлі – «Будинок кісток». Гауді реконструював старий будинок, застосовуючи свій фірмовий метод: багатобарвну мозаїку, криві ліні, химерні балкончики, дах у вигляді риб’ячої луски.  В деяких елементах вгадуються скелетні кістки якоїсь істоти, а арки, додають схожості зі спиною дракона.
 Будинок Міла
Комусь фасад нагадує хвилі, а комусь – кам’яну гору з ящірками. Працюючи над цією будівлею на розі Пасео Граса та вулиці Провенза, Гауді набирався натхнення у природи.  Можливо, з цієї причини посварився з замовником і лишив дім недобудованим (не вистачає статуї Мадони на даху). У 1984 р. будинок Міла оголошений Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО. На останньому поверсі – музей, присвячений Гауді. Гауді спроектував пандуси, по яких мешканці могли під’їхати на автомобілях безпосередньо до своїх квартир (навіть на п’ятий поверх). Ідею не прийняли, і вона трансформувалася у перший підземний гараж.
Палац Гуель
Крокуючи знаменитим бульваром Рамбла, можна побачити на одній з бічних вулиць будинок з  кольоровими грибами на даху. Насправді це димові труби (їх 20), прикрашені керамікою і склом. Це і є знаменитий палац Гуель, що включений у список ЮНЕСКО.
Парк Гуель
Магнат і меценат Гуель, вельми освічена людина, добре знайома з «Утопією» мислителя Томаса Мора, вирішив побудувати на околиці міста ідеальне поселення, місто-сад, комуну для багатих людей. Гауді з покладеним на нього завданням упорався блискуче. Але ідея провалилася через те, що багатії не оцінили творчий геній Гауді. Після смерті Гуеля нащадки продали парк муніципалітету, і Барселона отримала у власність шедевр, милуватися яким приходить до 8 млн. людей на рік. Щоб отримати досконалу форму  сидінь у Парку, Гауді змусив робочих сісти якомога зручніше на свіжий цемент, таким чином використавши ергономіку задовго до того, як з’явилася ця наука.
Храм Саграда Фаміліа
Ідея побудувати у Барселоні величний храм належить книготорговцю Хосе Марія Бокабелья.  Антоніо Гауді. Митець вирішив побудувати храм, вищий за всіх відомі у світі. Його вежі мали  впиратися у небо і возносити вгору 170-метровий  шпиль з дзвіницею. Але титанічну працю 45 років життя Гауді не закінчив. Добудова, яка триває вже понад 91 рік, продовжується.
Під кінець життя Гауді став відлюдником. Він був пристрасним прочанином і жив лише будівництвом Храму Перехожі вважали його за жебрака і подавали милостиню. У 1926 році Антоніо Гауді потрапив під колеса трамваю і помер у лікарні для бідних.
Дізнатися більше про життя та творчість шедеврального архітектора Гауді, можна з книги ,,Шедеври Гауди’’, яка є у фонді нашої бібліотеки.
Нагадуємо, що попереднє замовлення можна зробити за тел.. (044) 275-95-76.
Віртуальна подорож до шедеврів Гауді.

Іван Крип’якевич

25 червня 1886 р. у Львові в родині священника народився Іван Петрович Крип’якевич – український історик, книго- та джерелознавець, бібліограф, громадсько-освітній діяч, журналіст, організатор бібліографічної праці в українських наукових установах, академік НАНУ. Дійсний член НТШ з 1911 р., учень М. Грушевського. Професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук НАНУ, нині Інститут українознавства його імені. Основним напрямом наукових студій стала історія Війська Запорозького і Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.  Автор ряду підручників з історії України.
 Після закінчення університету в 1909 р. Іван Крип’якевич розпочинає викладацьку діяльність, друкується у популярних наукових виданнях, стає дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, де працює молодшим бібліотекарем протягом 1911–1912 рр. Редактором журналів «Дзвінок» (1911–1914) та «Ілюстрованої України» (1913–1914). У роки радянської влади Іван Петрович зазнавав переслідувань за «націоналістичні збочення».
І. Крип’якевич досліджував історію України та питання української культури, головним чином, доби феодалізму. Його творчість охоплювала майже всі ділянки української історіографії та історичних допоміжних наук. Іван Петрович – автор понад 600 праць з історії України. Окремі статті виходили у періодиці української діаспори в США. Автор історико-бібліографічної розвідки «Мемуари українців ХVІ–ХVІІІ ст.» (1924).
Ґрунтовне бібліографічне оснащення наукових праць «Історія України» (1990), «Богдан Хмельницький» (1990) та інші – це вагомий внесок у розвиток історичної бібліографії України. Найбільша джерелознавча праця І. П. Крип’якевича – «Документи Богдана Хмельницького (1648–1657)» (1961).
 Вивчав історію українських друкарень, стародруки, діяльність І. Федорова, працював над укладанням картотеки львівських стародруків ХVІ–ХVІІІ ст., досліджував екслібриси, українську книжкову гравюру. Одна з найважливіших бібліографознавчих статей І. П. Крип’якевича – «Бібліографія історії України в дожовтневий період» (1958).
Помер І. П. Крип’якевич  21 квітня  1967 р. у Львові.

Майстер-клас "Літні квіти"

Легко, просто, красиво!

Запрошуємо на наш майстер-клас "Літні квіти"!

Ютуб

Поетична хвилинка до Дня тата.

Поетична хвилинка до Дня тата. 
Дивись на нашому каналі в Ютуб

субота, 20 червня 2020 р.

