"Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас..." - так зазвичай починав свою вечірню казку знаменитий ведучий програми "На добраніч, діти".
З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці він звертався до української малечі з інтер'єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав неодмінно українські казки.
Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним.
Народився Петро Юхимович Вескляров 10 червня 1911 року в нинішньому райцентрі Тальне, що на Черкащині. Захоплення театром у Петра Вескляра розпочалося з тальнівського драматичного гуртка. Там його талант і помітили артисти з Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони запросили Петра до Черкас. Так він став актором Черкаського робітничо-селянського театру. Це було в 1932-1940 роках.
Згодом Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався на роботу на залізниці, де організував театральний гурток...
Із поверненням радянської армії актора відправляють до Луцька - у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. І де було зіграно чимало вдалих ролей - Миколу Задорожнього з "Украденого щастя", Командора з "Камінного господаря", Городничого з "Ревізора", Монтанеллі з "Овода".
Тут талановитого актора помітили кіношники і стали запрошувати на зйомки у фільмах. Тож згодом Петро Юхимович переїздить до столиці, де активно знімається, здебільшого в ролях другого плану.
Адже образ настільки "причепився" до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, приміром, у ролі хірурга, все одно кричали "О, Дід Панас!". Після цього жоден режисер уже не наважувався запрошувати його у свій фільм.
Правда, був ще один момент, який завадив акторській кар'єрі Петра Юхимовича. Він не знав російської мови. Зовсім!
Знаєте, як у чарівних казках діється? Усе тимчасове перетворюється на постійне. Що найдивніше, із посадою всеукраїнського казкаря до Петра Весклярова перейшов і творчий псевдонім – дід Панас.
Помер дід пана 5 січня 1994 року. Спочатку казкаря поховали на Байковому кладовищі, але місце виявилося геть непридатне для вічного спочинку – щовесни могилу підтоплювало. Тоді директор цвинтаря, котрий виявився щирим шанувальником діда Панаса, зорганізував перепоховання праху в колумбарії й власним коштом встановив надгробок.
З розкішними козацькими вусами, у незмінній вишиванці він звертався до української малечі з інтер'єру простої сільської хати, прикрашеної вишитими рушниками. І розповідав неодмінно українські казки.
Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. Зате малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним.
Народився Петро Юхимович Вескляров 10 червня 1911 року в нинішньому райцентрі Тальне, що на Черкащині. Захоплення театром у Петра Вескляра розпочалося з тальнівського драматичного гуртка. Там його талант і помітили артисти з Черкаського театру, які приїжджали до Тального. Вони запросили Петра до Черкас. Так він став актором Черкаського робітничо-селянського театру. Це було в 1932-1940 роках.
Згодом Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався на роботу на залізниці, де організував театральний гурток...
Із поверненням радянської армії актора відправляють до Луцька - у Волинський український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, де він працював до 1959 року. І де було зіграно чимало вдалих ролей - Миколу Задорожнього з "Украденого щастя", Командора з "Камінного господаря", Городничого з "Ревізора", Монтанеллі з "Овода".
Тут талановитого актора помітили кіношники і стали запрошувати на зйомки у фільмах. Тож згодом Петро Юхимович переїздить до столиці, де активно знімається, здебільшого в ролях другого плану.
Адже образ настільки "причепився" до Весклярова, що глядачі, угледівши його на екрані, приміром, у ролі хірурга, все одно кричали "О, Дід Панас!". Після цього жоден режисер уже не наважувався запрошувати його у свій фільм.
Правда, був ще один момент, який завадив акторській кар'єрі Петра Юхимовича. Він не знав російської мови. Зовсім!
Знаєте, як у чарівних казках діється? Усе тимчасове перетворюється на постійне. Що найдивніше, із посадою всеукраїнського казкаря до Петра Весклярова перейшов і творчий псевдонім – дід Панас.
Помер дід пана 5 січня 1994 року. Спочатку казкаря поховали на Байковому кладовищі, але місце виявилося геть непридатне для вічного спочинку – щовесни могилу підтоплювало. Тоді директор цвинтаря, котрий виявився щирим шанувальником діда Панаса, зорганізував перепоховання праху в колумбарії й власним коштом встановив надгробок.
Немає коментарів:
Дописати коментар