субота, 29 серпня 2020 р.

День пам’яті захисників України

 День пам’яті захисників України відзначається щорічно 29 серпня відповідно до Указу Президента № 621/2019 від 23.08.2019 «Про День пам’яті» на підтримку ініціатив громадськості та з метою гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу в суспільстві.

Для відзначення дня пам’яті та героїзму загиблих захисників було обрано саме цю дату, оскільки її приурочено воєнним подіям на сході України, коли під час Іловайської операції українська армія зазнала найбільших втрат.

До вашої уваги підбірка книг, на сторінках яких спогади та героїзм наших захисників.



вівторок, 25 серпня 2020 р.

,,Безмежність таланту на сцені та кіно'' - Богдан Ступка

 Театральна година. 

,,Безмежність таланту на сцені та кіно'' - Богдан Ступка. 

27 серпня 1941 року у смт Куликів, Львівська область народився Богдан Сильвестрович Ступка — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель», за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).

Актор став цілою епохою та символом українського кіно – він зіграв у ста фільмах, а також мав більше сотні персонажів на сцені театру. Багато стрічок, в яких грав Богдан Ступка, добре відомі українському глядачеві.

Маленький Богдан усе дитинство провів за кулісами театру - його батько співав в хорі Львівського оперного театру, а дядько був солістом. Крім того, тітка Ступки працювала головним концертмейстером Львівської опери. Богдан в дитинстві не мріяв бути актором. Хлопчиком він планував лікарем, а в підлітковому віці намагався поступити на хімічний факультет Львівської політехніки, проте провалив іспити.

1961 року він закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі ім. М.Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі. Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драмтеатр ім. І.Франка. Того ж року на запрошення свого наставника, Б. Ступка перейшов до цього театру.

1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

Протягом 1999—2001 років був міністром культури і мистецтв України.

2001 року після смерті Сергія Данченка Богдан Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

Свою першу роль в кіно ("Білий птах з чорною відмітиною" режисера Юрія Ильенко) Ступка отримав через скандал. Сценарій до стрічки писали спільно Ильенко і актор Іван Миколайчук, який повинен був зіграти українського націоналіста Ореста Звонаря, але йому завадила цензура. Тому роль віддали маловідомому акторові з театру Богдану Ступці.

У 2008 році на 67 день народження Ступки, працівники Андрушевской астрономічної обсерваторії назвали в його честь астероїд, який відкрили в ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда - 269 252 Богдан Ступка.

Протягом всього свого життя у актора був сильний зв'язок з матір'ю. Навіть народилися вони в один день – 27 серпня. До порад матері Богдан прислухався все життя. Коли легенда кіно відчув, що життєві сили почали покидати його, сказав, що хоче померти у той день, коли не стало його мами – 23 липня. До цієї дати Ступка не дожив всього добу. Помер він  22 липня 2012 року, похований в Києві на Байковому кладовищі.

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw/videos/upload?filter=%5B%5D&sort=%7B"columnType"%3A"date"%2C"sortOrder"%3A"DESCENDING"%7D


Павло Загребельний

 25 серпня 1924 року народився Павло Загребельний - український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії .

Павло почав читати хлопець ще в 4 роки, і ще до початку 1 класу, він подужав, мало не половину усієї шкільної програми.

Матір Павла померла, коли йому було 6 років. А з мачухою у нього були складні стосунки. Павло впродовж життя не розлучався з іконою св. Варвари, бо так звали його маму.

На долю письменника випали всі найтяжчі випробування ХХ ст.: голод 1933, фашистський полон під час війни і сталінські концтабори. У 16 років пішов добровольцем до армії, брав участь в обороні Києва від фашистів, дістав поранення у груди. Після госпіталю повернувся на передову, знову був поранений, потрапив у полон. До лютого 1945-го перебував у фашистських концтаборах. Тікав, але його спіймали й вибили ліве око. В німецькому полоні втратив зуби

Павло Загребельним був дуже прямолінійною людиною. Про нього був такий жарт, що він не може піднятися на другий поверх Спілки письменників, щоб не нажити собі хоча б одного ворога. На що Павло Архипович відповідав, що чим більше у людини ворогів, тим вона цінніша.

Йому вдалося перейменувати “Літературну газету” в “Літературну Україну” у 60-х роках минулого століття, коли де-юре України ще не існувало.

Письменник під час написання твору міг працював по 16 – 18 годин на добу. Причому він на чистову друкував на друкарській машинці “Колібрі”, без чернеток і не переробляючи написане. Павло Архипович вважав, що машинка дисциплінує. А, маючи надзвичайну, ніби чортячу пам’ять, твір формував в голові, запам’ятовуючи енциклопедичні дані, найдрібніші деталі, що лягали до нового роману. Він міг на кілька днів, на тиждень, на місяць поїхати у відрядження і, повернувшись, з ходу продовжувати терзати “Колібрі”, навіть не глянувши на попередню фразу.

Вільно знав шість-сім мов, вони були робочими. Багатьма іншими міг читати зі словником.

Для написання найвідомішого його твору “Роксолана” Павло Архипович два роки вивчав мусульманські традиції, літературу, Коран, і закони Шаріату. Він навіть спеціально їздив до Туреччини, щоб подивитися на місця, де жила Роксолана. А потім поїхав на її батьківщину в Рогатин.

За життя письменника його книжки, що коштували 6-8 карбованців, продавалися таємно на базарах по 100 карбованців!

В родині Загребельних було три Павла: дід, онук і правнук. Загалом у Загребельного з дружиною було двоє дітей – син і донька, троє онуків та правнук.

Всі таємниці свої Павло Загребельний занотовував у своєму щоденнику. Але прочитати його можна буде лише через 20 років (2029) після смерті автора, бо так вирішили його дружина і син за прохання Павла Архиповича.

Твори Павла Загребельного перекладені 23 мови. За його сценаріями знято худож. фільми: "Ракети не повинні злетіти" (1965), "Перевірено – мін немає" (1966), "Лаври" (1974), "І земля скакала мені назустріч" (1975), "Хто за Хто проти" (1977), "Ярослав Мудрий".

Павло Загребельний —автор майже 20-ти романів. І саме історичні романи принесли йому справжнє визнання і любов читачів. Серед найвідоміших творів письменника: «Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983) та інші. 

Ці книги Ви можете взяти в нашій бібліотеці.


День Незалежності

 24 серпня щорічно відзначається День Незалежності - державне свято, встановлене на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді. Це свято омріяне та виплекане багатьма поколіннями героїчних борців за волю і Незалежність України.


Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори

                                                          (Ліна Костенко)

До вашої уваги ілюстрована виставка ,,Країна, якою пишаюся''.

Нет описания фото.

ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ!

 23 серпня - ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ! 

Патріотична година ,,Прапор гідності та честі''.

https://studio.youtube.com/video/F-3mAvT-ufY/edit/basic

Наш прапор

Небеса блакитні

Сяють з глибини,

А пшеничні й житні

Мерехтять лани.

Образ цей не зблідне,прапор 

Хоч минуть жнива.

Це знамено рідне –

Злото й синява.

Прапор наш, як літо,

В сонці майорить.прапор 

По долині – жито,

По горі – блакить.

Прапор наш – не битва,прапор 

Не рушничний дріб:

По горі – молитва,

По долині – хліб.

            (Дмитро Павличко)



Ольга Сумська, українська акторка кіно і театру. телеведуча

 22 серпня 1966 року народилася — Ольга Сумська, українська акторка кіно і театру. телеведуча. Заслужена артистка України (1997),  Народна артистка України (2009). Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996).

Ольга Сумська народилася у Львові. Її батьки служили в місцевому театрі ім. Івана Франка. Ольга Сумська – народна улюблениця, символ української краси та незабутня Роксолана, дружина великого султана Османської імперії. Акторська гра була в маленької Олі в крові ще від народження. Батьки знаменитості – Народні артисти України Сумський В'ячеслав Гнатович і Сумська Анна Іванівна виховували молодшу дочку, не відриваючись від сцени. Театр став для Олі і другою домівкою, і дитячим садком. Не дивно, що свою першу роль у виставі «Дженні Герхардт» Сумська зіграла в 5 років! в Запорізькому українському драматичному театрі ім. М. Щорса.

Талант актриси помітили вже на першому курсі Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. У кінематографі Ольга дебютувала в 1983 році у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки». Краса дівчина, її харизма та неповторний характер відразу привернули увагу режисерів і вже через два роки після екранізації оповідань Н.В. Гоголя актриса отримала нову роль.

1987 р. закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Н. Н. Рушковського).

У 1988–2006 рр. працювала акторкою в київському Театрі російської драми імені Лесі Українки.

.1997–2008 — ведуча програми «Імперія кіно» на телеканалі «1+1».

2009 — ведуча телеканалу «Інтер» (програми «Ранок з „Інтером“» і «Місце зустрічі»).

2006 — учасниця першого сезону проекту «Танці з зірками» на каналі «1+1».

2013 — до цього часу є експертом програми «Битва екстрасенсів» на каналі СТБ.

Крім серіалу «Роксолана», який став візитівкою актриси, Ольга Сумська знялася в картинах «Голос трави», «Пастка», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Кілька любовних історій», «Останній москаль», «Тигролови» та ін.

Озвучувала українською Малефісенту у фільмі «Чаклунка».

У 2011 році зайняла пост президента Київського міжнародного кінофестивалю. Її попередником був знаменитий Богдан Ступка – засновник цієї премії.

На изображении может находиться: 2 человека, часть тела крупным планом

,,В нас один обов’язок – бути щасливими'' – Рей Бредбері

 ,,В нас один обов’язок – бути щасливими'' – Рей Бредбері

22 серпня 1920 року в Вокіган ( США0  народився Рей Бредбері.

Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. За його словами, він пам’ятав все, що почув і побачив, чи не з моменту народження. Пізніше з такою ж легкістю він запам’ятовував все прочитане.

Писати перші оповідання почав в 12 років. До 20 років він твердо вирішив, що стане письменником.

У чотири роки він подивився фільм «Собор Паризької богоматері». На екрані сили мороку боролися з лицарями добра. Малюк відчув сильне потрясіння і з тих пір спав тільки при включеному світлі — боявся темряви.

У 1938 році в Лос-Анджелесі Рей закінчив середню школу. В коледж йому вчинити так і не вдалося, через фінансові проблеми. Однак він постійно займався самоосвітою. Так, з дитинства він ходив в бібліотеку, де проводив 3 дні на тиждень. Бредбері не користувався комп’ютером, а свої тексти набирав старою друкарською машинкою.