Василь Василашко

З днем народження шановний Василю Федоровичу!
20 червня 1939 року народився Василь Федорович Василашко –  український поет, заслужений журналіст України, громадський діяч, у різні роки він працював у молодіжній пресі, головним редактором видавництва «Веселка». Член Національної спілки письменників України (1990). Нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня. Автор збірок поезій «Течія доріг» (1981), «Ясинець» (1988), «Чи Україні ти син?» (1994, 2004), «Усміхнись веселкою з грози» (1999), ілюстрованої поетичної книжки для дітей «Казка-байка: чесний Лис» (2006), публіцистичних книг «Україні — українську!» (2002), «Через терни — до України» (2006, у співавторстві), «Відроджуймось — не перероджуймось» (2007) та інші. Лауреат Республіканської літературної премії імені Лесі Українки (1995) за збірку віршів «Чи Україні ти син?», двічі лауреат Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (2003, 2004).
На вірші Василя Василашка написано близько ста пісень і романсів. Нині Василь Федорович учений секретар правління Товариства «Знання» України.
Член журі в номінації «Мій Шевченко в літературному втіленні» Міжнародного проекту-конкурсу ,,Тарас Шевченко єднає народи’’.

пʼятниця, 19 червня 2020 р.

День фермера

19 червня - День фермера.
2020 рік - Рік фермерських угідь в Україні.
Дата 19 червня була обрана для зазначеного професійного свята у зв'язку з ухваленням цього дня у 2003 році закону України "Про фермерське господарство".
Земля — цінний дар природи, від якого залежить існування життя на нашій планеті.
В Україні сьогодні близько 43 тис. фермерських господарств. Вони обробляють понад 4,5 млн. га орної землі. В середньому на кожне господарство припадає 105-110 гектарів. Так, на Закарпатті фермер може обробляти 3-5 га, а в Одеській, Миколаївській областях - 300-400. Окремі ж фермерські господарства мають до 10 тис. гектарів.
 Український аграрний бізнес складається з різноманітних прошарків: від міжнародних корпорацій-латифундистів до маленьких фермерських господарств. І якщо великі холдинги вирішують питання свого розвитку вже на рівні стратегії, технології та екологічності, то для фермера, який разом із своєю родиною оброблює невеличку земельну ділянку, ще стоїть питання про обрання організаційно-правової форми для ведення бізнесу. Майбутнє українського села — за фермерами. Великі надії фермери покладають на вітчизняну науку. Маючи досвід плідної співпраці з науковцями із започаткування фермерського руху в Україні, спільного обговорення і пошуку шляхів розв’язання наявних проблем, фермери переконані, що уряд прислухається до обґрунтованих застережень агроекономічної науки і фермерів стосовно неприпустимості позбавлення державної підтримки приватного господарювання на селі. Це послабить конкурентоспроможність галузі на світовому ринку, призведе до втрати доходів селян і, як наслідок — до зменшення доходів держави. Адже без селянина не може бути Української держави, а без фермера — немає майбутнього.


Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами

17 червня відзначається людством як Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами і був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1994 р. після затвердження Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням, у країнах які переносять серйозні засухи.
Україна приєдналася до Конвенції в 2002 році. Насьогодні опустеллення є однією з найбільш глобальних економічних проблем світу в цілому та України зокрема. Опустелювання – це процес незворотної зміни ґрунту і рослинності і зниження біологічної продуктивності, який в екстремальних випадках може призвести до повного руйнування біосферного потенціалу та перетворенню території в пустелю. Один із найзагрозливіших, глобальних і швидкоплинних процесів сучасності - це розширення опустелювання. Процеси деградації навколишнього середовища охоплюють третину поверхні Землі. Це загрожує здоров'ю та існуванню мільярдів людей. Щороку опустелювання і засуха призводять до втрат сільськогосподарської продукції на суму більше 40 мільярдів доларів.
Проблема опустелювання може мати серйозні наслідки для системи міжнародної екологічної безпеки, подолання бідності, соціально-економічної стабільності та сталого розвитку.
До причин опустелення слід віднести:
Водний дефіцит. Відсутність водного балансу для різних видів рослинності і сільськогосподарських культур.
Тривала посуха спричинена змінами в кліматі.
Кліматична аридизация - надмірне пониження вологості повітря через збільшення температури та низького рівня опадів.
Збільшення поголів’я худоби призводить до надмірного прорідження рослинності пасовищ.
Вирубка лісів - починається ерозія ґрунту, особливо на схилах гір, утворюються яри, змінюється баланс вологи, тому не відбувається поступового танення снігу і збереження вологи у ґрунті.
Соленакопичення може бути викликано техногенною діяльністю.
Вітряний клімат - відкриваються більш глибокі шари ґрунту.
Низький рівень ґрунтових вод - природне осушення водойм.
Помилки у веденні сільського господарства- надмірне осушення дрібних водойм для зрошення угідь і для підтримки рибних господарств, призводять до опустелювання. Вирощування надмірно вологолюбних культур, також, спричиняє висушення ґрунту.
Тож необхідно зупинити процес зміни ґрунту в бік опустелювання. Розв'язання проблем, пов'язаних із раціональним використанням і охороною земель, боротьба з опустелюванням та деградацією земель здійснюється зокрема шляхом заліснення  територій,  благоустрою  існуючих  та  створення нових зелених зон, парків, скверів.
Висушенню ґрунту запобігає меліорація пасовищ. При низькому рівні опадів висаджують трави та чагарники. Застосовують оазисне зрошення. Після гірничовидобувних робіт проводять рекультуризацію.
Отже, основними завданнями щодо охорони земель є забезпечення відтворення і збереження земельних ресурсів та екологічної цінності природних і набутих якостей земель.


Пам'ятник Кобзарю у Каневі.

