27 квітня 1113 року переяславський князь Володимир Всеволодович, прийнявши пропозицію місцевої знаті посісти київський престол, прибув до міста, де його урочисто зустріла делегація на чолі з митрополитом Никифором. Завдяки здібностям дипломата та полководця і за допомогою численних шлюбів своїх синів, дочок та онук, за правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, Русь пережила останній у своїй історії період єдності.
Придушивши силою повстання, Володимир того ж року прийняв зведення із 69 статей кримінального, цивільного і судового права, відоме як «Статут Володимира Всеволодовича», який дозволив звільнити від фінансової залежності багатьох боржників, обмежив свавілля лихварів і владу землевласників над смердами.
Розсадивши своїх синів по основних містах Русі, Володимир силою приборкав невдоволених узурпацією влади синів Святополка, в яких він відібрав Волинь, відірвав від Полоцька Мінське князівство і за кілька років поширив великокнязівську владу на більшій частині Київської держави (крім Галицької, Чернігово-Сіверської та Полоцької земель), яка за правління Володимира Мономаха, а по його смерті в 1125 році — його сина Мстислава Великого, пережила останній період своєї єдності.
За ініціативою Володимира Всеволодовича у 1116 році ігумен Михайлівського Видубицького монастиря Сильвестр переписав літопис Нестора «Повість временних літ», продовживши його подіями з 1110 по 1123 рік. До нього увійшла і легенда про начебто родиний зв'язок київського князя з візантійським імператором Костянтином IX з македонської династії Мономахів, завдяки котрій Володимир Всеволодович увійшов в історію з прізвиськом Мономах.