Рей Бредбері якось признався, що  все життя мріяв одного разу полетіти на Марс, можливо, тому деякі його твори були пов’язані з колонізацією інших планет. У своїх інтерв’ю письменник не раз заявляв, що будь-які технічні нововведення, крім космічних кораблів, викликають у нього паніку, навіть в комп’ютерний вік він друкував на друкарській машинці.

За своє життя Бредбері створив понад 800 різних літературних творів, в тому числі кілька романів і повістей, сотні оповідань, десятки п’єс, ряд статей, заміток і віршів. Бредбері традиційно вважається класиком наукової фантастики. Також він створив безліч сценаріїв до фільмів, міні-фільмів та серіалів, вів свою авторську передачу на телебаченні, з 1963 року захопився драмою і випустив кілька збірок п’єс, в 1982 році опублікував збірку своїх віршів і створював багато інших творів, далеких від фантастики.

Всесвітньо відомим Рея Бредбері зробив в 1953 році його роман-антиутопія «451 градус за Фаренгейтом» про тоталітарне суспільство, в якому книги підлягають спаленню. Цей роман був в 1966 році екранізований режисером Франсуа Трюффо.

Бредбері за кермо автомобіля жодного разу не сідав. Причиною тому стали дві страшних автомобільні аварії, які він побачив у дитинстві.

У останні роки життя — після перенесеної хвороби — був прикутий до інвалідного візка.

Існує премія Рея Бредбері, яка присуджується за кращий фантастичний кіносценарій. А першим його володарем став Джеймс Кемерон зі своїм “Термінатор-2: Судний день”.

Рей Бредбері навіть у віці 90 років, першим ділом після пробудження сідав за рукопис. Він вірив, що кожен його роман продовжує йому життя. Останній побачив світ у 2006 році, гарантувавши собі статус бестселера ще до виходу на прилавки.

Нет описания фото.

Яблучний Спас

 Сьогодні, 19 серпня, православні християни  відзначають Преображення Господнє або Яблучний Спас. Свято було назване так тому, що нібито саме в цей день на горі Фавор Ісус Христос преобразився, Його обличчя і одяг "стали білими, як світло".

Згідно з Біблєю, тоді ж учні Ісуса дізналися, що їхній наставник - Син Божий, голос з небес повідав їм про вічну славу Другої Особи Трійці (Христа), що при земному житті зазвичай приховували.

Так з'явилося народна назва Яблучного Спаса – Спас на горі.

Традиційно в цей день у храмах проходять урочисті богослужіння і обряди освячення "врожайних" кошиків парафіян. Звісно ж, насамперед освячують яблука, які лише з цього дня дозволяється їсти. Але не тільки яблука прийнято освячувати в цей день. У святковий кошик також кладуть груші, виноград, сливи і персики. Можна додати овочі, включаючи помідори та моркву. Добре, коли в кошику буде мед, колоски жита чи пшениці. Як альтернатива - хліб, сіль, хрін (символ стійкості у вірі) або ж випічка з яблуками.

Взагалі чим багатший вміст кошика, тим краще, адже так символічно віддається данина багатству і щедрості природи. При цьому варто пам'ятати, що у "врожайний" кошик ні в якому разі не можна класти гроші та інші матеріальні цінності, а також алкогольні напої (крім вина кагор). Безперечно, не варто забувати і про постійний атрибут, без якого не обходиться жодне релігійне дійство: у кошику обов'язково повинна бути свічка.

Важливою і обов'язковою частиною святкування Яблучного Спаса є традиція частування одне одного яблуками. В цей день також було прийнято пригощати ними дітей бідних і хворих людей. Вважалося, що чим більше яблук вийде роздати – тим добрішим і щедрішим буде до вас Бог.

На изображении может находиться: цветок, растение, на улице и еда

Шевченківський національний заповідник в Каневі.

 20 серпня 1925 Постановою Ради Народних Комісарів УСРР територію навколо могили Т.Шевченка загальною площею в 4 десятини було оголошено про заснування  Канівського музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка». Тепер - Шевченківський національний заповідник в Каневі. Є першим в Україні історико-культурним заповідником, удостоєним статусу національного. Розташований за 4 км на південь від центру Канева. Загальна площа охоронних зон — 2500 га. У складі заповідника — 8 пам’яток культурної спадщини. Музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото – і кіноматеріали, аудіо– та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. Діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тис. примірників. На базі заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції за участю відомих діячів науки і культури, міжнародні фестивалі, конкурси. Шевченківський національний заповідник – сакральне місце для кожного українця. Бо саме тут похований видатний український поет, художник, громадський діяч та справжній символ нації Тарас Григорович Шевченко. Заповідник розташовується на Тарасовій горі (раніше Чернеча гора), на околиці Канева. На території комплексу знаходиться могила Тараса Шевченка, музей Тарасова світлиця, Музей Т. Г. Шевченка, різні пам’ятні знаки та паркова частина.

10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі помер Тарас Григорович Шевченко. Після цього його друзі майже одразу вирішують перепоховати його в Україні. Шевченко мріяв оселитися в Україні на дніпровських горах. Влітку 1859 року, під час свого останнього візиту до України, він гостював у свого друга вченого Михайла Максимовича, який жив у селі Прохорівка. І саме тоді його зачарували Канівські гори. Вважається, що саме поблизу Канева він і вирішив оселитися.

22 травня 1861 року Шевченка перепоховали на Тарасовій горі. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній встановили дубовий хрест. У 1884 році встановили чавунний хрест та збудували хату, де обладнали музей. 1 липня 1923 замість хреста встановили погруддя поета. У 1939 році на могилі встановили сучасний бронзовий пам’ятник. Автори проекту – скульптор Матвій Манізер та архітектор Євген Левінсон. За постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 могила Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва, охоронний номер 230013-Н.

У 1884 році біля могили встановили хату, де в одній половині оселився сторож та доглядач могили Іван Олексійович Ядловський, а в іншій педагог Василь Степанович Гнилосиров облаштував музей Тарасова світлиця. Цей музей став першим народним музеєм Шевченка. У 1930-х роках в зв’язку з будівництвом сучасного музею хату розібрали. 3 серпня 1991 року було відкрито відновлену хату.

1939 року біля могили збудували Музей Т. Г. Шевченка. Авторами проекту стали архітектори Василь Кричевський та Петро Костирко. Серед експонатів представлені різні твори живопису, скульптури, декоративного мистецтва, розповідається про життєвий шлях Шевченка та історію створення заповідника.

На території заповідника чудовий парк. Вгору ви піднімаєтесь сходами, милуєтесь природою та слухаєте музику, яка там грає. На горі вас очікує приємний, облаштований парк та казкові краєвиди. З багатьох точок буде відкриватися панорама Дніпра та лівого берега. Також біля могили Шевченка є спеціальний оглядовий майданчик. Дивлячись на всі ці краєвиди стає зрозуміло, чому ця місцевість так сильно припала до душі Тарасу Григоровичу.

На изображении может находиться: растение, цветок, небо, дерево, облако, на улице и природа

Марія Примаченко

 18 серпня померла видатна українська художниця Марія Примаченко, яка  майже все життя прожила в селі у той час, як її картини підкорювали світ – Париж, Варшаву, Софію, Монреаль, Прагу і навіть Пекін. Нею захоплювалися Пікассо і Шагал.

За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт. Вважається неперевершеним митцем наївного народного стилю (примітивізму). У своїх роботах зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети з селянського побуту. Протягом життя художниці її картини відвідали експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, численних республіканських показів мистецтв, а також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють в десятки тисяч доларів, проте все життя художниця прожила у скруті. Свої картини художниця завжди підписувала як Примаченко. Однак, вважається, що це зросійщена версія прізвища мисткині. В усіх державних нагородах її називають Приймаченко.

У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла. Діагноз невтішний – поліомієліт. В подальшому усе життя мисткиня переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями. За спогадами сучасників, саме неможливість сповна працювати в полі з родиною дала дівчинці вдосталь вільного часу, і вона почала малювати.

Серйозно малювати Марія почала у 17-річному віці. Вона знайшла синюватий глей, яким розмалювала власну хату. Вчинок дівчини припав до душі усій околиці – незабаром її чекало перше замовлення. За розмальовку хати сусідів Марія отримала винагороду – порося. Згодом, саме це порося допомогло усій її сім’ї вижити в голодні часи. Після смерті свого чоловіка на початку Другої світової війни Примаченко майже 20 років не брала до рук пензлик.

Приймаченко все життя малювала звірів, але ніколи не була у зоопарку. Їй порадили цього не робити під час її навчання у експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Буцім, щоб не зруйнувати її буйну уяву. Справжніх екзотичних тварин Марія вперше побачила лише у дуже дорослому віці - в цирку, куди її привіз видатний режисер Сергій Параджанов.

Померла Марія Примаченко 18 серпня 1997 року. Проте через свою творчість художниця продовжується в ХХІ столітті. 

Так, до Дня Незалежності у 2018 році інсталяціями, які є копією її робіт, прикрасили два торговельні центри в Києві.

На честь художниці Марії Примаченко названо малу планету 14624, в 2009-му  випущено в обіг поштову марку до 100-річчя з дня її народження.

2009 року бульвар Лихачова в Києві було перейменовано на бульвар Марії Примаченко, а 2015 року на її честь названо вулиці у Броварах та Краматорську.

1 вересня 2017 року на київській площі зірок, аналогічній голлівудській алеї слави, було урочисто відкрито зірку, присвячену Марії Примаченко.









 Кіноклуб ,, Kartonni vikna’' запрошує на перегляд документальної стрічки ,,Скрябін. Постскриптум".

У фільмі про Кузьму розповідають його батько і мама, сестра, колеги, також тут можна почути уривки з інтерв'ю співака, побачити його дитячі фотографії, почути історії з дитинства та молодості.

https://www.youtube.com/watch?v=gMJMojAwil4&t=2067s

Андрій Кузьменко (псевдонім — Кузьма)

 17 серпня 1968 року в м. Самбір, Львівська область народився Андрій Кузьменко (псевдонім — Кузьма), український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор. Лідер гурту «Скрябін». Заслужений артист Автономної Республіки Крим (2008). 