Пам'ятник Кобзарю у Каневі.
18 червня 1939 року було встановлено на могилі Кобзаря в Каневі величний бронзовий пам'ятник.
Наша бібліотека, в складі оргкомітету Міжнародного проекту-конкурсу ,,Тарас Шевченко єднає народи'' в третій конкурсний день, який приурочений до повернення Тараса Шевченка в Україну, в травні місяці разом з переможцями та жюрі завжди відвідує це величне місце. (фото з архіву).
Спочатку могила мала вигляд кургану на зразок козацької, насипаного місцевими жителями та селянами із сусідніх сіл за ініціативою Г.Честахівського. Ії обдернували і встановили дубовий хрест, який простояв до осені 1882. 1867 -68 під керівництвом В.Шевченка проходять роботи по благоустрою могили, яка набула вигляду двоярусної, обкладеної камінням. В липні 1884 на кошти В.Тарновського-молодшого та кошти, зібрані Старою Громадою, замість дерев’яного хреста встановлено чавунний пам’ятник-хрест (висота більше шести метрів, вага понад 250 пудів) та збудовано хату, в одній половині якої жив сторож І.Ядловський, а в другій організовано перший народний музей Шевченка – „Тарасову світлицю”. У квітні 1923 Канівський районний з’їзд Комітетів незаможних селян ухвалив порушити клопотання перед центральними органами влади про заміну хреста, який 39 років простояв на могилі Шевченка, погруддям.Скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон і спорудження літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко). Пам'ятник виготовили для Києва і привезли у сквер навпроти Київського університету. Але виявилося, що він замалий. Тоді було прийнято рішення встановити його в Каневі. А в Києві встановили пам'ятник, який скульптор повторив із несуттєвими змінами, але зробив саму постать на два метри вищою. Музейний ансамбль заповідника в Каневі доповнив гранітний комплекс сходження 1977 р. і 1991 р. була відтворена "Тарасова світлиця" - перший народний музей Тараса Шевченка. Постановою Ради Міністрів УРСР від 21 листопада 1989 року "Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі", заповіднику присвоєно статус національного, підтверджений Указом Президента України "Про національні заклади культури" від 11 жовтня 1994 р. Шевченківський національний заповідник - широко відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр. Загальна площа охоронних зон - 2500 гектарів. У складі заповідника 8 пам'яток культурної спадщини. Понад 20 тисяч рідкісних пам'яток, серед яких меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, видання його книг, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи виступів знаменитих бандуристів і кобзарів, зібрано в колекції літературно-меморіального музею.





Збірка оповідок Наталії Любиченко.

Запрошуємо до знайомства з новою збіркою оповідок Наталії Любиченко. Твори автора полюбляться малим читачам, адже вони написані щиро й сердечно співучою народною мовою.

Пропонуємо до вашої уваги відео читання оповідки ,,Ранкова незнайомка'' із збірки ,,Бодай тобі добро було!''.

Джованні Боккаччо

16 червня у 1313 році в Парижі народився Джованні Боккаччо .
Цікаві факти, про які, можливо, ви не знали.
📖Перший пам’ятник Боккаччо був відкритий 22 червня 1879 року в Чертальдо.
📖На честь письменника було названо кратер на Меркурії.
📖Він є позашлюбним сином француженки благородного походження і багатого флорентійського купця з роду Барді.
📖 Батько Джованні призначив йому утримання тільки після того, як він протягом шести років вивчив канонічне право.
 📖Останній раз Джованні Боккаччо з’явився на публіці в 1373 році, коли він читав курс лекцій про Данте у Флоренції.
 📖З роками Боккаччо став ненависником і затятим противником шлюбу.
 📖«Декамерон» побачив світ лише через сто років після смерті автора. На основі історій, розказаних в ньому, створювали свої власні твори Шекспір, Лопе де Вега, Пушкін і багато інших авторів.
📖Джованні Боккаччо – це перший письменник в Європі, який зробив жінку головною героїнею роману ( «Фьяметта») і показував її переживання. Завдяки його старанням у Флоренції було засновано кафедру грецької мови і літератури. Боккаччо одним з перших звернув увагу на жалюгідний стан науки в монастирях, які тоді вважалися її зберігачами. Джованні Боккаччо по праву вважають першим гуманістом Італії.
📖Після знайомства з сонетами Петрарки, Боккаччо знищує власні літературні твори і йде в учні до Петрарке. Між ними зав’язалася міцна дружба
📖 Джованні Боккаччо одним з перших заговорив про рівність між чоловіком та жінкою, в його оповіданнях зображені люди різних станів, різних вікових груп, описуються кумедні пригоди і трагічні події.

Відео читання поетичної казки ,,Чарівна яблунька''


Запрошуємо до веселої та захоплюючої подорожі в чарівну країну казок. Вмощуйтесь зручненько та слухайте тихенько. До вашої уваги поетична казка ,,Чарівна яблунька''.



І.Миколайчук, Еліане Сабате ,,Острів сліз''

Новинка з мистецької частини нашого фонду.

І.Миколайчу, Еліане Сабате ,,Острів сліз''. Сценарій.

....українка Катерина Ясенчук емігрувала до США 1915 року, у 1983 року звістка про те, що через незнання англійської мови вона 55 років провела в психіатричній лікарні, з'явилася в повідомленнях інформаційних агентств. Франзуженка Еліана Сабате вирішила поставити фільм про цю жінку, розшукала Івана Миколайчука, щоб разом з ним працювати над фільмом. Так з'явився сценарій ,,Острів сліз''.

Нагадуємо, що бібліотека працює за попереднім замовленням книг, які Ви можете замовити за тел./факс - (044) 2759576.

