Сергій Йосипович Параджанов

 Кіноклуб ,,Kartonni vikna" знайомить!

9 січня 1924 року в Тбілісі народився Сергій Йосипович Параджанов — український та вірменський кінорежисер. Один із представників хвилі «українського поетичного кіно». Започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму, хоча за життя ці твори перебували в андеграунді, і на виставках з'явились лише після смерті художника.

У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році - Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

Сергій Параджанов став творцем візитівки українського поетичного кіно – фільму “Тіні забутих предків”. Картина отримала 39 міжнародних нагород та 24 гран-прі на кінофестивалях. Нею захоплювався весь світ та згодом картина стала класикою світового кіно того періоду. Вже у 2010 році відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав “Тіні забутих предків” найкращою картиною у світі.

Стрічка отримала 28 міжнародних нагород. 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшла до Книги рекордів Гіннесса. Для зйомок фільму режисер вирішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах в синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним.

Будучи під арештом Параджанов збирав усілякий непотріб – газетні вирізки, ґудзики, шнурки, дроти, висушені рослини – і з цього творив. Наприклад, він створив букет із дроту і шкарпеток, який на 8 березня подарував Лілі Брік – господині одного з найвідоміших в XX столітті літературно-художніх салонів, музи радянського поета Володимира Маяковського. Жінка подарунок оцінила і навіть берегла у вазі, яку свого часу подарував Маяковський. Коли у режисера забрали олівці, то він почав збирати кришки від молочних пляшок. На них видавлював цвяхом портрети відомих людей – Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Петра І тощо. Потім заливав фольгу смолою і виходили «талери Параджанова». Декілька з них навіть надсилали на психіатричну експертизу, але замість бажаних для тодішньої влади підтверджень, що Параджанов «неадекватний», отримували повідомлення: «Неймовірно талановитий».

У 1988 році Сергій Параджанов дав своє останнє інтерв’ю... українською мовою. Розповідав про київську прем'єру фільму «Ашик-Керіб», а в кінці бесіди сказав: «Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому його розумію я: не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською чи не буде пісні української, чи не буде сонця українського і не буде соняшника українського!».