Пізніше його родина переїхала в м. Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях. У дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза. Мати була вчителькою музики. Андрій закінчив музичну школу за класом фортепіано. Закінчив факультет стоматології Львівського медінституту (тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Йому було нецікаве навчання там, однак довчився на прохання батьків. Займався спортом, кандидат у майстри спорту з біатлону.

Історія життя Андрія надалі була тісно пов'язана з гуртом «Скрябін». 2000 року став ведучим власного хіт-параду «Гаряча сімка», який проіснував до 2002 року.

З 2003 року Кузьменко протягом усіх десяти сезонів працював разом зі співачкою Наталею Могилевською телеведучим музичного телепроєкту «Шанс», а згодом і програми «Шиканемо». З того часу Андрій бере всі важелі керування проєктом «Скрябін» на себе, починає творити зовсім іншу музику, ніж досі. Очевидними стали зміни в його поглядах та ідеях — це стає помітним у його словах в інтерв'ю.

Наприкінці січня 2014 року записав пісню, присвячену подіям Євромайдану, зауваживши, що він підтримує людей на Майдані, але не опозицію. Протягом 2014 року допомагав військовим та пораненим у зоні АТО на сході України.

У жовтні 2014-го запустив власне інтернет-радіо під назвою «S.R.A.K.A.—Своє Радіо Андрія КузьменкА», у якому, за його словами, грала музика, яку він слухав у машині.

 Написав книги: "Я, "Побєда" і Берлін", "Я, Паштєт і Армія", "Місто, в якому не ходять гроші", "Я, Шонік і Шпіцберген".

2 лютого 2015 року Андрій загинув в автомобільній аварії в Дніпропетровській області. Поховали музиканта в родинному склепі на кладовищі в Брюховичах

24 березня 2016 року Міжнародною астрономічною спілкою зареєстровано назву астероїда 291923 Kuzmaskryabin

Багатьом Андрій Кузьменко запам'ятається життєрадісним чоловіком з унікальним почуттям гумору 

Його пісні – розважальні та смішні, є і філофофські та з глибоким змістом. Їх співає український народ, а слова, що спонукають замислитись, розібрано на цитати. Факти з життя українського співака підкреслюють те, що кожен з нас втратив хорошого друга.

Андрій Кузьменко - пісні, біографія - Українські пісні

Анатолій Тимофійович Авдієвський

 16 серпня 1933 року народився  український хоровий диригент, композитор, педагог, Герой України, Лауреат Національної Премії ім. Т. Г. Шевченка. Академік Академії педагогічних наук України. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України, голова Національної всеукраїнської музичної спілки  - Анатолій Тимофійович Авдієвський. 

1958 року закінчив Одеську державну консерваторію (тепер національна музична академія) імені Антоніни Нежданової, навчався у Дмитра Загрецького, Костянтина Пігрова. У 1958–1963 роках – художній керівник і головний диригент заснованого ним же Поліського ансамблю пісні і танцю «Льонок». Упродовж 1963–1966 років – художній керівник і головний диригент Черкаського українського народного хору. З 1966-го – художній керівник і головний диригент Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.

У 1971–1976 роках викладав у Київській консерваторії, з 1977 до 1980-го – у Київському інституті культури. Від 1986 року – професор Київського педагогічного інституту. 

У кожного митця – своя творча доля. У Анатолія Авдієвського вона особлива, просякнута професіоналізмом, відданістю національній культурі, хоровому мистецтву.

Піввікова діяльність маестро належить до визначних надбань національної культури другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Це, без перебільшення, – ціла епоха в українському хоровому виконавстві, що підтверджене історією, мистецькими подіями, концертними програмами, численними успішними гастролями Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, конкурсами, фестивалями в Україні та далеко за її межами.

Неперевершений знавець хорової справи не стомлювався повторювати, що, навчаючи співу дітей, ми не лише турбуємося про якість пісенного матеріалу, а й про виконання, що сприяє розвиткові їхнього художнього смаку. Робота над піснею – це не нудне зазубрювання чи механічне наслідування вчителю, а захопливий процес, у якому є творчий елемент, що потребує наполегливої технічної і душевної роботи.

До вашої підбірка творів з репертуару хору імені Г. Верьовки. Історія хору бере початок у важкі роки воєнного лихоліття: у Харкові в 1943 р був організований Державний український народний хор (з самого початку в складі були хорова, оркестрова та танцювальна групи) і призначений його художнім керівником і головним диригентом педагог Київської консерваторії Григорій Гурович Верьовка. Поруч з ним хормейстером працювала його дружина, талановитий музикант Елеонора Павлівна Скрипчинська. Тимчасовий колектив, що створювався задля виступів на фронті, перетворився на національний скарб.  У часи вінілу записи хору на платівках фірми «Мелодія» розліталися з нечуваною швидкістю. Тільки уявіть: наклади сягали восьми мільйонів копій! Це був єдиний творчий колектив з України, який зміг досягти таких вершин. Хор Верьовки дістав багато національних і міжнародних відзнак, зокрема, за великий внесок у справу миру й дружби між народами був нагороджений срібною медаллю Всесвітньої ради миру. Тріумфальним став перший виступ колективу на американському континенті під час ЕКСПО-67 в Монреалі, де зібралося близько тридцяти тисяч слухачів. Як згадує Анатолій Тимофійович, «це був момент істини, зворушливий момент єднання українців-емігрантів з земляками, які зі сльозами підхоплювали рідні мелодії, серцево обіймаючи наших виконавців». У репертуарі колективу більше 1000 пісень. Композиції, які в усі часи зривають шквал оплесків від Дніпра до Дунаю: «Розпрягайте, хлопці, коней», «Ой, у вишневому садочку», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Щедрик» та багато інших. До того ж репертуар завжди збагачується народними піснями тих країн, в яких гастролює хор. У Хорі Верьовки розпочинали свій творчий шлях музичні легенди: Ніна Матвієнко, Ольга Павловська, Алла Кудлай та багато інших чудових співаків. 

Умер руководитель хора им. Веревки Анатолий Авдиевский - 112 Украина

Державна нагорода ,,Орден княгині Ольги''.

 15 серпня 1997 року було засновано державну нагороду ,,Орден княгині Ольги''. Для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї.

Автор знаків ордена — художник О. Руденко.

🖊 Орден княгині Ольги має три ступені. Вищим ступенем ордена є I ступінь.

🖊 Нагородження орденом княгині Ольги громадянок України здійснюється послідовно, починаючи з III ступеня.

🖊 Орденом княгині Ольги можуть нагороджуватися іноземні громадянки та особи без громадянства.

🖊 Іноземні громадянки та особи без громадянства можуть бути нагороджені орденом княгині Ольги вищого ступеня залежно від їх заслуг.

🖊 Нагородження орденом княгині Ольги наступного ступеня можливе не раніш як через три роки після нагородження орденом попереднього ступеня.

🖊 Нагородження орденом княгині Ольги посмертно не проводиться.

🖊 Орден княгині Ольги має знак ордена. Знаки ордена княгині Ольги кожного ступеня мають окрему нумерацію.

🖊 Позбавлення ордена княгині Ольги може бути проведено Президентом України у разі засудження нагородженої особи за тяжкий злочин — за поданням суду та в порядку, встановленому законодавством.

Нет описания фото.

Пересопницьке Євангеліє

 15 серпня 1556 року  – у Свято-Троїцькому монастирі в Ізяславі почалися роботи по написанню Пересопницького Євангелія.

Пересопницьке Євангеліє - визначна рукописна та мистецька пам’ятка середини XVI століття, перший з відомих нам перекладів священного тексту Євангелія книжною староукраїнстькою мовою. ТРоботу було розпочато 15 серпня 1556 р.,  а завершено її було 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі. Замовниками та фундаторами ПЄ виступали українські шляхтичі – волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська-Гольшанська, її зять і дочка — князь Іван та Євдокія Чарторийські. Переклад було здійснено архімандритом Пречистенського (на честь Пречистої Богородиці) монастиря Пересопниці Григорієм, а писцем пам’ятки став вихованець волинської рукописної школи Михайло Васілієвич, син протопопа Сяніцького.

Пересопницьке Євангеліє – це рукописна книга великого розміру, фоліянт з 482-х аркушів, тобто 964-х сторінок, вагою понад 9 кг. Написана на пергаменті доброї якості, прекрасно збережена. Оправлена в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. 

У тогочасному суспільстві народна мова майже не вживалася у книжництві, прийнято було віддавати перевагу мовам, освяченим давньою церковною традицією – старослов’янській, латині. Навіть польська не вважалася престижною, а наша земля входила тоді до Польського королівства. Що вже й казати про мову староукраїнську («руську»), яка взагалі побутувала переважно тільки в усному вжитку краян та ще трохи – діловодстві і, звичайно, зневажливо сприймалася вченими мужами та церковними владиками. У такій атмосфері намір створення книги українською мовою, тим паче – перекладу цією мовою Святого Писання – Біблії, був справді-таки дерзновенним, бунтівним, революційним.

Творці «Пересопницького Євангелія» були, напевно, одержимі тими ж високими патріотичними, благородними почуттями, які кількома десятиліттями пізніше відгукнулися діяльності Острозької академії і братства, у пристрасних посланнях полемістів, а потім завирували у стрімких процесах національного піднесення XVII століття.

Ті, хто здійснив цей сміливий і прекрасний задум, були, вочевидь, справді мудрими й талановитими людьми. Ще на світанку національного пробудження вони безпомильно відчули потребу великої праці в ім’я рідного народу. І таку працю учинили. Виконавши переклад Чотириєвангелія – основоположної книги християнського культу із книжної староболгарської мови на рідну українську, зрозумілу всім. Про високу й гуманну мету цієї праці в рукописі сказано, що вона здійснена «для ліпшого вирозумління люду християнського посполитого».

«Пересопницьке Євангеліє» – вишукана рукописна книга, розкішно виготовлена й оздоблена у традиціях стародавнього книжництва. 

 За новітніх часів – як символ духовної спадкоємності та давньої культурної традиції України – Пересопницьке Євангеліє набуває значення „політичного символу нації” та використовується під час інагурації усіх Президентів нової Української держави. 

Нет описания фото.

Великий князь київський - Мстислав Ізяславич

 850 років тому у1170 році 13 серпня помер Великий князь київський - Мстислав Ізяславич (Мстислав II). Старший син великого князя київського Ізяслава та німецької принцеси Катерини. Отримав в уділ Переяслав. Брав активну участь у численних військових походах. 