Іван Миколайчук

15 червня 1941 року – дуже важливий день для українського кінематографу, у багатодітній селянській родині — одним із 13 дітей народився Іван Миколайчук. Дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу.
 Іван Миколайчук, якого українці знають як Івана Палійчука з фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Утім Миколайчук був не лише талановитим актором, він також написав 9 сценаріїв та здійснив 2 режисерські роботи. За своє життя Іван Миколайчук зіграв 34 ролі, більшість із них відображали патріотизм до України та незламну волю українського народу. Молодий і гарний Миколайчук ще студентом розпочав кінокар'єру, вже тоді він ловив на собі захоплені погляди дівчат. Колеги по знімальному майданчику називали його "народним" актором. Режисер Михайло Іллєнко у дитинстві разом зіграв із Миколайчуком у фільмі "Білий птах з чорною ознакою". Іван Миколайчук також чимало зіграв ліричних героїв. У багатьох фільмах була присутня лінія кохання. Його дружина розповіла, що попри всенародну любов до її чоловіка, а особливо жіночої аудиторії, вона з Іваном прожила щасливо.
Іван Миколайчук посмертно став лауреатом Шевченківської премії 1988 року та за петицією Президента України Петра Порошенка отримав почесне звання "Героя України" у 2016 році.
Цікаві факти з життя Івана Миколайчука:
односельчани розповідали, що того року, як помер Іван Миколайчук, до села Чорториї прилітали лебеді, яких прозвали Івановими;
мрія Івана була – накрити стіл на 5 км і пригостити напоями та стравами всіх із рідного села;
перед зйомками фільму "Бур'ян" Миколайчук голодував, щоб його герой мав виснажений вигляд;
провидиця напророкувала Івану 25 років життя. Він помер на 4-й день після 25-ї річниці шлюбу;
фільм "Тіні забутих предків" здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні, за це він потрапив до Книги рекордів Гіннеса (Миколайчуку під час знімання стрічки було 23 роки);
його батько помер від раку під час зйомок фільму "Тіні забутих предків";
знімався паралельно у двох фільмах "Тіні забутих предків" та "Сон", де зіграв молодого Тараса Шевченка;
на честь Івана Миколайчука назвали астероїд головного поясу – "8244 Миколайчук".



Бере́тті Віке́нтій

14 червня 1781 народився Бере́тті Віке́нтій (Вінче́нцо-Саве́ліо-Йо́сиф-Анто́ніо) Іва́нович.
Архітектори Беретті – це ціла епоха в історії Києва. Завдяки ним значною мірою стало формуватися обличчя сучасного міста, було створено цілий ряд непересічних споруд у стилі класицизму, постали будівлі, які нині посідають чільні місця серед архітектурних візитівок столиці України.
Вінченцо (або як його називали на слов’янський манер, Вікентій Іванович) Беретті найчастіше асоціюється із Київським університетом. Дійсно, архітектор є автором проекту головного корпусу Київського університету, який переміг на конкурсі 1835 р. Але насправді Київ зобов’язаний Вікентію Беретті набагато більшим. Син вихідця з Італії, а від 1837 р. і до кінця життя жив і працював у Києві, формуючи обличчя молодого міста. Міста, яке поступово звикалося зі своїм статусом столиці Південно-Західного краю, що вимагав відповідного зовнішнього вигляду планування та забудови, адже саме В. І. Беретті належить авторство планування Володимирської вулиці та Бібіковського бульвару (нині – бульвар Тараса Шевченка); він був також співавтором генерального плану Києва.
 Вікентій Беретті є автором проектів будівель Інституту шляхетних дівчат (нині – Міжнародний центр культури і мистецтв), Астрономічної обсерваторії Київського університету, планування університетського ботанічного саду (нині – Ботанічний сад ім. академіка О. В. Фоміна). При будівництві оранжерей Беретті консультувався з видатним вченим, першим ректором Київського університету М. О. Максимовичем, і таким чином було забезпечено оптимальні умови для екзотичних рослин, що до сьогодні є окрасою колекції ботанічного саду.
Входить у кращу двадцятку архітекторів, які будували Київ. Сьогодні одна з вулиць житлового масиву Троєщина носить ім’я відомого архітектора. Також, на честь Вікентія Беретті на фасаді Червоного корпусу відкрито меморіальну дошку із написом «від вдячних українського та італійського народів».



Всесвітній день донора крові

14 червня відзначається Всесвітній день донора крові – щорічне свято на честь людей, які добровільно і безоплатно здають свою кров заради порятунку людських життів.
Це досить нове свято, яке відзначає багато країн. Воно було засновано під егідою ООН в травні 2005 року на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я в Женеві.
Саме цього дня в 1868 році австрійський лікар Карл Ландштейнер відкрив групи крові людини. Ініціювали проведення цього свята чотири міжнародні організації, які займаються пропагандою добровільного донорства: Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародна федерація Червоного Хреста, Федерація організацій донорів крові й Товариство з переливання крові.
Що необхідно знати, аби стати донором та врятувати життя людей?
Донором може бути кожна здорова людина у віці від 18 років. Не допускаються до здавання крові особи, які страждають гострими і хронічними захворюваннями. Крім медичних показань до донорства не допускаються особи, які перебувають на обліку в наркологічному, шкірно-венерологічному і туберкульозному диспансерах.
Більшість людей можуть здавати кров, якщо вони:
Почуваються добре та мають бажання допомогти хворій людині.
Не мають протипоказань до донорства.
Віком від 18 до 60 років.
Вагою від 50 кг.
Мають паспорт громадянина України.
Готуючись до дачі крові, необхідно дотримуватись таких правил:
Напередодні, ввечері, необхідно повечеряти, при цьому не можна вживати жирну, молочну їжу та напої, які містять алкоголь.
У день дачі крові бажано відпочити, легко поснідати та не планувати на цей день серйозних справ, інтенсивне фізичне навантаження, прийом алкоголю. Не бажано в цей день управляти транспортними засобами через емоційне збудження, яке буває, як правило, у всіх.
За 2 години до та 2 години після дачі крові палити небезпечно і для Вас, і для того, кому попаде Ваша кров.
Під час здавання крові:
- Дайте знати в будь-якому випадку, якщо Ви почуваєте себе недобре
- Обов’язково повідомляйте лікаря про можливі ускладнення під час здавання
Після здавання крові:
- Відпочиньте протягом 10 хвилин
- З’їжте легку їжу та випийте солодкий чай
- Якщо ви недобре почуваєтеся, повідомте персонал
- Протягом 2-3 годин не піднімайте нічого важкого рукою, з якою брали кров
- Краще уникати інтенсивних фізичних навантажень протягом наступних 12 годин
- Алкогольні напої краще не приймати раніше ніж через 8 годин
- Прагніть часто та регулярно харчуватися протягом двох діб
- Вживайте підвищену кількість рідини протягом двох діб

