2 червня 1928 року в Києві народився Ященко Леопольд Іванович - український музикознавець, фольклорист, диригент, композитор. Кандидат мистецтвознавства. Засновник та керівник хору «Гомін». Хор «Гомін» першим у Києві публічно виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна». Л. Ященко лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка 1993 р., премії імені П. Чубинського 1992 р.
Освіту здобув в Київському державному музичному училищі ім. Р. Глієра. Навчався на історико-теоретичному факультеті Київської консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. В 1961 році захистив дисертацію на тему: «Українське народне багатоголосся». У 1969 р. організував етнографічний хор «Гомін» - метою якого було відродження у Києві українського календарного фольклору, народних звичаїв і свят: колядок, щедрівок, веснянок, святкування Купала тощо.
У вересні 1971 р. Леопольда Ященка було виключено із Спілки композиторів України за «ідейні помилки, припущені в керівництві хором», а хор ліквідовано як «націоналістичний». Того ж року виключили зі Спілки композиторів СРСР за «націоналістичну діяльність». Потім Л. Ященко працював методистом-організатором, завідувачем дитячого сектору при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем при Київському інституті народного господарства. Перебуваючи в опалі, був маляром і теслярем під Києвом. У 1984 р. став керівником Клубу народної хорової пісні, того ж року організував етнографічний хор, який співав на алеях Гідропарку. У 1985 р. хор приписали до Будинку культури «Київметробуду», а в 1988 р. йому повернули назву «Гомін». Леопольда Ященка поновили у Спілці композиторів України 1989 р. Він автор книг: «П. Д. Демуцький - нарис про життя і творчість» (1957), «Українське народне багатоголосся» (1962), «Г. Г. Верьовка - нарис про життя і творчість» (1963), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970); упорядник і автор вступних статтей книг: «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), збірка «Українське народне багатоголосся» (1963); добірка пісень «Українська родина" (2000), «Україна в обрядах" (2002). Написав понад 100 статтей з питань музичної культури та фольклору, сценаріїв фольклорних свят, музичних творів: кантата «Поема про Україну» (1954), обробки народних пісень, пісні на власні тексти, романси та інше.
2 квітня 2016 року Леопольд Іванович помер у Києві, залишивши у спадок десятиліття невпинної роботи по відродженню та розповсюдженню української пісні та фольклору, українських народних звичаїв та свят в Україні.
Освіту здобув в Київському державному музичному училищі ім. Р. Глієра. Навчався на історико-теоретичному факультеті Київської консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. В 1961 році захистив дисертацію на тему: «Українське народне багатоголосся». У 1969 р. організував етнографічний хор «Гомін» - метою якого було відродження у Києві українського календарного фольклору, народних звичаїв і свят: колядок, щедрівок, веснянок, святкування Купала тощо.
У вересні 1971 р. Леопольда Ященка було виключено із Спілки композиторів України за «ідейні помилки, припущені в керівництві хором», а хор ліквідовано як «націоналістичний». Того ж року виключили зі Спілки композиторів СРСР за «націоналістичну діяльність». Потім Л. Ященко працював методистом-організатором, завідувачем дитячого сектору при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем при Київському інституті народного господарства. Перебуваючи в опалі, був маляром і теслярем під Києвом. У 1984 р. став керівником Клубу народної хорової пісні, того ж року організував етнографічний хор, який співав на алеях Гідропарку. У 1985 р. хор приписали до Будинку культури «Київметробуду», а в 1988 р. йому повернули назву «Гомін». Леопольда Ященка поновили у Спілці композиторів України 1989 р. Він автор книг: «П. Д. Демуцький - нарис про життя і творчість» (1957), «Українське народне багатоголосся» (1962), «Г. Г. Верьовка - нарис про життя і творчість» (1963), «Державна заслужена капела бандуристів Української РСР» (1970); упорядник і автор вступних статтей книг: «Українські народні романси» (1961), «Буковинські народні пісні» (1963), збірка «Українське народне багатоголосся» (1963); добірка пісень «Українська родина" (2000), «Україна в обрядах" (2002). Написав понад 100 статтей з питань музичної культури та фольклору, сценаріїв фольклорних свят, музичних творів: кантата «Поема про Україну» (1954), обробки народних пісень, пісні на власні тексти, романси та інше.
2 квітня 2016 року Леопольд Іванович помер у Києві, залишивши у спадок десятиліття невпинної роботи по відродженню та розповсюдженню української пісні та фольклору, українських народних звичаїв та свят в Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар