Сердюк Олександр

Сердюк Олександр Іванович - український актор театру та кіно, режисер, педагог, народний артист, лауреат Державних премій. Батько актора Леся Сердюка. Був обдарованим і впізнаваним: створені ним образи героїчного та характерного плану надовго запам’яталися багатьом глядачам. 
Народився 27 червня 1900 р. в с. Бзів, нині Баришівський район на Київщині, в селянські родині. Освіту здобув 1919 р. в Державному музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. У 1919-1922 рр. працював у театрі ім.Т. Шевченка, 1922-1934 рр. - в театрі «Березіль» Леся Курбаса. Був мистецьким керівником Харківського театру ім.Т. Шевченка. Від 1958 р. - професор Харківського театрального інституту, нині Університет мистецтв. Очолював кафедру майстерності актора. Під його керівництвом кафедра продовжувала навчати та виховувати акторів у найкращих традиціях класичного та новітнього українського театру, оздобленого красою та поетичністю, проникненням у саму суть явних і потаємних людських почуттів та пристрастей.
Серед найкращих ролей О. Сердюка - Барон («Жакерія», за П. Меріме), граф Шарль («Євгенія Ґранде» за О. Бальзаком), Клавдій («Гамлет» В. Шекспіра); Сава Чалий (в однойменній драмі І. Карпенка-Карого), Мокій («Мина Мазайло» М. Куліша), Командор («Камінний господар» Л. Українки), Богун  («Богдан Хмельницький» О. Корнійчука).
Відомі кіноролі О. Сердюка: Семен Неживий («Коліївщина»), Назар  («Назар Стодоля»), Андрій («Запорожець за Дунаєм») та багато інших.
Помер О. І. Сердюк  14 грудня 1988 р. в Харкові. Похований на міському кладовищі в Харкові.
Йому присвячено фільми: «Зустріч із собою» (1968, Харківська студія телебачення), «Харків Леся Сердюка» (1995, телестудія «Ніка-Арс»).
,,Запорожець за Дунаєм''

Міжнародний день боротьби з наркоманією.

26 червня - Міжнародний день боротьби з наркоманією.
У вирішенні цієї проблеми повинна бути зацікавлена кожна людина, а Міжнародний день боротьби з наркоманією допомагає інформувати громадськість про це.
Сьомого грудня 1987 року Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення щороку 26 червня відзначатимуть всесвітній день боротьби з наркоманією. Поштовхом для цього став виступ Генерального секретаря на Міжнародному семінарі по боротьбі з наркоманією. Учасники ООН поставили за мету створити незалежне від вживання наркотиків суспільство і в той же день склали план майбутніх заходів по боротьбі з наркоманією.
Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як „стан епізодичного або хронічного отруєння”, викликаний багаторазовим введенням наркотику. Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії, як хворобі, два стани — залежність та звикання.
Наркоманія — це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності й смерті в молодому віці.
Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД (серед хворих на СНІД 70% це наркомани).
Сьогодні назріла необхідність створення загальної всесвітньої програми, яка б функціонувала як перешкода для міжнародного наркобізнесу. Це і є головною метою боротьби з наркоманією. Саме ООН виступила в ролі координатора та ідеолога антинаркомании. Організація об’єднаних націй спільно з представниками різних країн сприяє зменшенню впливу наркотичних засобів на генофонд.
Однією з основних проблем боротьби з наркоманією є вживання токсичних засобів дітьми та підлітками. Вражають масштаби розгорнутої катастрофи, а також їх наслідки. Заради дози наркотиків безліч наркоманів переступають закон, а близько 75% дівчат стають повіями і часто заражаються СНІДом також наркоманія є однією з причин виникнення раку

.

Віртуальна екскурсія до шедеврів Гауді!