пʼятниця, 12 червня 2020 р.

День червоної троянди

Красивий цікавий факт про 12 червня.
Сьогодні світ відзначає День червоної троянди. Та не кожен знає, що приховує ця квітка. Її заслужено називають королевою серед квітів. За допомогою троянд люди виявляли свої почуття, переживання, думки. Слово троянда — запозичення з новогрецької мови: «тридцять» (пелюстків).
Вона була і є образом кохання, недовготривалого життя, іноді виражає смуток. Мова квітів з'явилась на Сході. Там вважалося, що Червона троянда – символ справжнього кохання; бордова – краси; рожева – бажання, пристрасті, радості життя, молодості та енергії; біла – чистоти, вічної любові, смирення…
Немає такого відгалуження людської культури, де б не позначився «вічний образ» троянди. Без її зображення немислимий живопис. Зараз – ще й художнє фото. А що вже говорити про літературу! Від найвідоміших народних епосів – до роману «Ім’я рози» незабутнього Умберто Еко. Найдавніші оповіді Індії говорять про те, що богиня краси Лакшмі народилася з бутона троянди. В середньовічній Франції зароджується народне свято троянд, на якому вибирали найкрасивішу дівчину королевою троянд. Їй надягали особливий вінок з троянд, званий «шапель». У всіх народів у всі часи поети присвячували свої вірші цариці квітів.

Всесвітній день боротьби з дитячою працею

12 червня відзначається - Всесвітній день боротьби з дитячою працею (World Day Against Child Labour) і встановлений Міжнародною організацією праці (МОП), що бореться з проявами експлуатації дітей на різних рівнях. Рішення було прийнято після конференції боротьби з найгіршими формами дитячої праці та міжнародної конференції з питань дитячої праці, що пройшли в Амстердамі та Осло в 1997 р. МОП – одна із найстаріших міжнародних міжурядових організацій - заснована у 1919 р. згідно із Версальським мирним договором. Конвенції МОП: про мінімальний вік приймання дітей на роботу в промисловості (Вашингтон), 1919 р.; про мінімальний вік допуску дітей на роботу в морі (Генуя, 1920 р.); про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві (Женева, 1921 р.); про мінімальний вік допуску дітей до роботи на непромислових роботах (Женева, 1921 р.). Декларація прав дитини прийнята (1959 р.) та Конвенція ООН про права дитини (1989 р.). 17.06.1999 р. МОП ухвалила Конвенцію № 182 “Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”. Вказані документи були ратифіковані Україною.
Відповідно до зазначених документів неповнолітніх забороняється залучати до найгірших форм дитячої праці, а саме:
1) усіх форм рабства або практики, подібної до рабства, як наприклад, продаж дітей работоргівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
2) використання, вербування або пропонування дітей для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;
3) використання, вербування або пропонування дітей для незаконної діяльності;
4) роботи, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується,може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини.
За даними МОП в усьому світі понад 215 млн. дітей віком від 5 до 14 років працюють, причому 115 млн. з них працюють в небезпечних умовах.
В Україні згідно ст.188 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ) загальний вік прийому на роботу обмежений – з 16 років. Однак є винятки. Так, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу неповнолітні із 15 років. Для учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів по досягненню ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, допустимо працювати у вільний від навчання час, за умови, що це не буде порушувати процес навчання.
ВКЗпПУ також вказані права неповнолітних.
Урядові установи рекомендують: при прийнятті рішення щодо працевлаштування дитини обов’язково враховувати також вихідні індивідуальні фізичні та психологічні можливості. Пам’ятати, що зростаючий організм більш чутливий до несприятливих чинників оточуючого середовища.
Згідно з Законом України «Про безоплатну правову допомогу» діти є суб’єктами права на вторинну правову допомогу, тобто в разі потреби можуть скористатися послугами адвоката за державний кошт.

,,Світ тиші'' - найкращий документальний фільм.

Кіноклуб ,, Kartonni vikna'' запрошує!
Стрічка, якій півгодини аплодували стоячи на Каннському фестивалі1
 ,,Світ тиші'' – французький документальний фільм 1956 року. Прем'єра фільму відбулася 26 травня 1956 року на 9-му Каннському кінофестивалі, де фільм здобув Золоту пальмову гілку, ставши першою документальною стрічкою, удостоєною ції нагороди. У 1957 році отримав премію ,,Оскар'' як найкращий документальний фільм. Ця стрічка досі вважається кращим документальним фільмом про підводний світ, адже Кусто дуже цікавило питання, чи може людина жити під водою У 1953 році він разом із Фредеріком Дюма написав книгу, що стала бестселером. Ця книга мала назву «У світі безмовності». Зйомки фільму відбувалися протягом 1954-го і 1955-го років на Середземному і Червоному морях, в Перській затоці і Індійському океані. Знімальна група знаходилася на борту корабля, що носить ім'я «Каліпсо». У фільм увійшла лише десята частина відзнятого матеріалу. Всього було знято понад 25 кілометрів кіноплівки.
https://www.youtube.com/watch?v=BWi8S_55nns

