День порожніх стільців.

 #EmptyChairWeek: в Україні стартувала інформаційна кампанія пам’яті митців, яких забрала війна.

За ініціативи Українського ПЕН триватиме з 13 до 19 листопада.

15 листопада за ініціативою Міжнародного ПЕН з кінця 1980-х років світ відзначає День порожніх стільців. Порожні стільці на правозахисних акціях цього дня символізують авторів, які не можуть бути з нами через ув’язнення, переслідування, зникнення чи вбивство.

Цьогоріч до Дня порожніх стільців Український ПЕН ініціює #EmptyChairWeek — інформаційну кампанію пам’яті митців, життя яких забрала повномасштабна війна росії проти України.

Як це часом трапляється з митцями, про особу й творчість Любові Панченко у світі дізналися лише після її трагічної загибелі. 84-річна художниця померла у квітні 2022 року — її здоров’я підірвали голод і холод під час російської окупації Бучі.

Любов Панченко — надзвичайно різножанрова художниця, яка нині найбільше відома своїми декоративними розписами. Однак вона здобула професійну освіту і володіла різними техніками, зокрема ліногравюрою та аквареллю. У неї надзвичайно цікаві роботи в техніці колажу, які вона створювала з обрізків пальтової тканини. Крім того, Панченко багато років працювала професійною художницею-модельєркою та створювала різні дизайни одягу",

Любов Панченко – жива легенда українського національного мистецтва. Народилася 1938 року в селі Київської області. Батьки ніколи не схвалювали захоплення малюванням і у дитинстві Любу били по руках, якщо вона бралася за олівець.

Свій талант Панченко розкрила, ставши дизайнеркою одягу. Створювала ескізи одягу, декоративний розпис, аплікації з тканини, графіку, живопис.

Вона завжди обстоювала українську мову і культуру. Панченко малювала писанки, вишивала національні строї для хорів, збирала гроші для допомоги політв'язням, що відбували покарання «за антирадянську агітацію та пропаганду». За її участі в Києві відродилася традиція різдвяного колядування та вертепу. В усіх творах Панченко, незалежно від техніки виконання, є українські мотиви. Вона добре знала народне мистецтво і спиралася на нього у власній роботі. Зокрема, вплітала національні орнаменти в малюнки і в дизайн одягу.

За довге життя мисткині виставок було небагато — наймасштабніша відбулася у 2008 році в Національному музеї літератури, коли публіці представили півтори сотні її творів.

Хтось із шістдесятників сказав, що Любов Панченко була, як їхній прапор. Одягнути й носити вишиванку — це вже був невербальний опір! А ще Люба завжди та скрізь розмовляла українською мовою, мала свою думку, вміла дотепно й гостро відповісти. «Вона багато знала прислів’їв, приказок народних, вона ними сипала. Її українська мова була багата, пересипана тими зворотами. Багато вона знала народних звичаїв. Це йшло від її батьків», — згадувала її сусідка й товаришка Валентина Чорновіл.

Знана майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, котра займалася декоруванням одягу в українському національному стилі, як і її багатостраждальне місто потрапила під окупацію. Немолода і хвора, прикута до ліжка жінка, фактично цілий місяць голодувала та зазнавала інших поневірянь. Коли Бучу визволили, стало відомо, що Любов Панченко, виснажена перебуванням в окупованій Бучі, у лікарні в критичному стані, люди почали збирати кошти, щоб оплатити їй перебування в пансіонаті. На жаль, урятувати художницю не вдалося. Після її смерті 30 квітня 2022 року частина невикористаних коштів пішла на друк 500 примірників альбому, який презентували у вересні минулого року.

Нині творчу спадщину художниці, яка ще зовсім недавно зберігалася в її помешканні, можна побачити в Музеї шістдесятництва в столиці. Зовсім незадовго до війни Любов Михайлівна передала їх туди на зберігання, як відчуваючи, що щось може трапитись. Але сталося непоправне з її рідною Бучею, а відповідно – і з нею. Але хочеться вірити, що її неймовірні мотиви квітнутимуть, а українці ще довго ними милуватимуться. І обов’язково наші жінки носитимуть її візерунки на своєму одязі, зберігаючи у такий спосіб пам’ять про мисткиню.

#EmptyChairWeek