Викликає цікавість той факт, що ставши київським князем Мстислав Ізяславич зберіг за собою Волинь.

Неодноразово виступав проти половців. В. Татіщев подає таку характеристику князя: «Сей князь на зріст був не вельми високий, але широкий плечима і міцний, так, що лук його ледве хто натянути міг. З лиця гарний, волосся кучеряве і коротке носив. Мужній був у битві, любитель правди, задля його хоробрості всі князі його боялися і поважали. Хоча часто з жінками і дружиною веселився, але ні жінки ні вино ним не володіли. Він завжди до урядування і розпорядку був готовий, через те мало спав, а багато книг читав і в радах про упорядкування землею з вельможами трудився, і дітей своїх старанно того навчав, кажучи їм, що честь і користь князя полягає у правосудді, упорядкуванні і хоробрості». 

Був одружений з дочкою польського князя Болеслава III Кривоустого Аґнешкою. Мав трьох синів – Романа, Святослава і Всеволода.

Збудував найвеличніший собор Волині - Успенський собор. Не останню роль при будівництві храму відіграло те, що даний мурований храм слугував «отнім храмом», тобто як місце останього спочинку для князя та його родини. Першу згадку про храм можна віднайти в Ніконівському літописі під 1160 р.: «князь Мстислав Изяславич подписа святую церковь в Володимери и украси ю дивно». Оскільки в літописі згадується вже завершальний процес, то будівництво припадає на початок правління князя у Володимирі (1156 рік).

Враховуючи об’ємно-просторову композицію новозбудованого Мстислававого храму, князі розглядали Волинь, та зокрема Володимир, як надійний плацдарм у боротьбі за київський престол. У княжу епоху Успенський собор використовувався не тільки для богослужінь, адже тут здійснювалися важливі державні акти, та сідали на престол князі. Як свідчить Іпатіївський літопис, у храмі знайшов свій останній спочинок засновник собору – князь Мстислав Ізяславич. Тут поховані князь Василько Романович, його дружина княгиня Олена і син Володимир Василькович. Успенський собор – це єдина пам’ятка домонгольського періоду, що збереглася до нашого часу. А ім’я князя Мстислава Ізяславича тепер навіки ввійшло в історію Володимира та Волині. 

На изображении может находиться: 1 человек

Свято Маковія

 14 серпня - Свято Маковія одне з найпоетичніших і найшановніших в Україні. Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак. На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Цього дня віряни приносять у храми мед для освячення. Традиція пов’язана зі стародавньою настановою – перший урожай приносити Богові і лише потім їсти самому. За церковним календарем цей день називається Походження Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Згідно з переказами, колись в Константинополі бушувала страшна епідемія. І нібито саме в цей день з храму Святої Софії винесли частинку хреста, на якому був розп'ятий Ісус, щоб нею освятити воду в водоймах. І саме після цього епідемія в місті закінчилася. У цей день освячують воду в річках і джерелах, яка після цього вважається священною. Саме тому Медовий Спас ще називають Мокрим. Назва Спас пов'язана і з Ісусом Христом — Спасителем.

В Україні до цього свята пекли пироги і коржі з маком та медом. Традиційні букети на Поділлі називалися маковійками. Їх носили до церкви дівчата, перед цим ситно поснідавши – щоб наступний рік був врожайним.

Освячену макову головку також клали під подушку дітям, які погано засинають або неспокійно сплять.

Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як цілюще зілля, яке давали хворій худобі. А освячений у церкві мак використовували для охорони житла, худоби, двору від нечистої сили.

На изображении может находиться: цветок

Брати-близнюки, яким спала на думку ідея створити «Книгу рекордів Гіннесса».

12 серпня 1925 року  – народилися Норріс і Росс Макуїртер, брати-близнюки, яким спала на думку ідея створити «Книгу рекордів Гіннесса».

Близнюки Росс і Норріс Макуїртери з'явилися на світ у родині Вільяма Макуїртера, редактора газети 'Sunday Pictorial' і його дружини Маргарет Вільямсон Навчався Норріс - як і два його брата - в Марлборо-коледжі і Трініті-коледжі; за власним бажанням Норріс Макуїртер закінчив вивчати право за два роки замість належних трьох. У період з 1943-го по 1946-й Норріс служив в Королівському Флоті; він побував у водах Атлантичного і Тихого океанів. 

Норріс завжди був завзятим спортсменом; в 50-х він навіть представляв Шотландію  на різного роду змаганнях з бігу. У 1950-му Норріс і Росс зайнялися спортивною журналістикою; рік по тому вони видали свою першу книгу - 'Get to Your Marks' - і створили інформаційне агенство, яке спеціалізується на наданні необхідних фактів і даних для споживачів самого різного роду. Приблизно в цей же час Норріс Макуіртер заснував Асоціацію легкоатлетичних статистиків.

Слава прийшла до Норрісу Макуіртеру, коли він працював спортивним коментатором на BBC. 6 травня 1954 го Норріс настільки детально описав перелік заслуг переможця чергового забігу - Роджера Банністера  - що на нього звернули увагу представники компанії 'Guinness'. З подачі іншого бігуна, Крістофера Чатауей, Норріс і Росс Макуїртери зустрілися з групою керівників компанії; ті швидко переконалися, що брати мають неймовірний багаж знань в області різного роду рекордів і незвичайних фактів - і, як наслідок, ідеально підходять для втілення в життя задуманого проекту.

Перша версія Книги Рекордів Гіннесса побачила світ в серпні 1955 року і порівняно тонка - всього 198 сторінок - книга швидко стала одним з головних бестселерів країни.

У 1975-му Росс Макуіртер був убитий бойовиками ІРА; причиною смерті стала оголошена ним раніше нагорода за інформацію про виконавців і замовників недавніх лондонських вибухів. Після смерті брата Норріс продовжив роботу над Книгою Рекордів поодинці.

У 1985-му Норріс Макуіртер залишив пост редактора Книги; деякий час - аж до 1996-го - його ще використовували в якості консультанта, однак і цю функцію в подальшому він втратив.

Спочатку книга, яку спонсорувала пивоварна компанія Guinnes, реєструвала лише мисливські та спортивні рекорди. Однак потім брати переключилися на реєстрацію будь-яких досягнень людства, нехай навіть і вельми екстравагантних, таких як найдовші вуса і нігті, найбільший міхур, надутий з жувальної гумки, або найстаріший стриптизер.

За всю історію було продано більше 100 мільйонів екземплярів книги, яку видавали на 37 мовах.

На изображении может находиться: 2 человека, костюм

Байройтський оперний театр

 Театр, квитки в якому розпродано на 10-15 років наперед! 

13 серпня 1876 світовою прем'єрою тетралогії Ріхарда Вагнера «Кільце Нібелунга» у місті Байрот (Баварія) відкрився Байройтський оперний театр (нім. Bayreuther Festspielhaus — «Дім музичних свят») як місце вистав опер Р. Вагнера на щорічних фестивалях у Байройті.

.Архітектура будівлі була розроблена за вказівками самого композитора  на основі нереалізованого проекту театру в Мюнхені авторства Готфріда Земпера. 

 Особливістю театру є те, що оркестрова яма і диригент повністю приховані від публіки. Будівництво Байройтського театру фінансував король Баварії Людвік II. Зараз в ньому проводиться щорічний Вагнерівський музичний фестиваль, на якому виконується виключно музика композитора.

 Опери виконуються в повній нескороченій редакції, тому кожна вистава триває декілька годин. Наприклад вистава опери «Загибель богів»  триває 5 годин.

Номінально фестивалем керує так зване «Товариство друзів Байройту», реальним керівником є Фонд Ріхарда Вагнера , котрим володіє сімейний консорціум нащадків Вагнера. На фестивалі збирається як правило публіка національно-патріотичної орієнтації із сфер політики, мистецтва та шоу-бізнесу. Охочих «побачити та бути побаченим» чимало, тому квитки на вистави завжди розпродано заздалегідь на 10-15 років наперед. На чорному ринку ціна на квиток може сягати тисяч євро. 

До останнього часу потрапити на фестиваль простій людині було надзвичайно важко. Доводилося наполегливо, з року в рік повторювати замовлення квитка - ймовірність отримати його протягом трьох років була близько 30%, а про стовідсоткову не йшлося і після десятирічного стояння в черзі. Число бажаючих долучитися до байройтського дійства на порядок перевищувала кількість продаваних квитків. Як варіант можна було скористатися послугами спекулянтів, що неминуче виникають при подібному розкладі. Однак байройтські квиткові ділки були нечисленні, і завдяки цьому тримали ціни від п'яти до десяти тисяч євро за місце.

На изображении может находиться: небо и на улице

,,Така загадкова та прекрасна Африка’’ – ілюстрована вікторина

 2020 рік – Рік африканського народу в Україні!

,,Така загадкова та прекрасна Африка’’ – ілюстрована вікторина про один з найзагадковіших і в той же час  прекрасний материк.  

Традиції, культура, побут, флора, фауна– все, що Ви б хотіли дізнатись про Африку! 

https://docs.google.com/forms/d/11jf3hCie2JuWSqR2U2KB5trXYubptnySspCjZXWlXaA/edit

 11 серпня 1866 року  у США в Ньюпорті був відкритий перший майданчик для катання на роликових ковзанах. В результаті цей вид розваги набував дедалі більшої популярності серед населення.

Винахід роликових ковзанів датується 1743 роком. А ось перша публічна демонстрація відбулася в Лондоні в 1760 році, коли бельгійський музикант Жан-Жозеф Мерлен в'їхав в бальний зал в дорогих туфлях з маленькими металевими коліщатками і одночасно граючи на скрипці: так він хотів привернути до себе більше уваги і у нього це вийшло. Ролики були ще настільки недосконалі, що Мерлен не зміг вчасно загальмувати і врізався в стіну, розбивши дзеркало.

Роликові ковзани - дивовижний винахід. Адже катання на твердій і рівній поверхні на них заняття не тільки приємне і корисне. А найголовніше - таке проведення часу доступно практично всім без винятку, незважаючи на вік. На роликах катаються і діти, і люди похилого віку. Максимальний ефект від таких занять обумовлюється не тільки майстерністю самої людини, але ще і якістю самої техніки. Шість, сім років саме той вік, коли можна починати ставати на роликові ковзани.

Декілька порад, як правильно обирати та кататися на роликах:

☝Для перших ковзанів краще брати підшипник «сімку» або «дев'ятку».  Трійка - це дитячі ролики, п'ятірка - базові дорослі, а от сімка чи дев'ятка - швидкісні. 

