,,Бібліотека очима дітей''

 ,,Бібліотека очима дітей'' - презентація виставки малюнків!

https://studio.youtube.com/channel/UCxDWMTGSqe17FR4lc8qodKw

Люко Дашвар

3 жовтня 1957 року в Херсоні народилася Люко Дашвар (справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова) - українська письменниця. На додачу до своєї письменницької діяльності, до 2006 року займалася журналістикою, а після 2006 — також почала займатися написанням сценаріїв для телебачення.

Лауреат літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 за «Молоко з кров'ю» стала дипломантом конкурсу, а 2009-го її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців».

Псевдонім Люко Дашвар письменниця вигадала, зібравши склади і літери імен дорогих для неї людей. Першу книжку «Село не люди» 2007 письменниця подала на конкурс «Коронація слова», а оскільки конкурс анонімний, надісланий рукопис треба було підписати псевдо й так виникла «Люко Дашвар».

Книги Люко Дашвар займають почесне місце в читацькому житті наших користувачів.

Іван Багряний

 2 жовтня 1906р. в м. Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра народився Іван Багряний. Справжнє ім'я: Лозов'ягін Іва́н Па́влович.

Навчався у вищій початковій школі, вірші почав писати ще у 2 класі. Навчаючись у школі, був редактором шкільного журналу надія. З 1920р. навчався у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. У 1924р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг». У 1925р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети».

Тоді під псевдонімом Багряний друкував поезії й оповідання в журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях» та «Плужанин». Його прийняли до організації МАРС. У 1929р. з’явилася збірка поезій «До меж заказаних» У 1930р. з’являється історичний роман у віршах «Скелька» 16 квітня 1932р. заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну діяльність, рік тримали під слідством, потім засудили на 5 років заслання і вивезли на Далекий Схід. У 1937 тікає на Україну. 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі 2 роки і 7 місяців. Про це написав у романі “Сад Гетсиманський” 1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН. Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково вря­тувався. 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини, залишивши дружину з дітьми вдома. У 1946р. кількома мовами за кордоном надруковано його памфлет «Чому я не хочу вертати на «родіну»?

Помер на 57-му році життя 25 серпня 1963р. Похований у місті Новий Ульм. 

Міжнародний день музики!

 Музична пауза.