«Жінка з хистом Аріадни »
Кобринська Наталія Іванівна - українська письменниця, публіцистка, видавчиня і громадська діячка, засновниця жіночого руху в Галичині. Літературні псевдоніми і криптоніми – Н.К., Наталія з Озаркевичів, К., Заркевич О., Струтинська Анна та інші. Народилася 8 червня 1851 р. в с. Белелуя, нині село Снятинського р-ну Івано-Франківської обл., в сім'ї священика, депутата австрійського парламенту. Освіту здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. Після раптової смерті чоловіка 1882-го року Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. Тут вона розпочала свою літературну діяльність. Перше оповідання Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. В 1880–90-х рр. стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Західній Україні. 1891 р. скликала в м. Стрий перше жіноче віче, де розглядалося питання організації дитячих садків. Підготувала й видала власним коштом у червні 1887-го року альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї України. Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки», першим випуском якої став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли «З наших боїв і змагань».
Основні збірки оповідань: "Ядзя і Катруся" (1890), "Дух часу" (1898), "Казки" (1904) та інші оповідання. У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу приділяла висвітленню трагічної долі жінки. Змалювала два протилежні світи – галицького зубожілого села та пересиченого панства ("Ядзя і Катруся"), показала пробудження національної свідомості ("Виборець"), народні звичаї та вірування ("Рожа", "Чортище"), події та страхіття Першої світової війни ("Полишений", "Свічка горить", "Каліка", "На цвинтарі"). Авторка низки публіцистичних статей з питань жіночого руху та літературних розвідок.
Останні роки життя Наталія Кобринська провела в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.
Кобринська Наталія Іванівна - українська письменниця, публіцистка, видавчиня і громадська діячка, засновниця жіночого руху в Галичині. Літературні псевдоніми і криптоніми – Н.К., Наталія з Озаркевичів, К., Заркевич О., Струтинська Анна та інші. Народилася 8 червня 1851 р. в с. Белелуя, нині село Снятинського р-ну Івано-Франківської обл., в сім'ї священика, депутата австрійського парламенту. Освіту здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. Після раптової смерті чоловіка 1882-го року Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. Тут вона розпочала свою літературну діяльність. Перше оповідання Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. В 1880–90-х рр. стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Західній Україні. 1891 р. скликала в м. Стрий перше жіноче віче, де розглядалося питання організації дитячих садків. Підготувала й видала власним коштом у червні 1887-го року альманах «Перший вінок» – антологію жіночої творчості. На сторінках альманаху були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усієї України. Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки», першим випуском якої став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли «З наших боїв і змагань».
Основні збірки оповідань: "Ядзя і Катруся" (1890), "Дух часу" (1898), "Казки" (1904) та інші оповідання. У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу приділяла висвітленню трагічної долі жінки. Змалювала два протилежні світи – галицького зубожілого села та пересиченого панства ("Ядзя і Катруся"), показала пробудження національної свідомості ("Виборець"), народні звичаї та вірування ("Рожа", "Чортище"), події та страхіття Першої світової війни ("Полишений", "Свічка горить", "Каліка", "На цвинтарі"). Авторка низки публіцистичних статей з питань жіночого руху та літературних розвідок.
Останні роки життя Наталія Кобринська провела в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.
Немає коментарів:
Дописати коментар