Жак-Ів Кусто

Невтомний мандрівник Жак-Ів Кусто.
11 червня 110 років від дня народження французького океанографа-самоука, одного із найвідоміших підводних дослідників ХХ століття, винахідника, експериментатора, етнолога, археолога, легендарного мандрівника, фотографа, громадського діяча і відмінного шоумена – автор безлічі книг і фільмів, режисера - Жака-Іва Кусто. Він член Французької академії, командор Ордена Почесного легіону, відомий як Капітан Кусто. Жак-Ів Кусто присвятив 60 років свого життя дослідженню підводного світу. Багато зробив для збереження природи нашої планети. У нього досі вчаться документалісти, що знімають фільми про підводний світ. Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг. Запатентував турбовітрило.
Народився 1910 р. в  Сент-Андре-де-Кюбзак, Франція. З юного віку цікавився морем. У 20 років він закінчив морську школу і вступив у військово-морську академію. У 1936 р. здійснив своє перше занурення у водонепроникних окулярах, після якого зрозумів, чому він присвятить своє життя.Перший власний корабель у Кусто з’явився у 1950 році – це був легендарний «Каліпсо», на якому він здійснив 50 експедицій. У 1953 році він разом із Фредеріком Дюма написав книгу, що стала бестселером. Ця книга мала назву «У світі безмовності». Він же ж став режисером знятого за її мотивами фільму – першої документальної стрічки. Його стрічці “Світ тиші”.Усього Кусто зняв близько 100 науково-популярних фільмів. Однією з його заслуг є створенння Всесвітньої конфедерації підводної діяльності (C.M.A.S.) у 1959 році. Сьогодні конфедерація включає в себе понад 90 національних федерацій і координує різноманітні види підводної діяльності. У 1981 році Кусто заснував некомерційну організацію з охорони морського середовища «Фонд Кусто», яка діє донині.
Найвизначніший дослідник «блакитного континенту» помер 25 червня в 1997 року в Парижі.



Катерина Білокур

Пам’яті Катерини Білокур – української художниці-самоучки, яку звеличував Пікассо. 
10 червня 1961 року померла художниця Катерина Білокур. “Квіти, як і люди – живі, у них є душа!”, – говорила видатна українська художниця Катерина Білокур. Народилася мисткиня в селі Богданівка в Яготинському районі Київської області. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю. Ці звивисті вулички зберігають пам’ять про неї. У 1934 році Катя Білокур створює “Берізку” – одну з перших картин, які принесли їй всесвітню популярність. Через рік з’являються “Квіти за тином” – інший прославлений шедевр. Так, за роботою в городі, по дому та в малюванні минають роки…
Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд із видатними художниками-примітивістами: Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генералічами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі… Її полотна експонуються на міжнародних виставках, репродукції розходяться тисячними тиражами. А в селі Богданівка двері відчинила меморіальна садиба видатної українки. Завідує садибою Яготинський державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.
 Похована в селі  Богданівці. Автор надгробного пам'ятника — скульптор Іван Гончар.



















Василь Шкляр


10 червня 1951 в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, народився “батько українського бестселера” – Василь Шкляр, де й пішов до початкової школи. У місті Звенигородка він закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), і потім вступив на філологічний факультет Київського університету, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу. Працював у пресі. У 1986 році перейшов на творчу роботу. Писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця». Хіт літа 2020! Міні-кондиціонер! Член Спілки письменників України з 1978 року, Асоціації українських письменників з 1999 року. Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози «Перший сніг» (1976), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), романи «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009) та ін. 1988-1998 роки – займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід – зокрема, подробиці операції з порятунку сім’ї Джохара Дудаєва після його загибелі – Шкляр потім відтворив у романі «Елементал» (2001). У березні 1998 році був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт». 2000–2004 — головний редактор видавництва «Дніпро»
Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Шкляр володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької.
До вашої уваги підбірка книг Василя Шкляра з фонду нашої бібліотеки.

Петро Вескляров або дід Панас

"Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас..." - так зазвичай починав свою вечірню казку знаменитий ведучий програми "На добраніч, діти".
З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці він звертався до української малечі з інтер'єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав неодмінно українські казки.
Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним.
Народився Петро Юхимович Вескляров 10 червня 1911 року в нинішньому райцентрі Тальне, що на Черкащині. Захоплення театром у Петра Вескляра розпочалося з тальнівського драматичного гуртка. Там його талант і помітили артисти з Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони запросили Петра до Черкас. Так він став актором Черкаського робітничо-селянського театру. Це було в 1932-1940 роках.
Згодом Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався на роботу на залізниці, де організував театральний гурток...
Із поверненням радянської армії актора відправляють до Луцька - у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. І де було зіграно чимало вдалих ролей - Миколу Задорожнього з "Украденого щастя", Командора з "Камінного господаря", Городничого з "Ревізора", Монтанеллі з "Овода".
Тут талановитого актора помітили кіношники і стали запрошувати на зйомки у фільмах. Тож згодом Петро Юхимович переїздить до столиці, де активно знімається, здебільшого в ролях другого плану.
Адже образ настільки "причепився" до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, приміром, у ролі хірурга, все одно кричали "О, Дід Панас!". Після цього жоден режисер уже не наважувався запрошувати його у свій фільм.
Правда, був ще один момент, який завадив акторській кар'єрі Петра Юхимовича. Він не знав російської мови. Зовсім!
Знаєте, як у чарівних казках діється? Усе тимчасове перетворюється на постійне. Що найдивніше, із посадою всеукраїнського казкаря до Петра Весклярова перейшов і творчий псевдонім – дід Панас.
Помер дід пана 5 січня 1994 року. Спочатку казкаря поховали на Байковому кладовищі, але місце виявилося геть непридатне для вічного спочинку – щовесни могилу підтоплювало. Тоді директор цвинтаря, котрий виявився щирим шанувальником діда Панаса, зорганізував перепоховання праху в колумбарії й власним коштом встановив надгробок.