Віртуальна екскурсія до шедеврів Гауді!
25 червня 1852 року в невеличкому іспанському містечку Реус народився Антоніо Гауді. Повне ім'я іспанця, який здивував світ фантастичною форми будівлями, - Антоні Пласід Гільем Гауді-і-Корнет. Антоніо Гауді. Йому  вдалося перевернути уявлення сучасників про архітектуру ХХ століття. Обтічні, химерні форми проектованих їм будинків назавжди змінили обличчя Барселони і проголосили про народження каталонського модерну, що нагадує людству про нерозривний зв'язок з природою.
Найвідоміші споруди Гауді:
Ліхтарі на Королівській площі
Це перший проект молодого Гауді, який лише роком раніше отримав звання архітектора. Легенда свідчить, що під час вручення диплома директор сказав: «Не знаю, кому ми вручаємо диплом – генію чи божевільному». 
Будинок Вісенс
У 1878 р. молодий підприємець Мануель Вісенс замовив будинок, але відклав будівництво на 5 років. Це було порятунком для Гауді, який просто не знав, що робити – майданчик під будівництво був досить вузьким. Тому будинок вийшов дуже простим. Щоб прикрасити його,  Гауді розігнав усю свою фантазію і заодно прорекламував кераміку Вінсенса. Замовник був задоволений.
 Будинок Бальо
Місцева назва будівлі – «Будинок кісток». Гауді реконструював старий будинок, застосовуючи свій фірмовий метод: багатобарвну мозаїку, криві ліні, химерні балкончики, дах у вигляді риб’ячої луски.  В деяких елементах вгадуються скелетні кістки якоїсь істоти, а арки, додають схожості зі спиною дракона.
 Будинок Міла
Комусь фасад нагадує хвилі, а комусь – кам’яну гору з ящірками. Працюючи над цією будівлею на розі Пасео Граса та вулиці Провенза, Гауді набирався натхнення у природи.  Можливо, з цієї причини посварився з замовником і лишив дім недобудованим (не вистачає статуї Мадони на даху). У 1984 р. будинок Міла оголошений Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО. На останньому поверсі – музей, присвячений Гауді. Гауді спроектував пандуси, по яких мешканці могли під’їхати на автомобілях безпосередньо до своїх квартир (навіть на п’ятий поверх). Ідею не прийняли, і вона трансформувалася у перший підземний гараж.
Палац Гуель
Крокуючи знаменитим бульваром Рамбла, можна побачити на одній з бічних вулиць будинок з  кольоровими грибами на даху. Насправді це димові труби (їх 20), прикрашені керамікою і склом. Це і є знаменитий палац Гуель, що включений у список ЮНЕСКО.
Парк Гуель
Магнат і меценат Гуель, вельми освічена людина, добре знайома з «Утопією» мислителя Томаса Мора, вирішив побудувати на околиці міста ідеальне поселення, місто-сад, комуну для багатих людей. Гауді з покладеним на нього завданням упорався блискуче. Але ідея провалилася через те, що багатії не оцінили творчий геній Гауді. Після смерті Гуеля нащадки продали парк муніципалітету, і Барселона отримала у власність шедевр, милуватися яким приходить до 8 млн. людей на рік. Щоб отримати досконалу форму  сидінь у Парку, Гауді змусив робочих сісти якомога зручніше на свіжий цемент, таким чином використавши ергономіку задовго до того, як з’явилася ця наука.
Храм Саграда Фаміліа
Ідея побудувати у Барселоні величний храм належить книготорговцю Хосе Марія Бокабелья.  Антоніо Гауді. Митець вирішив побудувати храм, вищий за всіх відомі у світі. Його вежі мали  впиратися у небо і возносити вгору 170-метровий  шпиль з дзвіницею. Але титанічну працю 45 років життя Гауді не закінчив. Добудова, яка триває вже понад 91 рік, продовжується.
Під кінець життя Гауді став відлюдником. Він був пристрасним прочанином і жив лише будівництвом Храму Перехожі вважали його за жебрака і подавали милостиню. У 1926 році Антоніо Гауді потрапив під колеса трамваю і помер у лікарні для бідних.
Дізнатися більше про життя та творчість шедеврального архітектора Гауді, можна з книги ,,Шедеври Гауди’’, яка є у фонді нашої бібліотеки.
Нагадуємо, що попереднє замовлення можна зробити за тел.. (044) 275-95-76.
Віртуальна подорож до шедеврів Гауді.

Іван Крип’якевич

25 червня 1886 р. у Львові в родині священника народився Іван Петрович Крип’якевич – український історик, книго- та джерелознавець, бібліограф, громадсько-освітній діяч, журналіст, організатор бібліографічної праці в українських наукових установах, академік НАНУ. Дійсний член НТШ з 1911 р., учень М. Грушевського. Професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук НАНУ, нині Інститут українознавства його імені. Основним напрямом наукових студій стала історія Війська Запорозького і Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.  Автор ряду підручників з історії України.
 Після закінчення університету в 1909 р. Іван Крип’якевич розпочинає викладацьку діяльність, друкується у популярних наукових виданнях, стає дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, де працює молодшим бібліотекарем протягом 1911–1912 рр. Редактором журналів «Дзвінок» (1911–1914) та «Ілюстрованої України» (1913–1914). У роки радянської влади Іван Петрович зазнавав переслідувань за «націоналістичні збочення».
І. Крип’якевич досліджував історію України та питання української культури, головним чином, доби феодалізму. Його творчість охоплювала майже всі ділянки української історіографії та історичних допоміжних наук. Іван Петрович – автор понад 600 праць з історії України. Окремі статті виходили у періодиці української діаспори в США. Автор історико-бібліографічної розвідки «Мемуари українців ХVІ–ХVІІІ ст.» (1924).
Ґрунтовне бібліографічне оснащення наукових праць «Історія України» (1990), «Богдан Хмельницький» (1990) та інші – це вагомий внесок у розвиток історичної бібліографії України. Найбільша джерелознавча праця І. П. Крип’якевича – «Документи Богдана Хмельницького (1648–1657)» (1961).
 Вивчав історію українських друкарень, стародруки, діяльність І. Федорова, працював над укладанням картотеки львівських стародруків ХVІ–ХVІІІ ст., досліджував екслібриси, українську книжкову гравюру. Одна з найважливіших бібліографознавчих статей І. П. Крип’якевича – «Бібліографія історії України в дожовтневий період» (1958).
Помер І. П. Крип’якевич  21 квітня  1967 р. у Львові.