☝️Варто купувати універсальну модель, з якої можна буде кататися і в дощ, і по поганій дорозі. Насамперед варто сказати, що їздити на роликах в погану погоду взагалі небажано. Так що вибір універсальної моделі для її неправильної експлуатації просто позбавлений сенсу.

☝️Треба брати ролики з каучуковими колесами. Часто покупець шукає для себе саме такі колеса, вважаючи їх більш витривалими і тихими. Але сьогодні практично всі виробники ставлять на свої моделі поліуретанові колеса. Цей матеріал також безшумний, міцний і пластичний. 

☝️Найкращі колеса - гелієві. Насправді варто сказати, що колеса не готують ні з гелю, ні з гелію. Спочатку роликові ковзани взагалі оснащувалися жорсткими колесами з ПВХ. Але при їзді по асфальту вони видавали гучний і голосний звук. Сьогодні застосовується куди більш сучасний і технологічний матеріал - поліуретан. Його зовнішній вигляд, особливо без колірних наповнювачів, напівпрозорий. Саме тому і говорять про гелі, вважаючи та колеса «гелієвими».

☝️Треба вибирати модель роликових ковзанів на застібках і без шнурівки. Близько десяти років тому на ринку ходовими були жорсткі пластикові моделі на застібках. Сьогодні ж фітнес-ролики стали набагато легше, зручніше і комфортніше, а випускаються вони з м'яким шнурованным черевиком. 

☝️Роликові ковзани можуть стати причиною плоскостопості і поганий фігури. Варто згадати про те, що плоскостопість - це вроджене і спадкове захворювання. Ролики ніяк не можуть його породити. Ті ж діти, хто вже має плоскостопість, теж можуть кататися на роликах, якщо немає протипоказань з боку лікаря-ортопеда. Не варто боятися того, що ковзани зроблять накачаними м'язи на стегнах і зіпсують дівочу фігуру. Такі твердження нічим не обґрунтовані.

☝️З допомогою роликових ковзанів можна схуднути. Насправді це відмінний засіб скинути вагу, про що повинні пам'ятати представниці прекрасної статі. Всього півгодинне інтенсивне катання допоможе витратити 280 кілокалорій. Але краще не намагатися відразу ставити рекорди. Спершу катання буде і незвичним особливо витратним. Так що краще починати входити в ритм поступово, розмежовуючи тренування за часом.

☝️Це травмонебезпечний вид спорту. Саме «завдяки» цьому міфу багато і не намагаються стати на ролики. Здається, що великий ризик зламати собі руку, ногу, а то й шию. Звичайно, ймовірність травми існує, але варто тверезо мислити. Катання, якщо правильно ним займатися, відмінно розвиває витривалість, спритність, координацію, допомагає зберегти хорошу форму. Та й ковзани насправді нітрохи не небезпечніше, ніж футбол. Так і в якості сімейного дозвілля на свіжому повітрі ковзани - відмінне рішення.

☝️Захист власникам роликових ковзанів не потрібна.  Захист знадобиться при перших уроках, та навіть після того, як людина навчиться, як йому здається, добре їздити. Невипадково кожен виробник ковзанів випускає ще й комплекти захисту. У комплект зазвичай входять налокітники і наколінники, які охороняють найбільш уразливі місця у дітей. Є і спеціальний захист для зап'ясть, який захистить щітку від удару, а зап'ястя від вивиху. Найбільш часті травми при їзді на роликових ковзанах - вивихи переломи зап'ястя, забої. І тут немає прив'язки до стилю катання або досвіду - просто при падінні людина інстинктивно витягує руки вперед. А для захисту голови служить шолом. І хоча цей елемент екіпіровки часто забувається, для дітей він особливо важливий.

☝️Кататися на роликах можна скрізь. Насправді краще вибирати такі місця, де є відносно рівний і сухий асфальт. Краще всього, якщо поруч буде поменше машин і собак. 

Отже, катання на роликах - це не тільки приємно і весело, але й корисно для фізичного і психологічного здоров'я людини. 

Під час ковзання по гладкій поверхні асфальту активізується увагу, сприйняття, мислення, уява. А скільки позитивних емоцій буває після такої прогулянки!

Для дітей катання на роликах стає улюбленим заняттям. Варто тільки навчитися кататися, і відкриється цілий світ пригод і задоволень.

На изображении может находиться: небо, дерево, обувь, на улице и природа

Хван Согьон ,,Парідеґі'

 Коли життя тебе випробує, то не завжди розумієш і знаєш за що, а особливо тяжко, коли всі життєві негаразди випадають на долю однієї маленької дівчинки. Дівчинки, яка була небажаною сьомою дівчинкою в сім’ї, в якій так гаряче чекали народження хлопчика. І коли, боячись гніву чоловіка, її матір залишає у лісовій гущавині, але вірний пес родини зачувши біду, приносить немовля додому!

Зовсім маленькою дівчинкою, Парі хворіє на страшну недугу, після якої отримує здатність спілкуватися з тваринами та потойбічним світом. Саме ці здібності і допомагають далі йти по життю, виживати та допомагати іншим.

Роман ,,Парідеґі'' південнокорейського письменника Хвана Согьона написаний в стилі магічного реалізму, і поєднує в собі давньокорейську легенду і реалістичний роман. Також в романі йде мова про побут, культуру і повсякдення корейців, які значно відрізняються від нашого стилю життя.

Неперевершений переклад Андрія Рижкова робить роман цікавим та захопливим, від якого не можна відірватись.

Читайте та переконайтесь самі!

Книга є у фонді нашої бібліотеки.

Сергій Саєнко - онлайн читання

 Сергій Саєнко - прозаїк, поет та перекладач народився в місті Кагарлик Київської області. Має вищу філологічну та юридичну освіту. Людина з великим життєвим досвідом педагога, правоохоронця та ліквідатора аварії на ЧАЕС І категорії. Член Національної спілки письменників України.

У надрукованому доробку письменника — роман «Ловець вітру», виданий російською та українською мовами, оповідання «Юлька», «Конверсія», «Доказ», «Дощ» (трьома мовами), містична поема «Два Тараси» та унікальна двомовна збірка поезій «Віддзеркалення».

Сергій Саєнко є переможцем та лауреатом численних міжнародних та всеукраїнських літературно-поетичних конкурсів та фестивалів, має свій неповторний оригінальний творчий почерк.

У 2018 року за роман «Ловець вітру» нагороджений Київською обласною літературною премією імені Григорія Косинки, заснованою для відзначення кращих здобутків поетів, прозаїків, драматургів, авторів книг художньої публіцистики.

До вашої уваги читаємо уривок з поеми ,,Два Тараси''. Книга є фонді нашої бібліотеки і замовити її можна за попереднім запитом по телефону: (044) 275-95-76.

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw/videos/upload?filter=%5B%5D&sort=%7B"columnType"%3A"date"%2C"sortOrder"%3A"DESCENDING"%7D

Лінивий день))

 Просто посміхніться)🙂🙂

10 серпня - лінивий день. 

Це наш шанс розслабитися і не працювати. Тим більше час для цього дуже вдалий. Спекотна, задушлива погода сама наводить на думку відкинутися в кріслі і цілий день нічого не робити. Турботи і клопоти можуть почекати. Найкраще провести цей день в гамаку разом з цікавою книгою та прохолодними напоями. 

Хтось колись сказав: "Немає лінивих днів, а є тільки ледачі люди". Що ж, ми шанобливо не погоджуємося. Сьогоднішній день тому доказ. Він дійсно лінивий. І це чудово.

Пропонуємо декілька ідей лінивого відпочинку:

1. Відкладіть усі справи на потім;

2. Не готуйте. Просто замовте доставку їжі;

3. Сходіть в спа-центр, салон краси або на масаж (якщо вам не лінь :)

4. Не відповідайте на електронні листи або телефонні дзвінки;

5. Прочитайте давно відкладену книжку;

6. Подивіться старі-добрі  комедії.

 Правила, як правильно лінуватись:

1. Не переспіть! Надмірний сон збільшує вироблення гормону стресу – кортизолу.

2. Не переїдайте! Це позбавляє неробство сенсу, адже енергія йде на перероблення з'їденого.

3. Не думайте про те, що потрібно щось робити. Сила такої думки запускає симпатичну нервову систему.

4. Не дивіться фільмів і телепередач про роботу.

5. Не проводьте увесь день у ліжку. Повільні прогулянки – відмінна лінива медитація.

На изображении может находиться: кот и на улице

Ієронім Босх — нідерландський живописець

 9 серпня 1516 року помер Ієронім Антоніссун ван Акен більше відомий як Ієронім Босх  — нідерландський живописець, один з найвідоміших майстрів Північного Відродження.

До нашого часу майже не збереглося свідчень про життя великого Ієроніма Босха (не зосталося навіть портрета Ієроніма — перший з них датується серединою XVI століття. Його картини зачаровують своєю фантастичністю, гротескністю і якимось моторошним, трохи потойбічним фанатизмом. Деякі відносять Босха до ранніх сюрреалістів і вважають, що саме його творчість стала натхненням для Сальвадора Далі. Інші вважают


ь, що його живопис став наслідком тієї обстановки, в якій жив і працював художник. У цей час у Нідерландах почалися утворюватися численні єретичні секти, що протиставляли себе релігії, і розповідають про інше, неземне життя. Крім того, великою популярністю користувалися так звані езотеричні течії – люди стали захоплюватися чорною магією, алхімією і астрологією. Картини Босха можна розгадувати як своєрідні кросворди або вирішувати , як головоломки. Адже основним його прийомом був символізм, і в кожній речі, в кожній людині було закладено певний сенс. Головна ідея його картин – показати людям, як жахливо ми ведемо себе за життя і як страшно ми будемо відповідати за свої вчинки, потрапивши в Пекло.

Протягом 1478–1480 років про діяльність Босха немає відомостей. Гадають, що Ієронімус мандрував і навчався, можливо, у Гарлемі або Делфті. Окрім цього, відомостей про те, що Ієронім покидав Гертогенбос, немає. Складову частину географічної назви міста Ієронім обрав собі за псевдонім — Гертогенбос — Бос.