ШАНОВНІ ВІДВІДУВАЧІ!
Забезпечуючи протиепідемічні заходи
бібліотека з питань мистецтв імені М. Бажана
з 10 червня працює за такими правилами:
 - Обслуговування проводиться у режимі прийому/видачі книг без самостійного вибору примірників з фонду: з 13-00 до 18-00 (п’ятниця, субота вихідні)
 -  Вхід до бібліотеки тільки в респіраторі або захисній масці
 -  Відвідувачі, що мають ознаки захворювань верхніх дихальних шляхів (кашель, нежить, чхання, лихоманка, ускладнене дихання) до обслуговування не допускаються
 -  Під час обслуговування обов’язкове дотримання дистанції1,5 метри
 - Читальна зала для відвідувачів зачинена, обслуговування по МБА не проводиться
 -  Масові заходи проводяться онлайн
 - Книги попередньо можна замовити за тел. (044) 275-95-76  на бібліотечній сторінці фейсбуку чи у чергового бібліотекаря.
Строк виконання замовлення від 1-ї години до 3-х днів
ДЯКУЄМО ЗА РОЗУМІННЯ І БАЖАЄМО ЗДОРОВ’Я!

вівторок, 9 червня 2020 р.

Морозиво, смаколик, який з’їдається кожні три секунди у світі!

Цікавий факт про 9 червня. Смаколик, який з’їдається кожні три секунди у світі! У 1786 році  — У Нью-Йорку вперше надійшло в продаж морозиво.
Хто і коли винайшов морозиво насправді не знає ніхто. Найвідоміша історія розповідає про те, що Марко Поло привіз рецепт крижаного десерту з Китаю. У цій країні він зміг не тільки спробувати його, а й побачити процес приготування. Відомий італієць просто не міг повернутися додому, не роздобувши секретний рецепт створення холодного дива.
Є й інша версія легенди про винахідника солодкого холоду. У Катерини Медичі був вправний кухар, який умів готувати дуже смачне морозиво. Вирушаючи до Франції для того, щоб стати дружиною Дюка Орлеанського, Медічі взяла його з собою. Десерт припав до смаку Карлу I і він призначив кухареві титул королівського морозивника, а, крім того, призначив йому довічну пенсію, але з однією умовою: щасливчик повинен був зберігати секрет свого винаходу. Карл I вважав, що ласувати таким чудовим десертом мають право тільки королі.
Існує інша інтерпретація історії про ласуна - Карлі I і його мороженщика. Відповідно до неї, перед черговим банкетом король доручив слузі винайти таку страву, яка могла б здивувати його гостей. Кухар розумів, що йому потрібно придумати щось абсолютно нове. Кілька днів він провів на кухні і в день бенкету, нарешті, приготував дивовижний десерт. Холодний і солодкий, схожий на сніг, він привів у захват всіх гостей Карла I.
В Америці морозиво стало відомо завдяки Філіпу Лензу, який привіз його рецепт з Англії. Популярним десерт став, завдяки Доллі Медісон, яка захотіла пригостити гостей чимось незвичайним на урочистості з приводу інавгурації її чоловіка, Джеймса Медісона, президента США. Можливо, справжніми винахідниками морозива потрібно вважати жителів Київської Русі. У ті давні часи русичі знали рецепт цікавого десерту: молоко з цукром потрібно було гарненько заморозити, потім розкришити лід, що вийшов.
За часів Наполеона III у Франції було створено перше вершкове морозиво. Його рецепт винайшов дехто Ле Бей. Сталася ця важлива для всіх ласунів подія в місті Пломбьер, від назви якого пішло слово «пломбір».


Мар'яненко Іван

Кіноклуб ,, Kartonni vikna'' знайомить - український актор, режисер, педагог, народний артист УРСР- Мар'яненко Іван Олександрович. Справжнє прізвище Петлішенко. Народився 9 червня 1878 р. на хуторі Сочеванів біля с. Мар’янівки Херсонської губернії, нині Кіровоградської області. Сценічну діяльність почав у Києві в трупі свого дядька М. Кропивницького. Юнак мав красиву зовнішность - розумні очі і сильний добре поставлений голос красивого тембру. У 1906 р. юнака взяв до своєї трупи Микола Садовський. Садовський задумав поставити «Ревізора» М. Гоголя в перекладі українською, і Мар’яненко увійшов до історії українського театру як перший Хлестаков, що говорив зі сцени українською. Актор Мар’яненко став відомим не лише у театральних колах. Працював у різних трупах і театрах Києва. Мар'яненко належав до таких українських майстрів сцени, як Панас Саксаганський та Марія Заньковецька. В 1917 р. був директором і режисером Національного зразкового театру, в 1918 р. виступав у Державному драматичному театрі. Іван Мар’яненко працював комісаром Першого театру імені Т. Шевченка в Києві. А в 1923 р. ввійшов до мистецького об’єднання «Березіль» Леся Курбаса. У важкий період для Курбаса саме уславлений Мар’яненко захищав режисера, наголошуючи, що в українському театрі школа, грамота мистецтва почалися лише від Курбаса.
Мар'яненко викладав майстерність актора в Київській музично-драматичній школі ім. М. Лисенка та Музично-драматичному ін-ті ім. М. Лисенка, 1944-1961 рр. - у Харківському музично-драматичному ін-ті, де отримав звання професора.
Мар'яненко зіграв понад 300 ролей у п'єсах Т. Шевченка, М. Л. Кропивницького, М. Старицького, Лесі Українки, О. Корнійчука, О. Островського, К. Гольдоні, Г. Ібсена. За головну роль у драмі "Ярослав Мудрий" І. Кочерги одержав Сталінську премію (Державна премія). Знімався у фільмах "Злива" (1929), "Фата Моргана" (1931), "Коліївщина" (1933), "Прометей" (1936). Поставив вистави «Блакитна троянда» за твором Лесі Українки та «Казка старого млина» Чернетка, «Оборону Буші» М. Старицького. Автор книг "Минуле українського театру" (1953), "Сцена, актори, ролі" (1964). Серед його учнів – народні артисти В. Василенко, І. Козловський, Б. Романицький, Н. Ужвій.
Помер видатний актор 4 листопада 1962 р. у Харкові.
З 1995 р. існує театральна премія імені Івана Мар’яненка за кращу акторську роботу.

