Марко Вовчок

 Сьогодні, 22 грудня, виповнюється 187 років від дня народження визначної української письменниці Марії Олександрівні Вілінської (літературний псевдонім – Марко Вовчок), яка дала новий подих українській літературі кінця 50-х – початку 60-х.

Вітчим Марії був картярем і п'яницею, часто ганявся за дитиною з сокирою та погрожував зарубати, тому її відправили до приватного харківського пансіону. Згодом матері довелося піти від нього, а своїх двох дітей вона віддала на виховання родичам. Марія, разом зі своїм братом, жила у приймах своєї тітки. У кутку будинку Марії поставили ліжко та перегородку.

Наприкінці 50-х років ХІХ століття Марія Вілінська була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею.

Вілінська була надзвичайно вродливою жінкою. Чоловіки захоплювалися, боготворили, кохали й проклинали Марію. Український письменник Тарас Григорович Шевченко теж піддався чарам та красі тендітної Марії. "Яке піднесено-прекрасне створіння ця жінка!" – говорив про неї Шевченко. Крім того, він неодноразово присвячував їй свої вірші.

Марія знала близько 10 іноземних мов, серед яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші. У родині письменниці повсякденною мовою була французька.

Версія виникнення псевдоніму М. Вілінської – прізвище її першого чоловіка Марковича. Згодом письменниця познайомилася з Пантелеймоном Кулішем, який вигадав "Марко Вовчок", поєднавши прізвище чоловіка Марії з її "вовкуватістю" у спілкуванні. Попри славетний псевдонім, який наразі знає майже кожен українець, сама письменниця люто ненавиділа це "прізвисько".

Найбільшу славу принесла їй повість "Маруся" – історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Повість була написана у 1860-х роках. Згодом отримала нагороду Французької Академії та була перекладена багатьма мовами.

У Марії Маркович була репутація "фатальної жінки", через те, що два її коханих чоловіки померли просто в неї на руках, а третій закоханий вчинив самогубство.

Марко Вовчок випускала журнал, який мав допомагати інтелігентним жінкам, у якому піднімалося питання емансипації. У 1871 році вийшло 12 чисел видання, а в 1872 – 5. "Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять", – писала Марія Вілінська.

Письменниця усиновила першого онука, щоб врятувати честь майбутньої невістки через те, що хлопчик народився до шлюбу.

Найбільшу славу принесла їй повість "Маруся" – історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Повість була написана у 1860-х роках. Згодом отримала нагороду Французької Академії та була перекладена багатьма мовами.

Коли лікарі виявили у письменниці пухлину мозку, у її русій косі не було ані сліду сивини. Свої роки Марія доживала на Кавказі, де служив її чоловік. 10 серпня 1907 року пішла з життя, сидячи в саду під улюбленою грушею, де і була похована.