За тогочасною традицію учень, що завершив навчання й дістав звання майстра, повинен був одружитися. Ієронімус у 1478–1480 роках (десь у тридцять років) одружився з Алейд Гояртс ван дер Мервей — дівчиною із заможної сім'ї. Батько був активним діячем релігійно-добродійницької спілки Нотр-Дам, що славила Богоматір. За іншою версією, Ієронімус пристав до братства, як одружився. Учасники спілки справляли службу Божу, хресні ходи, художники малювали вівтарні образи й упорядковували каплиці на честь Богородиці. Особливою подією було спільне поїдання лебедя. Назву птаха теж сполучали з цим братством, що є в Гертогенбосі й тепер. Достеменно відомо, що після посвяти художник носив рясу священнослужителя, а збори братства щонайменше двічі відбувалися в його будинку.

Більшість робіт Босха нині втрачено. Зокрема, картини, що були виконані на замовлення церкви, розписи міського собору св. Іоанна, зруйнували протестанти під час руху Реформації. 

З огляду на творчість художника і його незвичайне бачення, серед колег було прийнято називати Босха «почесним професором кошмарів».

Смерть відомого художника оповита таємницею. Адже його тіло було поховане з торжеством і почестями в каплиці церкви, в рідному місті. Через століття могила Босха була розкрита, але, на превеликий подив, вона виявилася порожньою, і не містила останків ні художника, ні кого-небудь ще. Подальші розкопки були поспішно зупинені після дослідження осколка надгробки з його могили, який під мікроскопом почав нагріватися і світитися.


День Пантелеймона Цілителя.

 9 серпня День Пантелеймона Цілителя.

Великомученик Пантелеймон вшановується у Православній Церкві як грізний святий, заступник воїнів. Ця сторона вшанування розкриває його перше ім'я Пантолеон, що значить "лев у всьому". Друге ім'я, дане при хрещенні, - Пантелеймон, тобто  "всемилостивий", розкривається із вшанування великомученика як цілителя.

 У західних християн він вважається покровителем лікарів. 

Великомученик Пантелеймон народився в родині язичника на північному сході Малої Азії. Тоді ця місцевість називалась Никомідія (сьогодні це м. Ізміт, Туреччина). Мати його таємно сповідала християнство. Під час однієї з прогулянок юний Пантелеймон побачив помираючу від укусу єхидни дитину. Він почав молитися і пообіцяв, що стане послідовником Христа, якщо дитина оживе, а єхидна загине. І диво сталося. Незабаром Пантелеймон почав зціляти силою молитви. Під час одного з таких зцілень, його батько, що спостерігав за дивом, теж прийняв Христа. Пантелеймон не відмовляв у допомозі нікому, однак на першому місці були для нього бідні й ув'язнені. При цьому він завжди говорив про Христа. Ставши безвідплатним лікарем, Пантелеймон позбавив багатьох лікарів доходів, і на нього надійшов донос імператору Максиміану, що Пантелеімон відвідує в тюрмі християн і лікує їх ім'ям Христа. Імператор викликав Пантелеймона і просив спростувати донос. Святий запропонував імператору викликати одного невиліковного хворого і влаштувати випробування. Хто зцілить його: він або язичницькі жерці - віра того і повинна бути правдивою. Згідно з житієм, язичницькі жерці не змогли зцілити хворого, а Пантелеімон силою молитви дарував розслабленому зцілення. Після цього багато хто увірував у Христа, а Максиміан озлобився на Пантелеймона і наказав катувати його, а потім кинути з важким каменем в море. Але Пантелеімон залишився неушкоджений, тоді його піддали новим мукам: повісили на дереві, палили свічками, потім рвали залізними кігтями, колесували, кидали в кипляче олово, намагалися втопити в морі. Дикі звірі, яким він був кинутий на розтерзання, лизали йому ноги.

Після всіх катувань Пантелеймона засудили до відрізання голови. Його прив'язали до оливкового дерева і хотіли відрубати голову, але святий став молитися, а меч не заподіяв йому шкоди. Під час молитви голос з небес закликав Пантелеймона в Царство Небесне і святий попросив воїнів виконати даний їм наказ. Згідно з житієм, коли йому відрубали голову, то з рани потекло замість крові молоко, а маслина тут же покрилася плодами. Кинуте в багаття тіло великомученика не згоріло і було поховане християнами.

Глава Пантелеймона зберігається в Пантелеймонівському монастирі на Афоні. Частинки мощів святого знаходяться в багатьох містах. На изображении может находиться: 1 человек, текст

Перший Венеційський кінофестиваль

 Кіноклуб ,, Kartonni vikna’' запрошує! 

6 серпня у 1932 році відкрився перший Венеційський кінофестиваль, найстаріший кінофестиваль у світі, заснований за ініціативи Беніто Муссоліні. 

Головний приз — «Золотий лев».

Фестиваль було засновано 1932 року як кінематографічну частину Венеційського бієнале, виставки сучасного мистецтва, що вже існувала кілька років. Він і досі зберігає тодішню назву «Міжнародна виставка кінематографічного мистецтва» — або скорочено — Мостра (італійською — виставка).

За легендою, ідея кінофестивалю, яку ще Люм'єр визнав «другим винаходом кіно», належить генеральному секретареві Бієнале Антоніо Маірані. На те, щоб зібрати багато фільмів і глядачів в одному місці, його надихнув футбольний матч. Переповнені трибуни навели його на думку, чи не можна зробити щось аналогічне в царині мистецтва. Ідея виявилася вдалою, але перші роки основними глядачами була елегантна публіка, європейська аристократія, численні друзі графа Джузеппе Вольпі ді Мізурата, патрона фестивалю і першого президента Бієнале. Фестиваль був відомий не лише показами фільмів, а й балами та костюмованими прийомами, яким сприяла курортна атмосфера острова Лідо.

Перший випуск Мостри був туристичною і культурною подією, що мала сприяти зростанню готельного бізнесу і ствердженню мистецького статусу кіно. Першим фільмом, який показали, була екранізація оповідання Роберта Люіса Стівенсона «Доктор Джекіл і містер Гайд» Рубена Мамуляна. Граф Вольпі прагнув створити атмосферу міжнародного спілкування і намагався зберігати повну незалежність від політики. 

Запрошуємо до перегляду фільму «Море всередині» Алехандро Аменебара, який  загалом отримав 61 нагороду та 30 номінацій.

https://www.youtube.com/watch?v=6QSuNPRNmYM&t=1609s

Марія Заньковецька

 4 серпня 1854 року у Заньках на Чернігівщині народилася Марія Адасовська.

Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул. Всупереч волі батька стала однією з найвідоміших акторок українського театру. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село Заньки, де народилася.

Цікаві факти життя Марії Заньковецької:

1. Марія вмовляла свого чоловіка Олексія Хлистова дозволити виступати на сцені, однак той сприймав це за жіночу примху. Одного разу в Бендерах актор театру корифеїі Микола Садовський в компанії офіцерів таки змусив Хлистова підписати відповідний документ. Щоб вийти із ситуації, Хлистов погодився, але поставив єдину вимогу – Марія має грати лише українською мовою в українському театрі, якщо такий колись існуватиме.

2. Марія Заньковецька могла стати оперною співачкою. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі і той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

3. Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

4. Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу. Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

5. Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» на столичному кону ставили 22 рази.

6. На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». Український фотохудожник Альфред Федецький запросив у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

7. Марію Заньковецьку та Марка Кропивницького запрошували до імператорського Александринського театру, але ті відмовилися.

8. В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі Христа.

9. Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу і отримати кредит.

10.  12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені Марії Заньковецької.

Вікторина ,,ТОП-10 фактів про циганську культуру''.

 На виконання Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року пропонуємо цікаву вікторину ,,ТОП-10 фактів про циганську культуру''.

Цигани - етнічна меншинна, яка проживає на территории України. Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV століття (в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю), а їхні перші поселення були в місті Ужгороді, в Бессарабії та в Криму. Згадуються вони і у саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 роки та у львівських за 1428 і 1455. На територію України цигани потрапляють з Валахії та Молдови і до XVI століття вони кочували вже по всій Україні. Традиційними заняттями циган були ремесла: ковальство, столярство, лоткарство, конярство і мандрівна торгівля; інші джерела їх заробітку — музика, співи і танці, також ворожіння, жебракування тощо.

Циганська мова належить до індійської групи індоєвропейських мов. Однак слід зазначити, що багато представників циганської національної меншини говорять не лише циганською, а й послуговуються місцевими мовами або ж їх діалектами.

У культурі та побуті циган тривалий час зберігалися патріархальні риси: громад. збори, кочування на традиційно визначеній території, вибори ватажків табору, розподіл прибутків між членами групи, звичаєве право, зокрема, суд з авторитетних осіб, існування залишків великої неподільної сім’ї. Серед циган стійко зберігаються поділ людей на "рома" (своїх) та "гадже" (чужих), повага до засадничих принципів своєї традиційної культури (зокрема правил ритуальної чистоти). Більшість циган в Україні належать до православних, хоча серед них є і мусульмани, католики та протестанти різних течій.

Більшість циган вели кочовий спосіб життя, зберігаючи традиційні заняття: ковальство, конярство, стельмаство, різьбярство, ювелірну справу, торгівлю, ворожіння, муз. виконавство. Серед чоловічих занять поширеними були торгівля і менжування (обмін) кіньми, у жінок — ворожіння. Цигани уславилися як чудові митці — музиканти, танцюристи, співаки. Всесвітньовідомою популярністю на світських і релігійних урочистостях користувалося музичне мистецтво циган.

Пропонуємо до вашої уваги цікаву вікторину, яка допоможе перевірити свої знання та отримати нові про цей народ, який і сьогодні шанує та дотримується своїх традицій, культури, побуту.

docs.google.com/forms/d/1FMrc98q9ysM5ZYPXytQXDwoFuar8dtVyTVW18IUKYzc/edit?pli=1&fbclid=IwAR0YWUK81VlipEmimWvgyz3unvSIPclmahGgdE83K1wxMRv2HgetSuQy2lM

Відкриття оперного театру Ла Скала

 3 серпня 1778 року було офіційно відкрито  Ла Скала - оперний театр у Мілані,  один з провідних оперних театрів світу.

Будівництво будинку почалося в 1776 році на території, де раніше стояла церква Санта-Марія делла Скала. Від цього і пішла назва театру. Архітектор - Джузеппе П'єрмаріні. При підготовці місця для будівництва театру з землі здалося мармурове зображення Пилада - відомого в Стародавньому Римі міма. Це послужило доброю прикметою, і в 1778 році будівництво було завершено.