«Жінка з хистом Аріадни » - Кобринська Наталія

«Жінка з хистом Аріадни »
Кобринська Наталія Іванівна - українська письменниця, публіцистка, видавчиня і громадська діячка, засновниця жіночого руху в Галичині. Літературні псевдоніми і криптоніми – Н.К., Наталія з Озаркевичів, К., Заркевич О., Струтинська Анна та інші. Народилася 8 червня 1851 р. в с. Белелуя, нині село Снятинського р-ну Івано-Франківської обл., в сім'ї священика, депутата австрійського парламенту. Освіту здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. Після раптової смерті чоловіка 1882-го року Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. Тут вона розпочала свою літературну діяльність. Перше оповідання  Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. В 1880–90-х рр. стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Західній Україні.  1891 р. скликала в м. Стрий перше жіноче віче, де розглядалося питання організації дитячих садків. Підготувала й видала власним коштом у червні 1887-го року альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї  України. Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки», першим випуском якої став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли «З наших боїв і змагань».
Основні збірки оповідань: "Ядзя і Катруся" (1890), "Дух часу" (1898), "Казки" (1904) та інші оповідання. У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу приділяла висвітленню трагічної долі жінки. Змалювала два протилежні світи – галицького зубожілого села та пересиченого панства ("Ядзя і Катруся"), показала пробудження національної свідомості ("Виборець"), народні звичаї та вірування ("Рожа", "Чортище"), події та страхіття Першої світової війни ("Полишений", "Свічка горить", "Каліка", "На цвинтарі"). Авторка низки публіцистичних статей з питань жіночого руху та літературних розвідок.
Останні роки життя Наталія Кобринська провела в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.

Перший у світі публічний музей - музей Ашмола.

6 червня 1683 року в Англії в Оксфорді відкрився перший у світі публічний музей. Музей Ашмола, повна назва — Ашмолівський музей мистецтва і археології. У ньому демонстрували колекції археологічних знахідок. Засновником музею став англійський політичний діяч Еліас Ашмол, астролог, алхімік, колекціонер. Приватну бібліотеку та колекції Еліаса за заповітом отримав Оксфордський університет. Хоча відомо, що колекцію збирав товариш Ашмола — Джон Традескант (1608–1652) та батько Джона. Ці колекції і стануть ядром майбутнього університетського музею, який з часом було значно розширено та доповнено. Мистецькі збірки мають в своєму складі низку надзвичайно коштовних експонатів значної наукової або мистецької вартості, серед яких: стародавнього Єгипту, античності, музичні інструменти, історичні наукові прилади, малюнки уславлених художників, картинна галерея, медальєрне мистецтво, збірка пам'яток середньовіччя та діамант.









Базилевич Анатолій

Базилевич Анатолій Дмитрович - видатний український графік, ілюстратор, Народний художник України, Заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України. Народився 7 червня 1926 р. в м. Жмеринка Вінницької області. Співпрацював із видавництвами "Молодь", "Веселка", "Дніпро", "Мистецтво", "Радянський письменник", "Радянська школа", "Прапор" з естампним цехом Комбінату монументально-декоративного мистецтва та редакцією діафільмів "Укркінохроніки". Працював у галузі книжкової та станкової графіки, монументального живопису. Від 1956 р. брав участь у всесоюзних, республіканських та міжнародних художніх виставках; персонональні – у Києві (1961, 1996). Автор ілюстрацій до творів: «Піднята цілина» (К., 1954), «Тихий Дон» (К., 1960) М. Шолохова; «Пригоди бравого вояки Швейка» Я. Гашека (К., 1957); «Пан Халявський» Г. Квітки-Основ’яненка (К., 1959); «Старосвітські батюшки та матушки» І. Нечуя-Левицького (К., 1963); «Переслів’я» С. Руданського (1966); «Енеїда» (К., 1968; 1994), «Наталка Полтавка» (К., 1990) І. Котляревського; «Малий Кобзар» Т. Шевченка (К., 1969); збірка «Українські народні казки» (К., 1970; 1974); казки М. Стельмаха (К., 1980); «Як Мамай до Канади їхав» В. Бровченка (К., 1984); твори Марка Вовчка, І. Франка та інші. Найвизначнішим у творчості митця є оформлення і цикл ілюстрацій до "Енеїди" І. Котляревського, робота над якими тривала 9 років і складалася з понад 130 контурних малюнків. Ювілейне видання проілюстрованої Базилевичем "Енеїди" вийшло друком 1968 року. Роботи Базилевича позначені віртуозністю рисунка. Твори зберігаються в НХМ, в Музеї книги та друкарства України, в Художній галереї м. Алупка. Помер 30 червня 2006 р. в Києві.