6 квітня 119 років від дня його народження художника Рокицького Миколи Андрійовича - маляра-монументаліста.
Микола Андрійович Рокицький народився в селі Заріччя, яке розташувалося на лівому березі річки Луги неподалік міста Володимира-Волинського. Його батько був сільським мірошником. Талановитий юнак навчався у Володимир-Волинській чоловічій гімназії. Її будинок зберігся донині, розташований він по вулиці Драгоманова, на його фасаді — меморіальна дошка з барельєфом М. Рокицького.
Із початком Першої світової війни родину Рокицьких було евакуйовано до Києва. Микола працював у майстернях, виготовляв агітаційні плакати, які були популярними на той час. 1917 року в Києві створено Українську академію мистецтв, котру очолив відомий художник-графік Георгій Нарбут. У 1920—1927 роках Микола Рокицький також навчався в Академії, його наставником був професор Михайло Бойчук. «Ми будемо будувати міста, розписувати будинки — ми маємо творити високе мистецтво», — казав професор своїм вихованцям.
Свою педагогічну діяльність Микола Андрійович розпочав, ще будучи студентом: він викладав малювання у Київській трудовій експериментальній школі №61 імені Івана Франка. Разом із ним там вчителювали інші видатні діячі української культури, зокрема українську мову й літературу викладали письменник Степан Васильченко та поетеса Олена Журлива, музики дітей навчав Микола Тараканов — майбутній хормейстер Київської опери. У новому приміщенні школи Рокицькому дали майстерню, де він і створив свою знамениту роботу «Біля яблуні». Вона зберігається у Львівському національному музеї імені Андрія Шептицького. Сюжет картини є дуже символічним для українського народного малярства – збір врожаю. Декілька поколінь родини, представлені постатями двох жінок (старшої, молодшої) та дітей, які збирають запашні яблука, показують і любов українців до рідної землі, і швидкоплинність життя однієї людини, і міць родового зв'язку.
У 1928 року велика група майстрів монументального живопису із Київського художнього інституту під керівництвом професора Михайла Бойчука бере участь у розписуванні Селянського санаторію на Хаджибеєвському лимані поблизу Одеси. Був серед них і Микола Рокицький. Микола Андрійович був одним із найкращих майстрів пензля, який зробив значний внесок у розвиток портретної фрески. Він створив такі чудові фрески, як цикл «Доменники» («Доменник», «Ковалі»), «Автопортрет», «Жіночий портрет», «Оборона Луганська», «Похорони бойового товариша». Кожне обличчя на згаданих роботах — неповторне, відчувається знання автором психології людини.
1937 року Михайла Бойчука та багатьох його учнів було піддано репресіям і знищено. Справжня причина насправді полягала в тому, що на своїх роботах вони не зображували «великого вождя» Йосипа Сталіна. Микола Рокицький дивом уникнув фізичного знищення, часто змінював місце роботи і жив у постійному страху.
З початком Другої світової війни художник іде добровольцем на фронт, але потрапляє в полон, перебуває в концтаборі, втікає з нього до Києва. Проте здоров'я митця було підірване, і він помер 11 лютого 1944 року.
«Ім’я Миколи Рокицького у мистецькому розвої Доби українського відродження 20-30-х років стоїть поруч з такими видатними постатями, як Михайло і Тимофій Бойчуки, Седляр, Падалка, Павленко… З відстані часу ми не можемо не дивуватися і не захоплюватися подвижницьким життям бойчукістів, їхнім мистецтвом, що назавжди увійшло в національну спадщину, записано золотими літерами в історію мистецтва України...», – пише про творчість художника Платон Саварчук у статті «Рокицький і наш час».
Немає коментарів:
Дописати коментар