Перша вистава — опера Антоніо Сальєрі «Визнана Європа» — відбулася у 1778 році.

Починаючи від XIX століття «Ла Скала» стає міжнародним центром оперного мистецтва. Багато видатних опер виникло з призначенням постановки на цій сцені. Зокрема тут відбулися прем'єри таких опер, як «Пірат» (1827) і «Норма» (1831) Вінченцо Белліні, «Лукреція Борджа» (1833), «Оберто» (1839), «Набукко» (1842), «Отелло» (1887) і «Фальстаф» (1893) Верді, «Мадам Баттерфляй» (1904) і «Турандот» Пуччіні.

Під час Другої світової війни театр був зруйнований. Він був відновлений у первісному виді інженером Л. Секкі і знову відкритий в 1946 році. Остання велика реставрація проводилась в 2001—2004 роках. Зовні вид театру дуже скромний: він зведений в стриманому неокласичному стилі архітектури. Для вільного проїзду карет у двір був зроблений спеціальний портал на фасаді. Всю розкіш увібрав в себе зал для глядачів, здатний вмістити більше двох тисяч глядачів, спроектований у формі підкови, оброблений в розкішному біло-золотистому кольорі. Оздоблення: ліпнина, покрита золотом, дзеркала у важких рамах і гігантська люстра - воістину чудово. Ложі в п'ять ярусів, зручне розташування рядів по відношенню до сцени, висота стелі - все створювалося за законами оптики і акустики.

Сцена може повертатися, підніматися і опускатися, але це як і раніше, як і під час перших вистав, робиться вручну, тому там працюють 18 співробітників, що призводять сцену в рух.

В театрі «Ла Скала» співали й видатні українські співачки та співаки — Соломія Крушельницька, Євгенія Зарицька, Марія Стефюк, Вікторія Лук'янець, Лев Сибіряков.

За два століття трупа театру зіграла багато знаменитих твори італійських авторів і світової класики. В цей театр прагнуть потрапити всі музиканти світу. Виступ на його сцені служить кращим визнанням професійної майстерності. Туристи з різних країн просять забронювати їм квитки на вистави.

На изображении может находиться: небо и на улице

Всесвітній день кавуна!

 3 серпня - Всесвітній день кавуна!

 Цей великий фрукт родом з Південної Африки звісно заслуговує на свій великий день. Кавун, одна з найдавніших культурних рослин на Землі, яку вирощували ще за часів Стародавнього Єгипту. Його зображення знаходили на стінах гробниць, також він згадується  в давньоєгипетських міфах та багатьох стародавніх медичних рецептах. А в Римі навіть варили з нього мед.

Солодкий і смачний кавун - одне з найулюбленіших літніх ласощів. І зрозуміло чому. Хоча він і складається на 90% з води, ця вода має дуже приємний смак. І багато-багато корисних властивостей. Посудіть самі: в кавуні багато вітаміну С та інших вітамінів і мінералів, таких як калій, мідь, вітамін B5 і вітамін А. Крім того, він є відмінним джерелом амінокислоти цитрулін, яка знаходиться в основному в білій м'якоті під шкіркою. Ця амінокислота перетворюється в нашому тілі в аргінін, який допомагає знизити кров'яний тиск, розширюючи і розслабляючи кровоносні судини. Аргінін також важливий для багатьох органів, таких як легені, нирки, печінка, імунна і репродуктивна системи, і сприяє загоєнню ран.

 У В'єтнамі існує цікава традиція. Під час святкування в'єтнамського Нового року («Тет») на стіл завжди подають кавуни. Вважається, що червоний колір кавуна символізує удачу. А кавунове насіння вживають як закуску.

У Японії, також вирощується не цілий, а квадратний кавун. Звичайні круглі кавуни часто катаються, їх незручно зберігати в холодильнику або транспортувати. Тому японські фермери придумали поміщати кавунову зав'язь в спеціальні скляні коробки у формі куба. У процесі росту плід приймає форму коробки, які, до речі, такого ж розміру, як і полки японських холодильників.

При цьому смакові якості таких кавунів нічим не відрізняються від звичайних.

Загалом кавун - виключно корисний фрукт, який є для більшості людей ідеальним доповненням до здорового харчування. Тож їжте більше кавунів і не хворійте!

В Україні, в Херсонській області, (на трасі Дніпропетровськ-Херсон) є пам’ятник кавуну.На изображении может находиться: напиток, растение и в помещении

субота, 15 серпня 2020 р.

Запрошуємо до подорожі! Острів Тринідад.

 Запрошуємо до подорожі! 

 31 липня 1498 р. під час своєї третьої подорожі до Нового Світу Христофор Колумб відкрив острів Тринідад. 

Триніда́д (буквально — «Трійця», «острів Трійці») — острів в Карибському морі поблизу північно-східних берегів Південної Америки. Ця країна Карибського басейну, що займає острови Тринідад, Тобаго і ряд дрібних островів. Її довжина берегової лінії — 362 кілометра.Площа країни Тринідад і Тобаго — 5 128 квадратних кілометрів. На території країни переважають рівнини з рідкими пагорбами і низькими горами.

Порт-оф-Спейн — столиця країни,  і це дуже красиве і всебічно розвинуте місто. 

У цьому місті примудряються поєднуватися кілька абсолютно різних культур, але при цьому їх співіснування абсолютна мирне. Культур цих всього три: християнська культура, ісламська культура, а також культура індуїстська.

У столиці Тринідад і Тобаго є безліч церков, вік яких абсолютно різний, але всі вони чудові. 

Клімат  — субекваторіальний, жаркий і вологий. 

Перші поселення на Тринідаді з’явилися приблизно 7 тисяч років тому. Близько 5000 року до н. е. сюди почали проникати індіанці з північно-східної Америки.

Основними визначними пам’ятками цієї культури є два собори: Англіканський, збудований у 1816-1823 роках, а також католицький Собор, який було зведено в 1832-му році. Мусульманські мечеті також приведуть Вас в захват своєю архітектурою!  Фотографувати деякі з них заборонено.

Ще однією визначною пам’яткою країни є Ботанічний сад. В цьому саду Ви зможете побачити величезну кількість екзотичних і незвичайних рослин.Прибережні води багаті рибою.

У державі, площа якї складає всього 5 128 кв. км, налічується 40 заказників і 17 заповідників!

Різноманітність тваринного і рослинного світу вражає: 100 видів ссавців, 600 видів метеликів, до 50 видів рептилій і 400 видів птахів. Такою колекцією на своїй території може похвалитися далеко не кожна країна.

На островах в незайманих вічнозелених лісах росте близько 50 видів дерев, які мають цінну деревину або є екзотичними. Серед них є ваніль помпона, кипарис, сандалове дерево, заяче дерево, цедрела.

Серед ендеміків країни цікавий єдиний вид рептилій, що володіють люмінесцентним світлом. Це ящірка Proctoporus shrevei. Рептилія зустрічається тільки тут – на півночі Тринідаду, на схилах гір.

Знамените асфальтове озеро знаходиться на Тринідаді. У кратері грязьового вулкана знаходиться в’язка маса сірувато-чорного кольору. Площа незвичайного водойми величезна – 46 гектарів. Глибина його – 90 метрів. Нафта поступово витікає з надр землі і застигає у поверхні. Деякі леткі сполуки випаровуються, і з’являється звичайний асфальт.

Неофіційним національним блюдом, яке, як вважається, було придумано саме на Тринідаді, є «роті» — плоска коржик, в яку загортають начинку з м’яса, овочів або риби.

Кращим безалкогольним напоєм країни вважається «куэнтшер» (у буквальному перекладі просто «напій») — вітамінізована мінеральна або кокосова вода. Також популярні чорний чай, мате, «мауби» (настій кори деяких дерев, гвоздики і анісу) і якийсь аналог каркаде — напій з квітів щавлю-фуксії.

У північно-західній частині тринідадського узбережжя, розкинувся самий популярний пляжний район острова — затока Маракас-Бей. Майже 1850-метрова дуга прекрасного кремового піску обрамлена пальмовими гаями і різними туристичними об’єктами, обмежуючись з заходу селом Маракас-Бей-Віллідж, а зі сходу — рибальського селом Анкл Сем.

Сьогодні республіка Тринідад і Тобаго процвітає за рахунок торгівлі нафтою і природним газом. Танцювальний Конкурс Limbo Dance простежує своє походження до Тринідаду. Конкурс танцю Limbo - це дуже цікавий і складний конкурс. Вона виникла в Тринідаді і була популяризована Юлією Едвардс і її танцювальної компанією. Конкурс передбачає горизонтальну смугу, яку називають підвішеною, розміщеною на вертикальних смугах, і танцівниця повинна зіткнутися з панеллю і піти під нею, не торкаючись штанги або збивати її. Кожен раз, коли хтось усувається, бар встановлюється в нижнє положення, що робить завдання ще складнішим. Таким чином, бар знижується кожного разу, коли учасник вибуває, поки не залишиться лише переможець. 

У Тринідаді і Тобаго можна побачити найбільший у світі кораловий мозок. Ці колонії виглядають як людський мозок. Генетично ідентичні поліпи дають початок таким колоніям.. Ця колонія коралів має висоту близько 10 футів і діаметр близько 16 футів.

Завдяки багатому об'єднанню культур в Тринідаді і Тобаго в країні народилося цілий ряд музичних жанрів. Наприклад, каліпсо, соца, чатні і різні комбінації цих форм музики простежують своє походження до Тринідаду і Тобаго. Крім того, steelpans є музичним інструментом, який також виник у країні.

https://www.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw?guided_help_flow=3

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО КНИЖКИ

 ЦІКАВІ ФАКТІВ ПРО КНИЖКИ, ЯКІ ВИ МОГЛИ НЕ ЗНАТИ, НЕ ЗАЛЕЖНО ВІД ОБКЛАДИНКИ)

 📖 Перше місце з-поміж усіх книжок у світі посідає БІБЛІЯ. А ось слів у Біблії приблизно 773700. Дослідники порахували кількість букв. Виявилося, що їх близько 3 566 480!

 📖 Дитина 4-6 ро😕ків найшвидше привчається до читання книжок.

 📖 Багато читачів утрачають цікавість до книжки на 18 сторінці.

 📖 Кодекс гігас (Кодекс гігантів) - найважча книга в світі. Книжка у дерев'яній палітурці 92 см заввишки і 50 см завширшки. Товщина книжки - 22 см, важить вона 75 кг і містить 624 сторінки. Коли створювалася книга, було витрачено приблизно 160 ослиних шкур.

