13 квітня 1887 року, на Сумщині в сім’ї українки та нащадка грузинського князівського роду народився видатний український скульптор-монументаліст, кінорежисер, драматург, художник кіно і народний артист Іван Петрович Кавалерідзе. Йому судилося стати однією з легенд українського мистецтва.
Іван Кавалерідзе мав довге й напрочуд плідне життя. За 70 років активної творчості він став автором близько 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, зняв 10 кінофільмів, поставив 10 театральних п’єс, написав книжку спогадів, до того ж залишилися ще й десятки нереалізованих проектів. До 1917-му Кавалерідзе вже встиг закінчити художнє училище в Києві, провчитися рік в Академії мистецтв у Петербурзі та півроку у приватній майстерні Наума Аронсона в Парижі – здобути скорочену, але все-таки європейську освіту. Ще перед Першою світовою війною його творчі задуми здобули високе визнання: 17 вересня 1911 року на Михайлівській площі в Києві було відкрито споруджену за проектом скульптора чотирифігурну композицію пам’ятника княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозванному та рівноапостольним Кирилові й Мефодію. За часів гетьманату Павла Скоропадського, 1918 року, в місті Ромнах на теперішній Сумщині за його проектом звели пам’ятник Великому Кобзареві.
Після втілення у життя своїх скульптурно-творчих задумів, Кавалерідзе взяв паузу і перемкнув увагу на кіно. Діяльність у кіно розпочав 1911 року. Нове ім’я в кінематографі просто вибухнуло фільмами. Стрічка “Злива” 1928 року – німе кіно, зняте на Одеській кінофабриці, що не дійшло до нашого часу, “Штурмові ночі” 1931 року – німа стрічка, “Коліївщина” 1933 року – звуковий фільм, У 1935 році у світ вийшла стрічка “Прометей”, після якої режисер потрапив під шквал критики. Працював художником, сценаристом і режисером на Одеській (з 1928 р.) і Київській (1934—1941) кіностудіях. Із 1957 р. — режисер-постановник на Київській кіностудії ім. О.Довженка.
Через заборону знімати історичні фільми, Кавалерідзе створив перші українські кіноопери: «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937).
Під час ВВВ з Іваном Кавалерідзе сталася досить цікава історія: одного разу до його помешкання завітав чоловік в есесівській уніформі й запропонував створити бюст Гітлера. Митець відповів йому, що ліпить лише з натури. Коли повернулася Червона армія, з’ясувалося, що то був перевдягнений радянський агент. До кінця життя Кавалерідзе працював як скульптор, писав п’єси. У повоєнний період за його проектами було встановлено пам’ятники Богданові Хмельницькому в Чернігові (1956, спільно з Галиною Петрашевич), Петрові Запорожцю в Білій Церкві (1971), Григорію Сковороді в Києві (1977). Водночас його театральні п’єси «Перекоп», «Вотанів меч», «Перша борозна», «Григорій і Параскева» ставили в театрах Сум, Харкова, Тернополя, бо після війни існувала негласна заборона на театральну творчість Івана Кавалерідзе в Києві..
1987 року започатковано Художньо-меморіальний музей І. Кавалерідзе у с. Новопетрівка Сумської обл., 1989 р. — галерею його скульптурних робіт при Сумському художньому музеї. 1992 р. створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві, а 1993 р. там же відкрито Музей-майстерню митця й виставочний зал «В домі Івана Кавалерідзе».
Ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові.