📖 Римскій імператор Марк Аврелій виплатив найбільший гонорар за книжку. Його отримав поет Оппіан.

📖 Один з найдовших заголовків - у критичної книжки про театр, виданої в Лондоні в 1633 році. Цей заголовок складався з 45 рядків! Цікаво, що всі ці слова містили в собі лайку на адресу акторів і режисерів.

 📖 У шекспірівських книжках слово «любов» вживалося 2259 раз. І це в 10 разів частіше, ніж слово «ненависть».

 📖 Найпопулярним книжковий героєм був саме Наполеон.

📖 У стародавні часи книжки приковували до полиць ланцюгами, бо вони вважалися дуже цінними і дорогими. А на поліцію ставили корінцями всередину.

📖 На честь 400-річчя міста в Ріо-де-Жанейро випустили книгу з... нержавіючої сталі. 200 аркушів цієї книжки повертаються навколо сталевий осі. А важить вона - 3 тонни!

📖 Дванадцять найменших книжок світу вміщаються в однійстоловій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 тисяч слів і Конституція Франції.

📖 Людина, яка краде книжки, називається "бібліоклептоманом". Один з найвідоміших бібліоклептоманов - Стівен Блумберг, який викрав понад 23 000 рідкісних книг з 268 бібліотек. Щоб укомплектувати свою колекцію, яка оцінюється приблизно в 20 мільйонів доларів, Блумберг застосовував найрізноманітніші методи: іноді він пробирався в бібліотеку через вентиляційну систему і навіть шахту ліфта.

 📖 68 % всіх книжок у світі купують жінки.

 📖 Люди пересічно за тиждень приділяють читанню 7 годин.

 📖 Під час читання книжок наші очі дивляться в різні боки.

 📖 Італієць Ріо Козеллі збирає колекцію найнудніших в світі книжок. У ній близько 10 тисяч томів. Один італійський поет-невдаха, дізнавшись, що всі його твори є у Козеллі, мало не наклав на себе руки.

📖 Стиль рококо, популярний в XVIII ст., вплинув і на книгодрукування. Видавці стали випускати крихітними накладами витончені книги різноманітних форм: у вигляді овалу, квітки, сердечка...

📖 Дорослі, які регулярно читають літературу, вдвічі частіше схильні займатися волонтерською чи благодійною роботою і більш ніж у півтора рази схильні брати участь у спортивних заходах.

📖 Найдовшим художнім твором є роман «Люди доброї волі» Луї Анрі Жана Фарігуля. Він був опублікований в 27 томах в 1932-1946 роках. Обсяг роману склав 4959 сторінок, а слів у ньому приблизно 2070000!

📖 Одна з найнезвичніших у світі книжок - це «Божественна комедія» Данте, написана на аркуші паперу 80 на 60 см бенедиктинським ченцем Габріелем Челані. Всі 14 000 віршів можна легко прочитати неозброєним оком, а якщо подивитися на аркуш звіддалік, то бачиш барвисту карту Італії. На цю роботу Челані витратив чотири роки.

📖 Книжки в м'якій обкладинці видавництва Penguin були створені для того, щоб зробити книжки такими ж скамо доступними, як цигарки, а перші «пінгвінівські» книжки в м'якій обкладинці поширювалися в церкві. 


День книг з м’якою обкладинкою!

 30 липня – день книг з м’якою обкладинкою!

У 1935 році видавництво Penguin видало свою першу книжку. Ідея випуску дешевих  книжок в м`якій обкладинці і кишенькового формату, що народилася у сера Аллена Лейна, зробила революцію у видавничій справі, забезпечивши масові наклади як популярних, так і класичних творів.

М'яка обкладинка - палітурка для поліграфічних видань, що виготовляється на паперовій основі, після запечатування поверхні може ламінуватися. При виробництві поліграфічної продукції в м'якій палітурці сторінки в книжковому блоці можуть бути скомпоновані зошитами або складатися в підбір.

Переваги таких книг:

- досить прості у виготовленні;

- короткий термін виробництва;

- низька вартість виготовлення;

- можливість використання різних матеріалів на обкладинку.

До дня книг з м’якою обкладинкою пропонуємо новинки нашого фонду, які в м’якій обкладинці.


Відкриття Тріумфальної арки.

 29 липня 1836 року в Парижі на площі Зірки (нині - Шарля де Голля) урочисто відкрита Тріумфальна арка. З вершини цього величного монумента відкривається приголомшливий вид на Єлисейські Поля і інші проспекти Парижа, його стіни прикрашені барельєфами тріумфальних перемог армії Наполеона, а між склепіннями зберігаються останки невідомого солдата, загиблого в Першій світовій війні.  Усередині Тріумфальної арки розташований музей її історії.

На будівництво пам'ятника пішло три десятиліття. Один тільки фундамент споруджували два роки.

Паризька Тріумфальна арка - найбільша в світі. Її розміри: ширина - 44,82 м, висота - 49,51 м, висота склепінь - 29,19 м.

Наполеон особисто заклав перший камінь у фундамент споруди заклали 15 серпня наступного року, в день 38-річчя імператора. Але не дожив до кінця її будівництва. Його прах, доставлений з острова Святої Єлени, провезли під склепіннями монумента 15 грудня 1840 року. Пізніше аналогічної почесті після своєї кончини удостоїлися Віктор Гюго, маршали Латтр і Тассіньї, Т'єр і Гамбетта, Лазар Карно, генерали Жоффр і Фош.

До 1815 року , моменту повалення Наполеона, підвалини арки піднімалися на 20 метрів. Крах великого імператора призупинив роботи з її зведення. Будівництво відновили через 8 років, і роботи були закінчені 29 липня 1836 року вже за царювання Луї Філіпа. У грудні 1840 року під склепінням арки пройшов траурний кортеж з прахом Наполеона.

    Автором проекту Тріумфальної арки був архітектор Ж.-Ф. Шальгрен (1730-1811), натхненний прикладами тріумфальних арок Стародавнього Риму, які споруджувалися в пам'ять знаменних подій, на честь знаменитої людини або божества.    Монумент прикрашений історичними барельєфами, що оспівують велич французького імператора і його армії. На його стінах викарбувано понад 500 імен воєначальників, а також назви 128 битв. Тріумфальную арку оточує 100 гранітних тумб, з'єднаних чавунними ланцюгами. Їх кількість обрано невипадково: в честь Ста днів правління Наполеона після його повернення з Ельби.

Пілони арки декоровані 12-метровими барельєфами. «Марсельєза» роботи Рюда, «Апофеоз Наполеона» Корто звернені на Єлисейські поля, «Опір навалі» і «Апофеоз світу» Етекса - на авеню Великої армії. Під склепінням малих арок написані імена наполеонівських офіцерів. 

Тріумфальна арка вважається одним з яскравих символів міста, але в першу чергу, арка є місцем пам'яті, тому до нього варто ставитися із повагою.


Пісні, які знає кожен українець! Анатолій Солов'яненко.

 Пісні, які знає кожен українець!

29 липня 1999 року перестало битись серце гордості української музичної культури Анатолія Солов'яненка. 

Йому аплодували міланська “Ла Скала” та нью-йоркський “Метрополітен-опера”. Від Італії до Канади, від США та Японії до Австралії – практично всюди є шанувальники його таланту і виконавської майстерності. А проте далеко не всі знають, що “український соловейко”, визнаний свого часу одним з найкращих тенорів світу, первісно мав не так вже й багато шансів досягти вершин співочого мистецтва.

Музика для Анатолія була незмінним супутником життя. Унікальним тембром голосу вирізнявся його батько (шахтар із дідів-прадідів) – у нього був драматичний тенор. Проте коли хлопець поділився з ним мріями про кар’єру співака, голова родини сказав: “Спершу оволодій професією, а потім співай”. Тож коли спроба вступити до Ленінградської консерваторії провалилася, залишалося прислухатися до батькових слів: Анатолій Солов’яненко став студентом Донецького політехнічного інституту, а улюбленою справою займався в художній самодіяльності. Інтерес до оперної класики прийшов до нього пізніше, коли він познайомився з відомим українським оперним співаком Олександром Коробейченко, що розпізнав у молодому Солов'яненко талант оперного артиста. З 1950 року Анатолій Борисович брав у нього уроки співу.

У 1962 році співак був прийнятий стажером у Державний академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченко. Незабаром перемога в конкурсі молодих вокалістів дала йому право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала". З 1963 року під керівництвом відомого маестро Барра пізнавав школу італійського бельканто. Протягом трьох років (1963-1965) талановитий українець розвивав смак, удосконалював культуру виконання, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який усе більше і більше кристалізувався як ліричний тенор. В сезоні 1977/1978 років він брав участь у 12 спектаклях "Метрополітен-опера", США. За 30 років роботи в Національному театрі опери і балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).

Солов’яненко часто гастролював світом. В Австралії його називали “владикою” і підкреслювали, що “голос  Солов’яненка має магічне забарвлення”. Він виступав у Новій Зеландії, Бразилії, Аргентині, США, Канаді, Монголії та Японії, Німеччині, Бельгії, у Болгарії й на Кубі.

Анатолій Солов’яненко помер 29 липня 1999 року, не доживши двох місяців до свого 67-річчя. Вдова Солов’яненка так згадує про його останні дні: “Ніщо не пророкувало страшної біди. Чоловік був бадьорим і підтягнутим… Ділився враженнями про недавні виступи в Канаді та США, розповідав про майбутні гастролі в Італії (на 8 серпня у нас вже були квитки), про підготовку турне із сольними концертами містами України.

Його поховали в Козині, недалеко від заміського будинку співака. “Йому були чужі метушня, помпезність. Нам одразу запропонували місце на Байковому кладовищі, але я завжди знала, що спокій він знаходив лише на дачі в Козині. Тепер Анатолій Борисович лежить під високою сосною, у чудовому, спокійному місці”, – пояснює вдова.

На честь Анатолія Солов’яненка названо малу планету 6755. А у десяти містах України вулиці названі його ім’ям: у рідному Донецьку та містах Слов’янську, Краматорську, Покровську, Лимані на Донеччині, Білій Церкві та смт Козин на Київщині, у Каховці на Херсонщині й у м. Костопіль Рівненської області, а також у Світловодську Кіровоградської області.

https://www.youtube.com/watch?v=J1vo6cw55Uk